9 грудня 2016, п'ятниця

Путін та його ручні зірки Росії

коментувати
Зараз в російській культурі і журналістиці відновлено все те, що було в радянський час: у пресі тільки хороше про великого вождя

Побачив фотографію Віки Циганової – усі груди обвішані медалями. У Заслуженої артистки Республіки Тива офіційно їх п'ять, ні однієї державної. Але на Вікиних грудях їх дванадцять. Розглянути не вдається, але вона виглядає шикарно, як жіночий кобзон. Не тільки Віка, але і багато артистів, заслужених або народних, відомих й не дуже, люблять покрасуватися, начепивши свій «іконостас» з фальшивих, «палених» та інших медалей, заснованих генделиками імені вічних перемог над усіма. В історії Росії культурна інтелігенція завжди була в зоні пильної уваги влади: кого пестили і наближали, кого – віддаляли, заарештовували і розстрілювали, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Віка співає з кінця 80-х років, але медальна хвороба у неї з'явилася з приходом у Кремль Путіна. І репертуар став змінюватися – від галімої попси «Русская водка» до державного патріотизму – «Офицеры России». Там, де потрібен патріотичний надрив, зойк, там Віка і сотні інших улюбленців публіки протягом останніх 30-40, а то й більше років. Коли Кремлю потрібно, то надсилається важка артилерія – Кобзон, Лещенко, Бабкіна. Якщо захід середнього рівня, то досить Циганової, Газманова і на додачу – «хірург» Залдостанов. Щоб народ не забував «любимчиків», їх щодня показують по телебаченню.

Російська культура зараз являє собою величезну скриню з мотлохом, густо пересипаний нафталіном, від якого несе за тисячу кілометрів. Народ – звичний до молоху, для нього «Beatles» і «Rolling Stones» років 40-50 тому був забороненим бажанням, яке придушували тим же Кобзоном, Людмилою Зикіною, Муслімом Магомаєвим, Едуардом Хилем, Валентиною Толкуновою, Людмилою Сенчиною, хором імені П'ятницького. Історія радянської культури плавно перетекла в новітню історію російської культури, для якої «День перемоги» залишається гімном донині.

Російська культура – лише частина суспільно-політичного життя останні 99 років, нарівні з журналістикою. Не було свободи слова – не було і культури. Тільки та, яка відповідала ідеології «єдиної й спрямовуючої сили» – КПРС. Для підтримання моральності були «носики-курносики», для виховання патріотизму – «и Ленин такой молодой». Як і в журналістиці – велика частина про «звершення рідної Комуністичної партії», для підтримки самобутності – історії з Агафією Ликовою і про розвиток радянської космонавтики. І, звичайно, багато – про «згубний вплив західної культури».

Зараз у російській культурі та журналістиці відновлено все те, що було в радянський час: у пресі тільки хороше про великого вождя Путіна і його дзеркальне відображення – Кадирова. В культурі – той же пафос. Близькість до вождя і його партії дає «зелене світло» на добре оплачувані концерти, чергову медаль або орден, звання і навіть членство в «Єдиній Росії». А якщо ти член, то місце в корпоративному концерті забезпечено, як і в численних профільних – на день механізатора, на день оператора машинного доїння, на день хіміка п'ятого покоління, на день пілотів сільського запилення.

Любов до влади, тим більше такої жахливої, лише тимчасова

Здається, Путін удостоївся досконалості – приручив діячів культури без єдиного пострілу, за рідкісним винятком артисти ставали жертвами кримінальних розборок, а для тих, хто відмовлявся дружити з владою, з'являлися загони путінюгенда, які влаштовували обструкцію відщепенцям. Тому тих, хто спробував виступити проти війни в Україні, приміром, зовсім трохи, буквально одиниці. Проти війни в Грузії взагалі ніхто не посмів «вякнути». Всі пристосувалися, вони, напевно, пам'ятають, чим закінчувалися історії колег за останні 100 років. Або навіть раніше. Аналогії абсолютно прямі і часто повторювані по своїй суті.

Федір Михайлович Достоєвський, якого знають у всьому світі, його книги були перекладені на десятки мов мільйонними тиражами, був засуджений 13 листопада 1849 року Військово-судною комісією і засуджений до позбавлення всіх прав стану і «страти розстрілом» – за читання і «за недонесення про поширення злочинного про релігію та уряд листа літератора Бєлінського». Вирок був пізніше замінений чотирирічною каторгою. Але кожного разу, коли іноземці роблять приємне і згадують про улюбленого письменника, мало хто з росіян знає про те, що Достоєвський був по суті дисидентом або, принаймні, ізгоєм влади.

Інший згадуваний геній російської літератури, Лев Миколайович Толстой, був забутий усіма після того, як церква в 1901 році відлучила письменника. Це не була анафема, але церква була правлячою і головою її був цар самодержець. Визначення і послання Святійшого Урядуючого Синоду про графа Льва Толстого від 20-22 лютого 1901 року, в якому офіційно сповіщалось, що «граф Лев Толстой більше не є членом Православної церкви, так як його (публічно висловловлювані) переконання несумісні з таким членством».

Толстой так і не змирився з правлячою церквою, і в 1910 році начальник Петербурзького охоронного відділення полковник фон Коттен доповідав міністру внутрішніх справ Російської імперії: «В дополнение к донесениям от 8 сего ноября докладываю Вашему Высокопревосходительству сведения о происходивших 9 сего ноября волнениях учащейся молодёжи… по случаю дня погребения умершего Л. Н. Толстого. В 12 часов дня была отслужена в Армянской церкви панихида по покойном Л. Н. Толстом, на которой присутствовало около 200 человек молящихся, преимущественно армян, и незначительная часть учащейся молодёжи… Армянское духовенство вторично совершило панихиду, к концу которой церковь уже не могла вместить всех молящихся, значительная часть которых стояла на паперти и во дворе при Армянской церкви. По окончании панихиды все находившиеся на паперти и на церковном дворе пропели «Вечная память».

Складіть список великих російських письменників і позначте причину смерті або причину еміграції, і ви зрозумієте, що говорити про велич і знати ціну цієї величі – зовсім різні речі. Додайте Рахманінова, Буніна і Шаляпіна, померлих в еміграції, як і сотні інших, менш відомих, які, проте, стали знаменитими на новій батьківщині.

Як і зараз емігрантами стали Андрій Макаревич, Віталій Манський, Борис Акунін, Артемій Троїцький, Олексій Серебряков. Всі вони говорять одне і теж: «Все, я більше брехати не можу». А є ще «м'яка» еміграція – ті, для кого працювати в іншій країні, не розриваючи зв'язок з Росією, зручно, хоча б для збереження себе. Тому Євген Кисельов, Володимир Федорін та Айдер Муждабаєв живуть і працюють в Україні. І вони – лише «видима частина нової російської еміграції в країні, з якою Росія воює. Навряд чи знайдеться статистика емігрантів, які б своєю метою переїзду визначили, як Артемій Троїцький – «не можу більше брехати».

Про минулу інтелігенцію писав Варлам Шаламов в колимському оповіданні «У стремені»: «Ученые, инженеры и писатели, интеллигенты, попавшие на цепь, готовы раболепствовать перед любым полуграмотным дураком». У радянський час була й інша категорія жертв радянського свавілля – діти. Крім, звичайно, тих улюбленців публіки, які самі перенесли табори, як Георгій Жженов або Лідія Русланова. Довгий список тих, чиї батьки були репресовані – Майя Плісецька, Олег Янковський, Галина Вишневська, Ельдар Рязанов, Булат Окуджава, Василь Шукшин, Михайло Козаков, Алла Демидова, Юрій Візбор, Чингіз Айтматов, Віктор Астаф'єв, Володимир Войнович.

Коли Віка Циганова або Лев Лещенко в черговий раз вийдуть на публіку у своїх «іконостасах», по-перше, не вірте – там більшість «пустушок», просто залізячки. По-друге, пам'ятайте, що любов публіки оцінюється не кількістю звань і медальок, а талантом і чесністю. А буде можливість, просто нагадайте їм про те, за що були розстріляні їх колеги. І що любов до влади, тим більше такої жахливої, лише тимчасова, потім у нормальних людей має настати каяття.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.