7 грудня 2016, середа

Путін-щуролов. Як росіян виманюють на війни

коментувати
Російський президент продовжує знущатися, наказуючи чавити продукти бульдозерами, а люди зачаровано йдуть за новими обіцянками

Наприкінці 80-х років потреба занесла мене в Челябінськ, велике уральське місто, пов'язане з військовою промисловістю та іншим виробництвом, що ставили населення міста в особливий статус. Я знав, що мої знайомі жили в цьому місті в достатку і за радянськими мірками цілком забезпечено. До середини 80-х років з магазинів почали зникати звичні продукти, поступово найпопулярнішими словами в лексиконі радянських людей стали «дефіцит», «дістати», «блат», «спецмагазин». В останньому ще були продукти – для номенклатури. У челябінському гастрономі №1 на проспекті Леніна, крім баночок з майонезом і кількою в томаті, більше нічого не було. Величезні вітрини були стерильно чистими, як помисли перших більшовиків, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Щоб зрозуміти, що сталося з продуктовим кошиком радянського споживача, досить почитати про те, з чого почався дефіцит. Після приходу до влади дорогого Леоніда Ілліча СРСР періодично воював у різних заморських країнах, посилаючи туди танки, літаки і обмежені контингенти «військових фахівців». Цинкові труни приходили, але не так багато – родичі раділи, якщо батьки, сини й онуки поверталися живими, або отримували пристойні пенсії, якщо гинули. Про ті подвиги було мало відомо – ними не хвалилися, але після відряджень офіцери приїздили додому на новеньких «волгах», а дружини хвалилися дефіцитними обновками. У 1979 році Політбюро ЦК КПРС вирішило згадати про те, що заповідав товариш Ленін – про «світову пожежу», і рушили в Афганістан.

До того часу в афганській столиці періодично, як це прийнято у комуністів, відбувалися палацові перевороти: кабульська номенклатура билася через дармову радянську допомогу, і у вересні 1979 року Хафізулла Амін вбив свого колегу Нор Мухаммада Таракі. Кремль не те щоб любив Таракі, але використав вбивство як привід для «інтернаціональної допомоги», як радянському мовою тоді називалася окупація. Десант радянського спецназу захопив палац Аміна, роззброїв охорону і прибив господаря, який живим радянським керівникам не був потрібен. На його місце з Душанбе був терміново доставлений Бабрак Кармаль, здається, так і не протверезілий після чергової пиятики в таджицьких ресторанах. До нового 1980 року прибули перші частини «обмеженого контингенту» радянських військ, через кілька місяців їх чисельність становила близько 120 тисяч солдатів і офіцерів 40-ї армії ЗС СРСР, а також співробітники КДБ. На озброєнні «обмеженого контингенту» було 672 танки, 1594 БМП, 2862 БТР, 2136 гармат і мінометів, 326 вертольотів, 160 бойових і транспортних літаків, 18153 автомобіля. Частини розміщувалися в 25 гарнізонах, у яких було 45 житлових військових містечок.

Путінізм-медведизм – не ідеологія, це психіатричне захворювання

Ніякі вмовляння Радянського Союзу, ніякі протести світової громадськості або міжнародних організацій ні до чого не приводили: кремлівські старці стояли на своєму – «ми рятуємо афганську демократію». Само собою, Кремль не говорив про те, скільки мільйонів афганців були змушені тікати з країни, за 9 років воєнних дій було вбито понад 1,5 мільйона чоловік, зруйновано всю інфраструктуру. Натомість СРСР будував містечка і мікрорайони, в яких жили афганці, що працювали на просовєтський маріонетковий режим, але вся країна методично руйнувалася авіацією і артилерією. За постріл з кишлаку – знищувався весь кишлак, за участь у русі моджахедів – родичі зазнавали репресій і позасудових страт. Опір зростав з кожним днем і через дев'ять років радянська армія змушена була ганебно тікати з Афганістану, в 1989 році. А через два роки зник і Радянський Союз.

Захід і перш за все США втомилися умовляти Кремль вивести війська і припинити вбивати афганців заради купки кабульської номенклатури – пияка Бабрака Кармаля і Мохаммада Наджибулли, який прийшов йому на зміну в 1986 році. Москва продовжувала витрачати величезні гроші на окупацію, шаленіючи від дармових нафтодоларів. На підтримку кабульського уряду з бюджету СРСР щорічно витрачалося 800 мільйонів доларів США. На утримання 40-ї армії та ведення бойових дій з бюджету СРСР щорічно витрачалося від 3 до 8,2 мільярдів доларів США. Єдиною можливістю зупинити війну стали санкції. СРСР і так був за «залізною завісою», спорудженою Леніним у 1919 році, але без американської допомоги не обходився, а жалісливий Вашингтон допомагав голодуючим у 20-х і 30-х роках, озброєнням і продовольством під час другої світової війни. Тепер США вирішив покарати Кремль серйозними санкціями, почавши переговори з країнами – виробниками нафти.

На початку 80-х років світові ціни були в межах 21,59-31,77 доларів за барель. До середини 80-х років вдалося знизити ціни до 12,51 в 1986 році і наступні роки, аж до виведення радянських військ ціни коливалися не вище 15,86 доларів за барель. Зростання цін почалося тільки в 2000 році, від чого вже очманів Путін. Дармові гроші текли в компанії, контрольовані друзями і соратниками Путіна. Як і шанувальники марксизму-ленінізму, нові кремлівські мешканці теж хотіли не розвивати власну країну, не покращувати соціальне життя людей похилого віку, не будувати нові школи й університети, мости та дороги, а воювати. Тепер у країні був путінізм-медведизм – дивна ідеологія, суміш чекізму, православ'я, бандитизму, окультизму і придуманої історії «великої країни», якої ніколи не було, але як у казці про Буратіно, – про неї мріяли. Путін напевно теж запишався – він бачив себе вождем екзальтованого населення, яке не прагне щось будувати і творити, але завжди традиційно любить воювати.

Якщо приблизно порівняти, що сталося за 15 путінських років і 18 років правління Брежнєва, то багато чого збігається, крім «залізної завіси» – її при Путіні поки немає. Але Путін домігся головного, на чому тримався марксизм-ленінізм – на брехні, він відновив традиції пропаганди, за допомогою якої домігся майже повної слухняності росіян. Як заворожені, вони дивилися на свого миршавого вождя, який сам нічого не вмів, але багато обіцяв. Путін як хлопчик Нільс, якому дістається чарівна сопілочка, з допомогою якої він, подібно хамельнському щуролову, виманює щурів із замку. Так Путін виманює росіян на війни – у Чечню і Грузію, Україну і Сирію. Нічого іншого, крім обіцянок. Він продовжує знущатися, наказуючи чавити продукти бульдозерами, а вони зачаровано йдуть за новими обіцянками. Немає одягу – не страшно, немає продуктів – наплювати.

Путінізм-медведизм – не ідеологія, це психіатричне захворювання, при якому в населення геть зникає бажання думати, аналізувати і чинити опір знущанням. Тридцять років тому санкції розвалили величезну радянську імперію – Путін знає, але повторює ті ж помилки. Він знову воює, знову вбиває людей і руйнує міста. Він отримав санкції, які зруйнують Росію, але навряд чи зупиниться: психіатрія набула форми епідемії, вірусу, носієм якої став сам Путін.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.