25 липня 2017, вівторок

Сирійські немовлята російської пропаганди

Вперше Кремль виявився не готовим до інформаційних ігор. В Грузії «захищали» осетин, в Україні воювали за «русский мир», в Сирії – нічого зрозумілого так і не придумали
«Російська пропаганда серйозно пошарпана в українських баталіях. Не можна сказати, що втрати великі, але брехня почала все більше пристосовуватися для внутрішнього споживання, ніж для обдурювання зовнішнього противника. Здається, що приклад України став для міжнародних організацій, насамперед Євросоюзу та ОБСЄ, серйозним приводом для того,
коментувати
Вперше Кремль виявився не готовим до інформаційних ігор. В Грузії «захищали» осетин, в Україні воювали за «русский мир», в Сирії – нічого зрозумілого так і не придумали

«Російська пропаганда серйозно пошарпана в українських баталіях. Не можна сказати, що втрати великі, але брехня почала все більше пристосовуватися для внутрішнього споживання, ніж для обдурювання зовнішнього противника. Здається, що приклад України став для міжнародних організацій, насамперед Євросоюзу та ОБСЄ, серйозним приводом для того, щоб задуматися про інформаційну оборону і контратаки. Серйозних результатів поки немає, швидше за все, російська пропаганда сама видихається. До того ж, новим полем битви стає Сирія», - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

В інформаційній війні з Україною у російської пропаганди були вдячні читачі, слухачі та глядачі, як серед самих росіян, так і серед жителів частини східних областей та Криму. Для російських бійців інформаційного фронту не було великих проблем запихати в вуха вихованих у СРСР людей старі напрацьовані пропагандистські штампи. Немає особливих проблем і з вірою в постійну брехню – багато людей, як і раніше, живуть з надією про відновлення СРСР, їм подобається любити «сильну руку» у вигляді Путіна, сподіватися на відновлення всього безкоштовного – від медичного обслуговування до путівок у Кисловодськ.

Однак, тривалі інформаційні війни створюють певну втому в населення, що вірить казкам. Частина розчаровується, частина намагається знайти пояснення своїм очікуванням в ідеологічних обіцянках інших бійців – від фашистів, націоналістів до езотериків та інших фантастичних брехунів. Ніхто не проводив спеціальних досліджень, але можна припустити, що слухняна, вихована в радянських традиціях аудиторія скоротилася на третину, а то й наполовину. Принаймні, зараз вже мало знайдеться бажаючих слухати казки про «Новоросію», тим паче, все більше людей втрачають надію на приєднання окупованих російською армією територій до Росії. Ніяких особливих благ від ДНР і ЛНР населення не бачить, крім того, що вони можуть помахати прапорцями і в черговий раз цмокнути портрет Путіна.

Якщо давньогрецький Херсонес раптом став російським, то чому Іоанн Златоуст не з Солнцево?

Тим не менш, у російської пропаганди є свій вдячний і постійний слухач і глядач, предки якого в часи становлення СРСР недоїдали, голодували, але вірили в «світлі ідеали» марксизму-ленінізму. Нічого іншого вони все одно не можуть робити – їхня мета полягає в тому, що вони завжди будуть любити владу, бажано ту, яка більше всіх буде обіцяти. Цим людям у своїй масі далеко за 50, але є й молоді активісти – колишні комсомольці або ті, хто активно голосував за комуністів, соціалістів і всяких ліберал-демократів. Ця аудиторія завжди вбирає практично все, що їм втюхує російська пропаганда, – від пліток і чуток до добре вибудованої дезінформації. Ці люди сліпо вірять усьому, що їм передається російською мовою, вони ніколи не намагаються перевіряти інформацію, а тим більше порівнювати і аналізувати. Вони звикли вірити з радянських часів, коли просто неможливо було уявити, щоб хтось порівнював пропагандистську брехню і передачі, наприклад, ВВС або Радіо Свобода.

Зазвичай на пострадянському просторі така аудиторія становить 15-20% населення, до 40-50 – в російськомовних регіонах з усталеною ідеологією ностальгії за СРСР. Можна припустити, що в Білорусі цей відсоток вищий – до 80, у східних областях України та Криму – до 60-70, як приблизно і в Молдові. Решта відсотків складається з мислячих людей, а також з тих, що володіють мовами, зокрема державними: в Україні – українською, у Молдові – румунською. Оцінювати вплив російської пропаганди досить складно – частина людей вірить беззаперечно, частина – сумнівається, але слухає, і частина не вірить. На двомовну аудиторію російська пропаганда майже не впливає. На тих, хто розмовляє тільки російською мовою, впливу більше. За понад 70 років впливу радянської пропаганди населення так і не навчилося аналізувати споживану інформацію.

Фахівці ще довго будуть вивчати те, що називається інформаційною війною проти України, – найжорстокішою за останні 15 років. Війною пропаганду назвати складно, оскільки атакує одна сторона – Росія, захищається й іноді контратакує суперник. Як правило, завжди стає жертвою одурманене російське населення, якому брешуть просто за радянською звичкою. Справді, хто запитує в росіян, посилати війська в Сирію чи ні. Швиденько провели Раду Федерації та одноголосно постановили. 30 вересня Совфед Росії прийняв рішення, а за день до цього Левада-Центр опублікував дані опитування росіян: більшість проти введення російських військ до Сирії, за пряму військову допомогу висловилося всього 6%.

Результати соціологічного дослідження показали, що Кремль почав свою операцію в Сирії без попередньої пропагандистської підготовки, як раніше – в Грузії та Україні. З іншого боку, потрібно було придумати якісь інформаційні вкидання, традиційні вже фейки, але російська пропаганда виявилася не готовою до тієї швидкості, з якою Путін вирішив переключитися з України на Сирію. Лише Дмитро Медведєв минулої п'ятниці пробелькотів в інтерв'ю телеканалу «Росія 24» дивне: «Ми захищаємо народ Росії від загрози тероризму, тому що краще це робити за кордоном, ніж боротися з тероризмом усередині країни». Це, яким чином «тероризм» з Сирії може через дві-три країни дістатися до Підмосков'я? Або все-таки не «тероризм», а нафта і необхідність дошкулити США, Ізраїлю і арабським країнам?

Можна не сумніватися, що російська пропаганда спробує виправити ситуацію і на телеканалах і в газетах почнуть з'являтися репортажі про «розіп'ятих сирійських хлопчиків». Вже зараз головний ідеологічний орган Кремля – РПЦ - готовий підтримати чергову російську війну. Не відстають і політики, що раптом оголосили Сирію батьківщиною християнства і російської цивілізації. Поки що у Кремля мало шансів швидко переламати ситуацію на тлі західних санкцій та погіршення російської економіки. Росіяни вважають, що в Сирії йде громадянська війна і Москва повинна надавати лише політичну і дипломатичну підтримку (24% опитаних), а також гуманітарну допомогу (18%). І, нарешті, найсерйозніша цифра, на яку повинні звернути кремлівські стратеги – тільки 4% росіян готові прийняти біженців з Сирії. Відторгнення сирійців очевидне, і змінити ситуацію тільки пропагандою вже не вийде.

Якщо слідом за деякими експертами припустити, що російська операція в Сирії є спробою відвернути увагу від України, то наслідки можуть бути значно більші, ніж якби Кремль просто пішов з окупованих українських регіонів. Тепер у Путіна ще більш ускладнилися відносини з Заходом і, що найбільш довгострокове – з арабським світом, в більшості своїй сунітами, на відміну від російських друзів клану аль-Асада, які представляють сирійських шиїтів, всього 10% населення Сирії. Кремль завжди вів політику на територіях з мусульманським населенням виключно з допомогою зброї, але тепер, здається, накопичилося стільки протиріч, що Москві вже не встояти.

Незабаром можна очікувати, що Кремль отримає сповна за все – за окупацію Грузії та Азербайджану, Молдови і України, за історичні образи за завоювання Російською імперією, за бездумну політику підтримки тероризму і диктаторських режимів у багатьох країнах. Справа кількох років. Вже не врятують пропагандистські казки про «розіп'ятих сирійських немовлят» або жаліслива історія про Антіохію, яка може з допомогою пропагандистів опинитися в Костромській області. Якщо давньогрецький Херсонес раптом став російським, то чому Іоанн Златоуст не з Солнцево?

Вперше за багато воєн Кремль виявився не готовим до інформаційних ігор. У Чечні в першу війну билися за «відновлення конституційного ладу», у другу – «проти тероризму, посадивши на чолі республіки колишнього бойовика-терориста. В Грузії «захищали» осетин і воювали проти «грузинського фашизму». В Україні – за «русский мир». У Сирії – ні за що, нічого зрозумілого так і не придумали.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.