5 грудня 2016, понеділок

Про невиліковну хворобу – російське хамство

коментувати
Для президента РФ, що сидить на кривавому російському троні сімнадцятий рік, «вибачення» від недавнього «брата» – Туреччини – виявилися зараз як ніколи доречними

Російська політика давно перетворилася в «пацанську», як там у них ведеться в підворітті. Радянська дипломатія теж не відрізнялася відкритістю і проявом совісті, але путінська – феномен, який, сподіваюся, будуть вивчати педіатри, психіатри, лінгвісти і дослідники аномальних проявів у розвитку дитячої психіки уповільненого росту, - пише Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Російське хамство – явище, добре вивченелінгвістами: різноманітність синонімів настільки велика, що якби вони були товарами народного споживання, то ними були б завалені полиці магазинів. Варвар, простолюдин, нахалюга, охламон, нахаба, хамло, тюха-матюха, йолоп, мужик, хлюст, бурбон, мордоплюй, селюк, селючка, пентюх, грубіян, невіглас, село – ось лише скромний і пристойний за змістом перелік синонімів вічного стану російської політики. Є ще лайливі, тобто, найпоширеніші, але залишимо їх для інших видань.

Звісно, для поведінки Путіна та його челяді мають бути підстави – і вони є. Витоки все в тій же радянській «миролюбній» політиці, коли товариш Хрущов потрясав ООН своєю хамською поведінкою, а потім послав ракети на Кубу. У 1960 році в ООН Хрущов показав своє взуття радянського виробництва, поставивши знятий туфель на свій стіл, а потім вимовив знамените про «Kuz'kina mother». Жириновському тоді було лише 14 років, і він навряд чи знав про поведінку Першого секретаря ЦК КПРС, але зараз з успіхом продовжує традиції радянського хамства.

Хамство стало головним лейтмотивом всього, що там відбувається – від націоналізму і ксенофобії до лавровського «дебіли, бл..ь», від путінського «замучаєтеся пилюку ковтати»

Щоб визначити якість хамства, не потрібно бути лінгвістом, достатньо трохи потерпіти і дочекатися результату. Товариш Хрущов був розлючений тим, що хтось засумнівався в якості радянського комунізму, в можливості бути сильним при виконанні п'ятирічного або семирічного народногосподарського плану. Американці та інші акули капіталізму сиділи і сміялися, а в Радянському Союзі вже вантажили ракети для відправки на Кубу. Ще роком раніше товариш Хрущов відвідав США, захоплювався кукурудзою, помахував качаном, як фаллоімітатором радянської економіки, куштував Кока-Колу, а віце-президент Річард Ніксон уважно стежив, щоб американські бульбашки від напою не пошкодили ніжні стінки радянського стравоходу. Щось змінилося в радянській економіці? Само собою ні, хамство не передбачає покращення життя, хамство – лише частина пропаганди, відповідь на «підступи вигадки».

Щоб визначити якість радянського хамства, потрібно бути істориком, настороженим поглядом оглянути ретроспективу досягнень СРСР – велика частина поцупленого не пішла на користь населенню, оскільки була зроблено погано, неякісно і негарно. Але радянські конструктори продовжували красти моделі автомобілів і літаків, залишаючи за собою право грубіянити, пропонуючи всьому світу захоплюватися досягненнями радянської промисловості. Це і було великодержавне хамство, засноване на традиційному злодійстві та абсолютній відсутності совісті. Там, у концтаборі під назвою Радянський Союз, обплутані колючим дротом, при величезній кількості вертухаїв, які охороняли спокій комуністичної партії і право на постійне хамство. Більшовики колись придумали собі казку про «світле майбутнє», а коли досить швидко зрозуміли, що у них нічого не виходить, то хамство замінило інженерно-технічну думку.

Відтоді на величезній території хамство стало головним лейтмотивом всього, що там відбувається – від націоналізму і ксенофобії до лавровського «дебіли, бл..ь», від путінського «замучаєтеся пилюку ковтати» до купи металобрухту під назвою «танк Армата» і «Булави», що не злітає . Хамство – «червона лінія» російської дипломатії, коли жоден договір, жодна угода, жоден документ ніколи не виконується через те, що через годину або день у діячів МЗС РФ раптом настає хамське осяяння і вони вирішують робити все інакше, аніж годину тому обіцяли, клялися і підписувалися. Як тільки начальника російської дипломатії припирають до стінки, від нього лине хамське – «Who are you to fucking lecture me?». Зараз товариша Лаврова доповнює літня дівчина Маша, якій поставлено в обов'язок грубіянити більше, якісніше, при цьому пританцьовуючи, викидаючи колінця з притаманною кабацькому стилю пристрастю.

Російське хамство – явище постійне, воно починає випускати отруйні промені гніву, коли Росію в черговий раз ловлять на підлості. Обіцяли вивести війська з Сирії, навіть відрапортували, а літаки, як і раніше, бомблять, російські військові продовжують гинути. Питати Путіна і Лаврова вже втомилися, знаючи, що у відповідь линутиме хамство. Турки казали – не бомбіть сирійських туркменів, Путін відповідав – наша справа. Літак турки збили звичайним способом, не підкрадалися, не брехали, як у Кремлі, не виверталися, а вчинили так, як це завжди роблять військові. Після попереджень йде покарання. Кремль впав у тривалу істерику, посилаючи прокльони всьому світу, що спостерігає, як невеликого зросту чоловік шаліє від безпорадності.

Турки не вибачалися. Взагалі у східних мовах, на відміну від російської, існує багато форм висловлення жалю. Одна з них була написана в листі Ердогана Путіну: сенс звичайний – ми жалкуємо, що ви порушили всі можливі зобов'язання, тому ми вирішили вас покарати, що за умов війни – природний спосіб пояснень. Якщо ще й розуміти підтекст, то він може виглядати коротше – ми шкодуємо, що збили тільки один літак, але будете хамити далі, то будуть і наступні жертви. Моя смислова інтерпретація занадто вільна, в Росії все сприйняли занадто прямолінійно. Завдяки пропаганді, цьому вірному другу російського хамства надмірна вишуканість турецького жалю перетворилася в пряме, грубе і безкомпромісне «вибачення».

Нехай будуть вибачення, нехай навіть буде компенсація – це буде перемога турецької дипломатії. Переказані в Росію гроші за компенсацію платою за російське хамство, там, у Кремлі, навіть не розуміють, що робити з цими грошима. Їх можуть звично розікрасти, їх можуть витратити на черговий пам'ятник, але навряд чи віддадуть сім'ї загиблих агресорів.

Ердоган – президент, лідер країни, яка останні кілька століть була головним подразником російського імперського хамства. Поганий він чи хороший, це вирішувати туркам, але він точно пам'ятає про те, що перевага в політиці і дипломатії в компромісі. Зрештою, від нього не стане менше від вибачень, навіть у тій формі, яка подобається росіянам, а результатом буде благополуччя турків – росіяни і так зголодніли, спостерігаючи за стратою турецьких помідорів. На турецькі пляжі знову потягнуться хамуваті росіяни, а послужливі турки будуть вечорами підраховувати доходи та гиготати над «великою державою», що знову поставила себе в положення унтер-офіцерської вдови.

Російське хамство – невиліковна хвороба. Воно як хробак підточує атавізми совісті і честі, руйнуючи логіку і порядність. За хамством нічого немає, крім тимчасової агресії і ганьби, яку колись Федір Тютчев вмістив у кілька рядків відомого вірша. Напевно, ще є люди, які вважають слідом за російським класиком, що «в Росію можна тільки вірити», але їхній відсоток настільки малий, що віра перекреслює все хамство, яким переповнена величезна країна, населення якої прочитає цей текст і звично скаже – це написав русофоб. І матимуть рацію – до російського хамства звикнути не можна, а якщо воно і є державна політика, то запитайте Путіна, чому кількість країн, які бажають його бачити в гостях, стає все менше і менше.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.