9 грудня 2016, п'ятниця

Пропаганда на льоду. Москва ковзає і не може зупинитися

коментувати
Російська інформаційна війна проти Туреччини настільки марна і смішна, що нагадує марення божевільного в одиночній камері

Черговий публічний виступ Володимира Путіна перед Федеральними зборами та запрошеними гостями в Росії підноситься як важлива подія. Закордонні агентства теж заповнені цитатами промови російського вождя, переказами його «мудрих думок» та пасажів. Вперше за свої п'ятнадцять років Путін стільки часу приділив не «ближньому зарубіжжю», як торік Україні, а ще раніше згадував Грузію. На цей раз головною темою була Туреччина. Якби подібне Путін говорив в підворітті, то навряд чи б знайшовся спокійний турок, щоб не набити морду наклепнику. Але Путін знає – виступ з його високої трибуни ні до чого не зобов'язує, тим більше, звертався він до росіян, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

24 листопада Росія почала чергову інформаційну війну, на той раз з Туреччиною. Зазвичай інформаційні війни заздалегідь готуються, як у випадку з Україною чи Грузією, на цей раз канонада почалася раптово, ніби у Путіна раптом щось засвербіло, і він, забувши обійми з Ердоганом, посмішки і обіцянки жити дружно, почав війну без попередньої підготовки. Перші слова Путіна після збитого Су-24 нагадували схлип скривдженої дитини – він відразу ж звинуватив турецького президента у всіх гріхах, починаючи з купівлі нафти у ІДІЛ і закінчуючи погрозами підтримати курдів. Напевно, Путін і раніше про це думав, а тут такий привід – збитий бомбардувальник, який бомбив біженців-туркменів.

Істерика не припиняється і навряд чи зупиниться найближчим часом. Навпаки, вона розвивається, так, ніби Путін став на слизький лід, перебирає ногами, вибачте – язиком, і зупинитися ніяк не може. Росіяни, які ще йому вірять, – слухають, але, судячи з коментарів в соціальних мережах, співчуваючих кремлівській істериці все менше і менше. Для кого ж говорить Путін і для кого його ретранслюють російські ЗМІ? Виключно для себе.

З усіх російських інформаційних війн, які з різною інтенсивністю і рівнем підготовки проходять останні 15 років, турецька – сама непотрібна. Коли почалася друга чеченська війна, пропаганда була вже готова помститися чеченцям за програну першу війну, і за період затишшя до путінського реваншу були три роки підготовки. За той час російські спецслужби постарались у викраденні журналістів і співробітників міжнародних організацій, створюючи образ чеченця-головоріза і терориста. Почавши другу війну, Путін просто закрив Чечню для журналістів, щоб ніхто нічого не знав про бомбардування, масові викрадення чеченців та численні вбивства. З 2000 року телебачення говорило лише про те, що хотів Кремль.

Перші слова Путіна після збитого Су-24 нагадували схлип скривдженої дитини

Друга інформаційна війна проти Грузії – була марною: до того часу мало хто дивився російські телеканали, а російських газет не було зовсім. Друкована преса зараз не має впливу, до того ж російська мова стала стрімко виходити з обігу. З першого дня війни влада Грузії зажадала від провайдерів відключити російські інформаційні канали, і за п'ять років, поки їх не було в грузинських будинках, виросло нове покоління молодих людей, які не тільки не володіють російською, але й абсолютно не цікавляться Росією. Інформаційна війна проти Грузії швидше була розрахована на росіян, які у своїй масі ще недавно, до серпня 2008 року, добре ставилися до грузинів і грузинської культури, любили «Міміно» і Нані Брегвадзе, пили грузинське вино та «Боржомі». Російська пропаганда свій головний інформаційний удар направила проти президента Саакашвілі, як виявилося, тоді головного ворога Путіна. Рикошетом вдарила по багатьом: Вахтангу Кікабідзе, наприклад, припинили дзвонити шанувальники, а в московських ресторанах заборонили грузинську музику.

Російська війна в Україні проходила гладко, без будь-яких особливих перешкод: українська влада лише рік потому почала відключати російські телеканали, які брехали весь той час. Кремлівській пропаганді невимовно пощастило – населення України знає російську мову, не всі піддаються впливу, але значна частина населення Східної та Південної України – точно. До анексії практично весь Крим, за рідкісним винятком етнічних українців і кримських татар, знав більше про те, що відбувається в Москві, ніж у Києві. Дивно, що українська влада не здогадалися нейтралізувати російські телеканали відразу, як тільки був захоплений Крим. З часом і міжнародні організації зрозуміли, яку небезпеку представляє російська інформаційна війна і пропаганда. Зараз загострення пристрастей і пропагандозалежних в Україні менше, а через рік-два і зовсім зменшиться, коли більшість зрозуміє масштаби розповсюджуваної брехні.

З Туреччиною у Кремля трапився казус. Впливати на турецьке населення російська пропаганда не може – російськомовного населення там трохи, а «наташки» політикою не цікавляться. За даними з різних джерел, росіян в Туреччині близько 50 тисяч, з них половина – «турецькі дружини», яким теж, швидше за все, не до політики. Для кого тоді пижиться і надривається російський президент, вже який день ображаючи турецького колегу? Перш за все, для росіянина, якому прийшла пора пояснити, що відбувається з попередньою війною і з усіма іншими, які Путін встиг провести за свої п'ятнадцять років. Треба пояснювати, на які гроші живе Рамзан Кадиров і чому те, що витворяється ним на території Чечні  - нагадує ІДІЛ, а не російський регіон? Навіщо воювали з Грузією, якщо і нова влада навіть не робила зупинки на шляху в ЄС і НАТО, а надія була на те, щоб ось-ось повернеться під кремлівське крило? Нарешті, чому вже немає «Новоросії», а «ДНР» і ЛНР» остаточно перетворилися в відмивальні зони, де розкрадається «гуманітарна допомога» і все, що під руку попадеться? І чому Крим виявився дивним російським регіоном, де кілька кримських татар ставлять 3-мільйонний регіон перед залежністю від української електрики.

Для кого надривається Путін? Я б наважився сказати – для себе, виключно для себе. Путін опинився в тій ситуації, коли потрібен вже не аутотренінг для заспокоєння, а самонавіювання – він лякає турків і заспокоює себе, він ображає Ердогана, як раніше Саакашвілі, і думає, що сам він незрівнянно краще їх. Путін забороняє росіянам їсти якісні продукти і вважає, що вони надовго затамували до нього любов, незважаючи на постійне нагадування про пестициди і гербіциди. Путін проводить дивний і страшний експеримент над населенням Росії, який хтось точно називав «обидлячуванням». Він сподівається, що росіяни будуть його любити так само, як колись любили Сталіна – за розстріли і репресії, через черги в магазинах і жахливу злочинність. Путін відчуває, що йому не вдасться їх повернути в минуле, не всіх і не найкращу частину, тому злиться, зганяє зло на інших, як і раніше, сподіваючись, що якась обставина все ж таки зробить його світовим лідером. Але не виходить.

Ще одна дивна деталь в інформаційній війні з Туреччиною, яка проявлялася сім років тому у війні з Грузією. Особиста неприязнь до Саакашвілі була вмотивована і молодістю грузинського президента, і його освіченістю, і, найголовніше, прагненням побудувати сучасну державу. Тому важливою частиною російської інформаційної війни були атаки проти безпосередньо Саакашвілі: для цього збиралися плітки, придумувалися неймовірні історії, які переказувалися по російським телеканалам. Зараз те ж саме відбувається відносно Ердогана. Без пліток, без розповідей про «літаючі попільнички», якими Саакашвілі нібито вбивав суперників, але явно з натяком, що турецькому президенту загрожує «гнів народу». Під час виступу перед Федеральними зборами Путін перейшов «червону межу», за якою зазвичай важко відновити відносини. Він заявив, що «Аллах вирішив покарати правлячу кліку Туреччини, позбавивши її розуму і глузду». Само собою, цю частину виступу російського президента обов'язково покажуть по турецьким каналах, і якщо Путін думає, що він принизив Ердогана, то глибоко помиляється – в цій ситуації населення країни проявляє солідарність. Як і в 2008 році в Грузії.

Путін нещодавно згадав про своє дитинство в підворітті. У багатьох це викликало посмішку, особливо якщо подивитися на дитячі фотографії хирлявого хлопчиська, який стверджує, що «бив першим». Якщо Путін і провів якийсь час у підворітті, то, швидше за все, в якості чиєїсь «шістки», яка звикла незаслужено ображати людей. Російська інформаційна війна проти Туреччини настільки марна і смішна, що нагадує марення божевільного в одиночній камері.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.