8 грудня 2016, четвер

Скільки разів збрехав глава Кремля

коментувати
Промова 17 грудня перед Федеральними зборами поки що посідає лідерське місце за кількістю брехні

Після кожної прес-конференції Путіна або кожної «прямої лінії» захоплені російські піарники публікують статистику – скільки хвилин і секунд тривав захід, скільки разів Путін згадував різні теми, скільки разів зривав оплески. Єдине, до чого піарники не додумалися – вони не рахують кількість брехні, не дають оцінку різноманітності і феєричності путінського брехні. Тільки колеги Путіна висловлюють невдоволення, на яке російський вождь нещодавно образився, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.реалії.

«З приводу того, що хтось там, м'яко кажучи, критично висловлюється на мою адресу, це стосується не тільки лідерів іноземних, далеких країн, це буває іноді і з досить близьких нам. Я чую іноді, скажімо так, м'яко, несправедливу критику і від деяких лідерів близьких нам держав», – сказав Путін в інтерв'ю, яке увійшло в документальний фільм «Світоустрій» телеканалу «Росія-1». За словами Путіна, «це просто вияв відсутності культури». «Мене це не зачіпає. Ви знаєте, у мене є свій стиль, своє ставлення до всіх цих речей, я вважаю, що не маю на це право, тому що я повинен працювати з усіма в інтересах своєї країни», – зазначив Путін.

Якщо так, то я постараюся бути вкрай некультурним, щоб порахувати кількість брехні, яку видав Путін на своїй останній прес-конференції. Більше тисячі журналістів зібралися, щоб ловити кожне слово безграмотної людини, яка п'ятнадцять років зображує великого діяча світового масштабу. Одна справа – політика, пошук компромісу, лавірування між можливістю і бажанням, але дивно і жахливо, коли лідер величезної країни видає перли, з яких сміються люди, які хоча б іноді читають довідники та енциклопедії.

Путін виступає не просто як безграмотна і неосвічена людина, а як свідомий брехун, який намагається видати бажане за реальність. У дипломатії допускаються недомовки, усічена інформація, але – ніколи відверта брехня або дезінформація. Спіймані на брехні кілька разів стають ізгоями, нерукоподатними. Путін бреше вже 15 років, останнім часом брехня стає основою всіх його публічних виступів. Прес-секретар Дмитро Пєсков іноді пояснює тим, що Путіна неправильно зрозуміли», але всім і так зрозуміло – у Путіна криза жанру: він і так не був ніколи публічним політиком, тепер і зовсім опустився до завсідника генделиків, котрий розповідає небилиці для друзяк по чарці.

Путін у Нідерландах або в Німеччині давно працював би двірником

Найцікавіше в його промовах – історичні теми. Важко сказати, де він черпає натхнення для чергового «шедевра» – чи то в «академіка» Анатолія Фоменка, чи то у блогах російських патріотів, любителів описувати битви руських воїнів з китайськими імператорами в 1 тисячолітті до нашої ери. Російський Херсонес – звідти ж. Ідея поставити в Москві пам'ятник князю Володимиру – з тієї ж історії. Путін, як історик, почуває себе приблизно так, як придворні історики 18 століття, що придумували «татаро-монгольське іго» або «перемогу Олександра Невського на Чудському озері». Або як радянські мемуаристи часів Другої світової війни, що вигадували численні подвиги – від палія російських сіл Зої Космодем'янської до героїв – 28 панфіловців. Російським історикам завжди ставилося завдання вигадати і прикрасити таку історію, від якої б дух патріотизму дужчав і подих забивало.

Путін – не письменник, він, певно, погано читає «об'єктивки», довідки, підготовлені до чергової поїздки, зустрічі або публічного виступу. Наприклад, там може бути написано, що в Херсонесі дійсно стоїть Володимирський собор, збудований у другій половині 19 століття, але сам Херсонес – зовсім не православний, заснований за 422 роки до народження Христа. 2014 року Путін у своєму посланні Федеральним зборам заявив, що «для Росії Корсунь (Херсонес) «мають величезне цивілізаційне і сакральне значення». З якого дива тільки для Росії, незрозуміло, за рік до путінської промови Херсонес було внесено до списку ЮНЕСКО. Та і з хрещенням князя Володимира не все ясно. І князь він був київський, а не московський, про що Путін напевно знає, але за своєю імперською суттю не визнає, а видає за своє.

У своїй останній публічній промові Путін вчинив стільки злочинів проти історичної науки, що можна запитати – чи усвідомлює він, що виглядає повним неуком? Думаю, що чудово усвідомлює – брехня для нього стала частиною внутрішньої і зовнішньої політики, частина його образу, який цілком годиться для лідера з Радянського Союзу. Як Ленін, який не соромлячись брехав про «світле майбутнє», як Сталін – «про дружну сім'ю народів», Путін бреше для виправдання свого існування. Як Ленін, Сталін, Хрущов та Брежнєв, Путін жодною мірою не економіст, тому для нього, як і всіх комуністичних вождів, брехня завжди було пов'язана з тим, щоб відвернути населення від економічних проблем, яких вони страшенно боялися. Їм постійно доводилося брехати, замінюючи їжу гарними словами і часто – відвертою брехнею.

У Путіна брехня – частина його незрозумілої ідеології, частина політики, частина образу і самого його існування від появи в Кремлі, коли Борис Єльцин казав про нього так, що майже весь світ повірив – за Путіна Росія стане демократичною, квітучою і правовою країною. Єльцин, як старий комуністичний номенклатурщик, певна річ, теж збрехав. Для Путіна брехня про Росію – ситу, задоволену і щасливу, виявилася нетривалим процесом, сам народ жадав нової казки, і Путін розповів її. Проблеми почалися, коли треба було говорити про перспективи внутрішньої політики, і тоді Путін почав брехати про бойовиків, «ісламістів», «терористів», про вибухи будинків, про «човен, який втонув», про опозицію, що продалася за "печеньки", про бандерівців, про «фашиста Саакашвілі».

Брехати було легко при добрій ціні на нафту, складніше стало, коли ціни полетіли вниз, коли було запроваджено санкції, коли населення повільно, але стало розуміти, що з обіцяним Путіним щастям щось не так. І він почав брехати відчайдушно, безоглядно. З населенням – простіше, воно загартувалось за часів комуністичної пропаганди в декількох поколіннях, його правдою не проб'єш. Брехня звалилася на інші країни, які не звикли до того, що політики обманюють, вони звикли до того, що брехливий політик довго на своїй посаді не затримується. Путін у Нідерландах чи в Німеччині давно працював би двірником, але в Росії, нагадаю, брехня – частина політики, частина образу, частина менталітету, якщо хочете.

І – почалося. Малайзійський Боїнг, якщо вірити державній пропаганді, збивали півтора десятка разів різними способами і жодного разу – російською ракетою. Іноді здавалося, що літак сам себе підбив – настільки брехня заплутала всіх. Путін брехав про Крим кілька разів – про те, що не було російських військ, потім зізнався, що були. Про Донбас – те ж саме. Путінська брехня недовго живе, з часом його припирають до стінки фактами і документами, він виправдовується, а потім починає брехати знову.

Промова 17 грудня перед Федеральними зборами поки що посідає лідерське місце за кількістю брехні. Навіщо брехати про сирійських туркоманів (туркменів), про яких Путін, нібито, ніколи не чув? Міг би у Вікіпедії подивитися. Або згадати, як президент Туреччини йому кілька разів казав про те, що не можна бомбити: «Я особисто казав шановному Путіну, що Баїрбуджаку немає «Ісламської держави», там туркмени. Зараз туркменів вбивають», – сказав Реджеп Ердоган на зборах Торгово-промислової палати Туреччини. Путін робить наївне обличчя і розводить руками – він, виявляється, знає тільки про туркменів у колишній радянській республіці, а про туркоманів чисельністю до 3 мільйонів осіб, що живуть в Іраку і Сирії, в містах Талль-Афар, Алтункопрю, Ербіль, Мосул, Кіркук і ув Багдаді, він не знає. Дивовижні пізнання для людини, яка вважає себе главою «світової держави». Чи знову бреше?

Через три дні в інтерв'ю фільму «Світоустрій» на каналі «Росія-1» Путін збрехав ще більш відверто. «Туреччина – це не Європа», – сказав Путін. І тепер за голову повинні схопитися не історики, вже географи, котрі завжди вважають Босфорську протоку межею між двома частинами світу, які називають континентом Євразія.

Геополітик Путін пішов далі, він повинен показати, що по праву вважається провідним лідером світу. Тепер він пішов до Афганістану, заявивши, що «війська СРСР були в Афганістані на прохання чинного афганського уряду і президента». Він не уточнив ім'я того «президента» – був це Хафізулла Амін, чиї посади звучали так – «член Політбюро ЦК НДПА, міністр закордонних справ, міністр оборони, прем'єр-міністр, генеральний секретар ЦК НДПА та голова Революційної ради Афганістану». Коли Аміна 27 грудня 1979 року вбив совєтський спецназ, на його місце привезли колишнього посла Афганістану в Чехословаччині Бабрака Кармаля. Але і він ніколи (!) не був президентом, все тим же Генеральним секретарем ЦК НДПА, Головою Революційної ради (глава держави), Головою Ради міністрів ДРА.

Шкода, що Путін не уточнив ім'я того, хто звернувся з проханням до СРСР, це було б новим історичним відкриттям. В Афганістані перші президентські вибори прямого голосування були тільки в 2004 році.

Відповісти на питання «чому Путін бреше?» легко – він по-іншому не може, звичка. Він випадково потрапив у Кремль, випадково став президентом, випадково довелося бути на чолі найбільшої і однієї з найбагатших країн світу. Він ніколи не був публічним політиком, ніколи не розумів відповідальності перед суспільством. Він як 3-4-річна дитина, яка вважає, що обдурити – це, по-перше, легко, по-друге, жодних наслідків. Батьки зазвичай сміються над кмітливістю улюбленого чада, але світ вже в заціпенінні від нахабства російського президента. А Путіна вже не зупинити, він буде брехати і далі, оскільки по-іншому він не може – таким уродився.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.