24 сiчня 2017, вівторок

Російсько-український «діалог». Як нас вчитимуть любити Кремль

коментувати
І чому не варто вірити заявам Спілки журналістів Росії

30 травня представники кількох міжнародних організацій, зібраних в Офісі представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ, зробили заяву про створення російсько-українського діалогу Спілок журналістів Росії та України. У заяві, зокрема, є красиві, стандартні для ОБСЄ слова про те, що «сторони щиро вірять у важливість діалогу для забезпечення безпеки журналістів, які висвітлюють конфлікт, і зниження рівня мови ворожнечі та пропаганди війни в ЗМІ своїх країн». В передостанньому абзаці є рядки, які можуть ввести в оману не тільки тих, хто брав участь у «діалозі», але і тих, хто спостерігає за окупацією Криму: «Сторони діалогу є самоврядними організаціями і, отже, будуть утримуватися від залучення державних органів до своєї професійної діяльності та суперечок, що виникатимуть», - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Ще дивнішими виявилися цілі «діалогу» і місії: «в терміновому порядку розв'язувати питання прав журналістів у Криму і полегшення роботи спільної місії зі встановлення фактів; працювати в напрямку проведення спільної конференції з питань безпеки та етики за часів конфлікту журналістів; розширювати спільні програми для молодих журналістів з обох країн; співпрацювати за стандартами безпеки та професійної в звітності конфліктів». Цілі, безсумнівно, благородні та необхідні, якби не обидві сторони «діалогу», одна з яких в особі Незалежної профспілки журналістів України і Національної спілки журналістів України представляла частково окуповану країну, друга – Спілка журналістів Росії – з країни-окупанта.

Скажете, перебільшую? Загляньте на сайт Спілки журналістів Росії в розділ «Заяви СЖР» і спробуйте знайти хоча б один документ, який би містив протест проти переслідування українських журналістів у Криму. «Українських» – за фактом їхньої діяльності до березня 2014 року, неважливо, чи представляли вони пресу російською, українською або кримськотатарською мовами. Наприклад, 14 березня 2014 року СЖР робить заяву про те, що «Спілки журналістів Росії й України будуть спільно реагувати на скарги про порушення прав журналістів у Криму». СЖР зробила кілька заяв про «затримання» російських журналістів на Донбасі, не уточнюючи, яким чином ці журналісти потрапили на територію суверенної держави, чи проходили вони паспортний контроль, чи отримували акредитацію в державних органах України. Не повідомляється також, чи готова СЖР вести «діалог» з російськими ЗМІ щодо протизаконного проникнення російських журналістів на територію України.

Про що діалог? Про свободу слова, яка вбита Путіним за останні 16 років?

За ці два з дещицею роки СЖР присвятила подіям в Україні 9 заяв, у яких не було жодної правової оцінки діяльності російських ЗМІ, ба навіть спроб змінити роботу російської пропаганди – для запобігання ксенофобії та поширенню «мови ворожнечі». Навпаки, керівництво СЖР робить все, щоб брати участь у державній діяльності або принаймні підтримувати окупацію Криму. 12 лютого 2015 року предметом заяви СЖР стала постанова Верховної Ради «Про тимчасове припинення акредитації журналістів і технічних працівників деяких засобів масової інформації Російської Федерації при органах державної влади України», яке російські журналістські начальники назвали «дискримінаційною». Тобто, як вони там, у Москві, вважають, такою, що порушує їхню «свободу слова», яка відома під іншою назвою – «державна пропаганда».

«За показ російського контенту, неугодного нинішнього режиму в Києві», – тепер їхньою мовою пропаганда називається «контент». Це коли сперечаються між собою Жириновський і Проханов, а якщо випадково в ефір потрапляє людина з іншою думкою, то її «забивають» криком і образами. Ще в заяві згадується слово «демократія» в контексті, що в Україні її немає, а в Росії – удосталь. Підписантів заяви понад 50 – Олексій Венедиктов і Дмитро Кисельов, Маргарита Симоньян і Дмитро Муратов, а ще Ернст, Добродєєв, Міткова. Після цієї заяви хочеться плакати і нарікати з приводу того, як світ останні 16 років абсолютно даремно говорив про відродження традицій радянської пропаганди в Росії, даремно рахував кількість убитих і побитих журналістів, даремно намагається витягувати з в'язниць сотні людей, яких кидають за ґрати за коментарі в соціальних мережах, за перепости і карикатури, за «наклеп» та «екстремізм»

Спілка журналістів Росії – радянська за менталітетом організація, що працює на державу і одержує від неї гроші на існування. Інакше її б не існувало, як не існує сотні інших активних і корисних організацій, закритих з причини того, що отримували гранти західних фондів і були «іноземними агентами». Тепер, з огляду на роботу СЖР, це частина державної пропагандистської машини. Лише два тижні тому СЖР видала заяву «у зв'язку з діями голови Незалежної медіапрофспілки журналістів України». Висловлене обурення з приводу того, що Юрій Луканов звернувся до Генеральної прокуратури України з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності секретаря СЖР, радянського журналіста і діяча, колишнього завідувача сектором мистецтв відділу культури ЦК КП Вірменії Ашота Джазояна – за його «незаконні візити в Крим», а колег у Москві закликав «не порушувати українське законодавство і дотримуватися взятих на себе міжнародних зобов'язань».

А тепер прочитайте уважно аргумент СЖР – «відповідно до законодавства Російської Федерації Крим є суб'єктом РФ». Тобто не просто виправдати Ашота Джазояна за те, що він виступає на козацьких мітингах, а саме тому, що Росія окупувала Крим. Як вважає СЖР, цього разу без згадування слів «демократія», «свобода слова» – просто захопила і все. Відібрала за правом сильного. Отже, Ашот Джазоян за правом окупанта може скільки і як завгодно приїжджати до Криму, проводити тренінги про те, як кримські журналісти повинні ще завзятіше любити Путіна й окупанта, тобто Росію. У кінці заяви є цікаві слова: «наша позиція незмінна – для журналістики не існує кордонів». Я б додав – і совісті.

Тепер, власне, про кримську журналістику, для чого начебто під егідою ОБСЄ створена місія з двох непримиренних сторін. Я так і не знайшов жодної заяви СЖР з приводу закриття кримськотатарських ЗМІ – телеканалу АТR, Кримського інформагентства (QHA), газети «Авдет», радіостанції «Мейдан». Немає і згадки про закриття єдиної газети українською мовою «Кримська Світлиця», яка виходила з 1992 року і припинила існування з приходом окупантів. Нічого не говорили на Зубовському бульварі про переслідування кримських користувачів інтернету і блокування небажаних окупантам сайтів.

Навіщо потрібна ця місія? Щоб поставити галочку в звіті Офісу представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ? І щоб російський посол в ОБСЄ хвалився тим, що, мовляв, діалог розпочався. Про що діалог? Про свободу слова, яка вбита Путіним за останні 16 років? Про підтримку незалежних ЗМІ в Криму, які маріонетковою владою називаються «посібниками ворога»? Про перетворення залишків незалежних ЗМІ на пропаганду? Про збільшення ролі державної пропаганди і неприйняття як московською, так і кримською (де-факто) владою будь-якої іншої точки зору, крім кремлівської?

Я непрямо стосуюся цієї історії. 2010 року з колегою з «Інтерньюз-Україна» ми кілька днів вивчали в Криму стан кримськотатарської журналістики і знаємо про цю проблему з перших рук. По-друге, мав «щастя» працювати в Спілці журналістів Росії, при якій був створений мій Центр екстремальної журналістики, знищений 2010 року тією-таки Спілкою журналістів – Кремлю не подобалася наша діяльність. Потім змусили піти генерального секретаря Ігоря Яковенка, що тяг цей громіздкий вантаж з брехні і пропаганди СЖР, що намагався змінити російську журналістику. Тепер Кремль задоволений – СЖР мовчить, а якщо й говорить, то підтримує владу, зокрема у вигляді окупантів в Криму.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.