22 серпня 2017, вівторок

Синдром Бастрикіна. Росія страждає від невиліковної хвороби

коментувати
Яценюку пощастило – він відомий. Не пощастило сотням інших героїв російської пропаганди, їм вигадували історії набагато яскравіші і змістовніші, але всі вони розчинилися в океані російської брехні

«Незабутній полковник ФСБ Шабалкін був у Чечні тим самим «бастрикіним», вигадуючи неймовірні історії. За його версією, «близнюки» в Нью-Йорку були підірвані чеченцями. Ними ж була потоплена АПЛ «Курськ». Про кількість отруєного алкоголю, який виробляли чеченці, щоб споювати добрих зніжених російських солдатів, ніхто точно не знає, не знав і Шабалкін, але вперто про це говорив», - пише Олег Панфілов для Крим. реалії

Яценюку може пощастити в іншому – його ім'ям можна назвати важку форму пропагандистської шизофренії, практично невиліковної хвороби, від якої в Росії страждають давно – кілька століть, особливо останні 98 років. У просторіччі хворобу можна іменувати інакше – «безнадійна брехня». У Росії, правда, знайдеться достатньо «патріотів», які стануть виправдовувати брехню необхідністю і навіть доцільністю. Насправді, це від безвиході – від багаторічної брехні настала втома, і брехня стала вже не настільки витонченою. До того ж, інформаційні кордони відкриті настільки, про що навіть не підозрюють товариші в ФСБ – над звинуваченнями Бастрикіна регоче не тільки Україна, але й весь світ.

Коли-небудь, коли історики приступлять до написання справжньої, реальної історії Росії, перші кілька десятків томів повинні бути присвячені винаходу російської пропаганди. Не тільки тієї, яку стали розвивати, дозволяючи їй вільно жити і процвітати при більшовиках, але ще раніше, колишні царі намагалися створити собі кращий образ, ніж вони мали насправді. Що ви, приміром, знаєте про шапку Мономаха? Її ще називають «царською шапкою» через те, що її носили царі-московити як державний символ. Тепер шапка зберігається в Зброярскій палаті московського Кремля, а носили її, як передбачається, всі царі, починаючи з Івана I Даниловича Калити (1283-1340). У 1320 році Іван з тюркським прізвиськом Калита вперше поїхав в Орду, де отримав не тільки ярлик, але і, можливо, «золоту шапку». Є версія, що «шапку» ординці подарували іншому московському князю – Юрію Даниловичу.

Від багаторічної брехні настала втома, і брехня стала вже не настільки витонченою

Так кілограмова шапка з сканного золота, прикрашена сорока трьома дорогоцінними каменями, стала російською реліквією. Першу брехню вигадали на початку 16 століття – у «Сказанні про князів Володимирських», де стверджується, що шапка – дар від візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. У кращих традиціях сучасних істориків була навіть придумана легенда про те,  як візантійські імператори відправили експедицію у Вавилон, де нібито знайшли шапку серед скарбів царя Навуходоносора (634-562 до н. е. поблизу гробниці Трьох отроків). Не смійтеся, але до 50-річчя Путіна в 2002 році групою російських ювелірів була виготовлена копія Шапки Мономаха вартістю у 50 тисяч доларів. Навмисно чи ні, але і копія стала продовженням ланцюга брехні, пов'язаного з «золотою шапкою» – може бути, саме тоді Путін уявив себе вершителем чужих доль?

В 16-18 століттях на Русі з'явилися «ієрихонки» – загострені  металеві шоломи із шишаком на вістрі. З тих пір всі «руські» князі зображувалися богатирями в «ієрихонках», які насправді  були привезені  чи то з Туреччини, чи то з Персії. Ні в Новгороді, ні в Москві не могли виготовляти шоломи, щедро прикрашені орнаментом, і практично всі – з написами арабською в'яззю. Приміром, на шоломі Олександра Невського напис цитує 13-й аят 61-ї сури Корану: «Обрадуй правовірних обіцянкою допомоги від Аллаха і швидкої перемоги». На шоломі царя Олексія Михайловича напис: «Ашхаду алля іляха ілля Ллаху ва ашхаду анна Мухаммадан расулю Ллах» (Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммад – посланець Аллаха»). У кремлівській зброярській палаті зберігаються ще кілька шоломів, швидше за все, з Туреччини, з коранічними цитатами. Так само, як і шолом Івана Грозного в Королівській Палаті зброї в Стокгольмі: крім напису арабською «Аллах Мухаммад», пізніше була зроблена інша – «Шелом Князя Івана Васильовича, сина Великого Князя Василя Івановича, господаря Всієї Русі самодержця». Напевно, соромно стало, що великий православний цар носив «бусурманский» шолом.

Традиції присвоювання в Росії стародавні. І назви Росії тоді не було, а крали завжди, видавали за своє і не соромилися цим хвалитися. Ну хто з челяді, вже не кажучи про холопів, розумів, що написано на «шеломах», головне – їх носили російські царі та князі. Присвоювання стало офіційною політикою за царя Петра Першого, тоді просто перестали звертати увагу на те, що змушував одягати, носити і чим користуватися перший російський диктатор. Камзоли стали «російскими», чоботи – «російськими», картузи – теж «російськими», замість портків стали носити штани, теж «російські». А там і креслення стали «російськими», кораблі, токарні верстати, верфі і ботфорти, сюртуки і перуки.

Весь цей час продовжували брехати. Брехня було безсоромною. Великий російський класик Іван Тургенєв не посоромився і написав: «Росіянин є найбільший і найнахабніший брехун у всьому світі». Але хто тоді читав класиків? Кілька сотень салонних читачів, а про брехню – і ще менше, багато оцінок класики писали в щоденниках, не для широкого загалу. Леонід Андрєєв, який помер в еміграції написав памфлет-дослідження про «всеросійську брехню», коротенький нарис, в якому дійшов висновку, що «російська людина брехати не вміє». Це, звичайно, не означає, що зовсім не бреше – бреше, але завжди виходить якось безглуздо: «Брехня є мистецтво і мистецтво важке, яке потребує розуму, таланту, характеру і витримки. Добре збрехати так само важко, як написати хорошу картину і, доступно далеко не кожному бажаючому. Виявлена, невдала брехня є щось ганебне; брехати небезпечно – і брехун повинен бути сміливим, як усякий чоловік, який ризикує собою і стає обличчям до обличчя з небезпекою. Брехня повинна бути правдоподібною – одне вже це значною мірою ускладнює користування нею для слабких і нездібних умів».

У перших декількох десятках томів цієї історії Росії, присвячених пропаганді, буде і кілька глав про безсовісну брехню. Назву її «синдромом Бастрикіна», хоча насправді можна назвати «казусом Шабалкіна» або «коліками Пєскова». Брехня від цього не перестає бути брехнею. Одне не зрозуміло – як довго росіяни будуть вірити брехні. Леонід Андрєєв і цьому знайшов пояснення: «У всякому разі, ці схильності до брехні, що епізодично проявляються анітрохи не порушують і навіть скоріше підкреслюють загальну нездатність російської людини до систематичної брехні. Так, російська людина не вміє брехати, але, здається, такою ж мірою вона позбавлена здатності говорити і правду». Ось це і є «синдром Бастрикіна», виявлений великим діячем російської сучасності Олександром Івановичем Бастрикіним.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.