5 грудня 2016, понеділок

Що буде з Грузією після виборів

коментувати
У країні політичне життя бурхливе, як кисле вино: до новостворених ставляться з цікавістю, але потім розчаровуються

Якщо ви запитаєте перехожого на вулиці Тбілісі або Кутаїсі, хто переможе через два місяці на парламентських виборах в Грузії, то не отримаєте чіткої відповіді. Якщо людина політично активна, то буде викладати аргументи, чому повинна перемогти партія, якій вона симпатизує, але навряд чи ствердно скаже, що вона переможе. У минулу середу ЦВК оголосив, що остаточно затверджено списки – зареєстровано всього 45 політичних партій, з них самостійно братимуть участь 26. Інші дев'ятнадцять об'єднані в 7 блоків, – пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

ЦВК відмовив у реєстрації 19 партіям – шістнадцять з них не представили списки своїх прихильників. Були зняті з реєстрації партія «Центристи» і політичне об'єднання «Кварацхеліа-Соціалісти». Перша, «Центристи» – за формальність, термін повноважень голови і політради закінчився в 2006 році, після чого ніякої документації про зміну керівного складу партії в реєстр не надходило. Відповідно, на сьогодні у цієї партії керівника та уповноваженого представника немає. Однак перед рішенням ЦВК країною прокотилася хвиля протестів у зв'язку з їх проросійською позицією. Причиною стала поява в ефірі Громадського телебачення Грузії політичної реклами, в якій «Центристи» у разі перемоги на виборах обіцяють виборцям російську пенсію в розмірі 400 ларі, подвійне російсько-грузинське громадянство і повернення російських військових баз в Грузії.

Партія зареєстрована ще в 2002 році, але від її імені, зараз чомусь виступає Владимер Бедукадзе, колишній тюремний наглядач, який став відомим чотири роки тому після показу по ТБ постановочного фільму про «знущання в грузинських в'язницях». Насправді, кадри були зняті у психіатричній лікарні, але чотири роки тому цей ролик став переломним у рішенні виборців, які проголосували за «Грузинську мрію». Три роки тому в Москві Бедукадзе був навіть нагороджений спеціальним призом за мужність і інформаційний прорив у ЗМІ, церемонія проходила у великій залі Федерації миру і злагоди.

В Україні та Грузії половина населення хоче бути президентами, інша – прем'єрами

У нагородженні Бедукадзе брав участь лідер іншого забороненого ЦВК Грузії об'єднання, голова партії «Нейтральна Грузія» Валерій Кварацхеліа, який також називає себе керівником партії «Соціалістична Грузія». В минулому прес-секретар президента Грузії Едуарда Шеварднадзе, в нові для себе часи після відставки шефа став займатися проросійською політичною діяльністю. Відомий своїм твердженням – «Після радянського періоду Росія ніколи не володіла такою силою, як тепер!», а також абсолютно прокремлівським ставленням до подій в Україні – «сьогодні між Україною і Росією немає ніякого військового протистояння, в наявності тільки політичний конфлікт». ЦВК Грузії пояснив причину зняття з реєстрації: «Згідно з даними Національного агентства публічного реєстру, пан Валерій Кварацхеліа не є головою партії, що служить підставою для скасування виборчої реєстрації політичного об'єднання».

В Грузії склалася цікава ситуація: офіційно в країні діють кілька комуністичних, прокомуністичних та проросійських партій, але використовувати символіку вони не мають права, оскільки законодавство забороняє серпи-молоти, радянські зірки і зображення радянських вождів. Служба державної безпеки Грузії не раз попереджала Кварацхеліа про заборону на використання в громадських місцях комуністичної символіки. Сама участь залишків грузинських комуністів у виборах – більше данина старим традиціям, ніж можливість зайняти якесь місце в політичному житті. У 2013 році на президентських виборах за Нугзара Аваліані, кандидата від Єдиної комуністичної партії, проголосувало всього 663 людини. Тобто, 0,04 відсотка виборців.

У списку допущених партій є кілька лівих – «Комуністична партія Грузії – Сталіністи», «Єдина комуністична партія», «Соціалістична партія трудящих», «Лівицький альянс». Є й кілька відверто проросійських – блок «Промисловці – Наша Грузія», партії «За єдину Грузію» або «Народна влада», лідер якої Леван Мамаладзе взагалі живе останні роки в Росії. І, звичайно, виборчий блок «Демократичний рух», очолюваний Ніно Бурджанадзе, яка часто відвідує Москву для зустрічей з вищим керівництвом Росії. Правда, 1 вересня від неї втік Генеральний секретар партії, Заза Векуа. Своє рішення він пов'язує з ініціативою Ніно Бурджанадзе про позаблоковий статус Грузії. «Між мною та головою партії існували розбіжності у поглядах щодо політичних питань. Я вважаю, що це має важливе значення не для мене, а для країни. Саме тому я прийняв рішення залишити партію», – сказав Векуа.

Всі соціологічні дослідження за останні місяці показують, що реально на підкорення 5-відсоткового бар'єру претендують тільки 4-5 партій і об'єднань, включно з відомим оперним басом Пааті Бурчуладзе, що недавно увірвався в політику, з яким днями об'єдналися дві нові партії, очолювані колишніми прихильниками Міхеїла Саакашвілі. Чи додало відсотків таке об'єднання зараз сказати складно, але від Бурчуладзе почали йти люди з тієї ж причини – неясні цілі подібної коаліції. Розбрід і хитання випробували на собі всі партії – хтось ще чотири роки тому, хтось і донині.

У Грузії політичне життя бурхливе як кисле вино: до новостворених ставляться з цікавістю, але потім розчаровуються і йдуть, створюють свої партії, а потім відбувається як раніше – інтриги, плітки, чутки, підсиджування. Зараз в Грузії зареєстровано близько 200 партій, більшість з яких не грають жодної ролі в політичному житті країни, і тільки декілька, які отримали більшу кількість голосів на останніх виборах, мають безкоштовний щоденний ефір на другому, політичному каналі Громадського телебачення. Решта, як і раніше живуть тільки тоді, коли соратники збираються за святковим столом з хорошим вином і закускою.

Двома основними політичними силами як і раніше вважаються партія Саакашвілі Єдиний національний рух, в народі званий «націоналами», і «Грузинська мрія», у просторіччі – «мрійники» або «коци» – скорочене від грузинського назви «Картулі оцнеба». І у тих, і інших, з минулих виборів з'явилися відщепенці, але «мрійники» постраждали більше –  коаліція, що прийшла до влади, розпалася і зараз існує тільки дуумвірат – партія «Грузинська мрія» і карликова Консервативна партія, що примкнула до неї. Відбувся розпад через незрозумілу зовнішню політику і провальну економіку, коли за чотири роки економічний розвиток звалився з 8-9 відсотків за рік при Саакашвілі, до 2-2,5 – зараз. Курс національної валюти впав удвічі, а обіцяних у попередню виборчу кампанію підвищень пенсій, зниження тарифів так і не дочекалися, та й інші обіцянки соціальних благ виявилися невиконаними.

Грузинське суспільство не тільки політично активне, воно, на жаль, несе в собі ще й атавізми радянського соціалізму, коли люди вірять красивим і яскравим обіцянкам, не підозрюючи, що це – порожня брехня. Якийсь час прихильники «мрійників» ще вірили в страшні історії про те, як «при Міші» відбирали бізнес або переслідували людей, зараз любителів таких казок стає все менше і менше. Соціологи фіксують вже рівну кількість шанувальників «націоналів» і «мрійників», але також і велику кількість зневірених, не готових зараз голосувати ні за тих, ні за інших. Ця обставина спонукала нинішнього президента Грузії Георгія Маргвелашвілі їздити по країні й зустрічатися з людьми, умовляючи їх прийти на вибори. Він же став ініціатором безпрецедентно ранньої передвиборної кампанії, з 8 червня, тобто, за чотири місяці до виборів.

На тлі розчарувань у парламент можуть пройти кілька партій, але реальний розклад можуть поміняти мажоритарії: в Грузії діє так звана змішана система виборів – 77 депутатів парламенту обирають за партійними списками, за пропорційною системою, 73 – з числа кандидатів, що балотуються в одномандатних виборчих округах, мажоритарії. У списках мажоритарників від «Грузинської мрії» виявилися: колишній гравець регбі, музикант і фронтмен рок-групи «Вакіс Паркі», колишній член збірної Грузії з регбі, ведучий грузинської версії телевікторини «Що? Де? Коли?», олімпійський чемпіон з дзюдо 1980 року, театральний актор, два колишніх футболісти, керівники кількох клінік, кілька бізнесменів і міністр внутрішніх справ часів Едуарда Шеварднадзе. У списках мажоритарників «націоналів» з'явилися нові молоді обличчя, які в минулому працювали в різних міністерствах, у першій двадцятці чверть – жінки, але головною фігурою стала дружина Саакашвілі, голландка за походженням Сандра Рулофс.

Приблизно така ж ситуація складається в Аджарії, автономній республіці, де є власний парламент. А в цілому можна бачити, як змінюється політичне життя за ці чотири роки з попередніх виборів і на зміну звичайним поясненням таксистів – «як нам набрид Міша», прийшли інші – «як нам набрид Бідзіна». Розчарування в Бідзіні Іванішвілі, неформальному лідерові «Грузинської мрії» не політичне, в цьому сенсі населення Грузії постійне, в кожному соціологічному дослідженні бажають бачити Грузію в НАТО завжди більше 60 відсотків, стати частиною Європейського союзу – більше 70 відсотків. Будь-яка проросійська партія або політики навряд чи змінять цей баланс, проблема лише в тому, що в Грузії завжди можуть з'явитися діячі, які, як і раніше, будуть загравати з церквою і керуватися дешевим патріотизмом, за яким не видно нічого – ні місця Грузії у світі, ні економіки, що розвивається.

При перевірці політичної активності в Україні і Грузії легко виявити, що половина населення хоче бути президентами, інша – прем'єрами. Але мало хто хоче бути активним політиком, віддаючи перевагу столу в ресторані перед трибуною в парламенті. Такий розбрід цілком зрозумілий – країна за 25 років своєї незалежності пережила чотири війни і кілька сотень тисяч біженців з Абхазії і «Південної Осетії». 31 березня 1991 року відбувся референдум про відновлення державної незалежності Грузії. В референдумі взяло участь 90,5 відсотків виборців, з яких за державну незалежність проголосувало 98,93 відсотків. З тих пір в Грузії багато що сталося, але відмовитися від незалежності, як про це мріють в Кремлі, навряд чи захочуть ті, хто пам'ятає історію відносин з Росією з 1801 року, з першої окупації. Тому майбутні парламентські вибори – це не вибір «чи дружити з Росією», а рішення про те, як повинна жити Грузія далі.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.