9 грудня 2016, п'ятниця

Вигадані Москвою сепаратисти

коментувати
Для вирішення геополітичної проблеми у РФ завжди був один шлях – окупація. Але спочатку вона створювала в обраній країні вогнище сепаратизму

Якщо ви ненароком знайдете статтю в російській Вікіпедії «Сепаратизм у Грузії», то виявите значний список «прикладів» регіонального сепаратизму, про які проживаючі в Грузії в перший раз чують. Завдяки російській армії ми знаємо про сепаратистів Абхазії і «Південної Осетії». Трохи чули про сепаратистів Джавахеті, регіону локального проживання етнічних вірмен, що на ділі виявилося блефом, порожньою пропагандою. З Москви нам іноді кажуть про азербайджанський сепаратизм Квемо-Картлі, але самі азербайджанці сміються над цим. Судячи зі статті Вікіпедії, в Грузії куди не ступнеш – скрізь сепаратисти. Одне радує – ця стаття існує тільки російською мовою, інші, судячи з усього, посоромилися переводити кремлівську маячню, - пише грузинський професор Олег Панфілов у своїй колонці для Крим.Реалії.

Щоб оцінити маячню статті, можна уявити собі таку ж про російських сепаратистів – вологодських і костромських, пензенських або Архангельської області. Якщо порівнювати історію та історичні події, то у російських областей куди більше причин для сепаратизму, ніж у Грузії. Але до реальності, як правило, кремлівська термінологія не має ніякого відношення. Коли їм хочеться щось з кимось розділити, вони завжди знайдуть причину і напишуть нову історію. Грузинські царства завжди заважали російському імперіалізму, який намагався завоювати Персію та Османську імперію. На шляху перебувала незговірлива Грузія. Для вирішення геополітичної проблеми у Росії завжди був один шлях – окупація. Але спочатку, щоб послабити маленьку країну, необхідно створити проблему сепаратизму. Для цього мало потрібно – трохи грошей і пропаганда. На гроші можна купити тих, хто продається, пропаганда повинна обгрунтувати сепаратизм. Кремль мало турбували абхази і зовсім не турбували осетини. Жертвою сепаратизму обрали мегрелів.

Причина більш ніж банальна – субетнічна група в Грузії, звана мегрелами, становить значну частину населення країни. Мегрелів – від 500 до 600 тисяч, які розмовляють мегрельською мовою – менше. Мова, як грузинська і сванська, належить до картвельської групи мов. Існують особливості в кухні, відмінність у пісенних і поетичних традиціях, побутові відмінності, пов'язані з кліматом і ландшафтом. З 16 століття Мегрельське князівство управлялося найсвітлішими князями Дадіані, які з 1803 року вступили в підданство Російської імперії після окупації Грузії в 1801 році. Князівство було скасовано в 1867 році через непотрібність, оскільки адміністрація розглядала всю територію Грузії як частину Російської імперії.

Судячи з російської статті Вікіпедії, в Грузії куди не ступнеш – скрізь сепаратисти

Територія мегрелів стала цікавити московських царів давно: «Лета 7147-го маия в 29 день по Государеву цареву и великого князя Михаила Федоровича всеа Русии указу указал Государь быти на своей Государеве службе в Дидьянской земли. Федоту Елчину да с ним попу Павлу да подьячему Федке Баженову. У руки царьской были маия в 29 де. Отпушены с Москвы июня в 2 де». Стало бути, «Літа 7147-го» – це 1639 рік, і перебувало посольство до серпня 1640 року на «Дадіанській землі», тобто на території князя Дадіані, Мегрелії. В «Статейному списку Федота Єлчина», описі поїздки, багато уваги приділялося згадкам монастирів і храмів, але це були перші відомості про території, які в Москві вважали, як зараз кажуть, зоною своїх інтересів.

В 1754 році в Грузію був відправлений ще один розвідник – Отар Туманів, тбіліський вірменин зі знаменитого княжого роду, офіцер Грузинського гусарського полку російських військ і чиновник Астраханської губернської канцелярії. Керував відділом зовнішньої розвідки з 1753 року. У той час владу Росії і розвідку більше цікавило Кахетинське царство на сході Грузії, ніж мегрели. Місія Туманова, завдяки якій російський уряд протягом двох років (1754-1756 рр.) був постійно інформований про незмінність російської орієнтації грузинських політичних діячів, була не останньою. До Грузії все частіше стали навідуватися різного роду дослідники, які виконували, як це було прийнято в той час, і розвідувальні функції.

У своїх звітах та публікаціях розвідники-дослідники лише згадували про те, що мегрели говорять на своїй мові, їх побут і світогляд дещо відрізняються від інших жителів Грузії. Реальні спроби схилити мегрелів до сепаратизму стали вживати більшовики, та й то у зв'язку з відродженням національно-визвольного руху в Грузії. Наприклад, в 60-х роках 19 століття російський педагог Михайло Завадський став розробником кириличної версії писемності мегрельської мови. У 20-х роках 20 століття використовувався грузинський алфавіт з кількома додатковими літерами. Тоді ж виходило кілька газет, хоча самоназва «мегрели» була використана в останній раз під час Всесоюзного перепису населення 1926 року, потім про них забули. Саме більшовики постаралися, щоб мегрели забули про свою самобутність, хоча мегрели становлять значну частину населення Грузії і мегрельскою мовою, як стверджують російські довідники, користується від 500 до 600 тисяч осіб.

Ще у другій половині 19 століття, коли російська окупаційна адміністрація раптом перейнялася любов'ю до мегрелів, грузинська інтелігенція, серед якої було багато мегрелів, виступила проти штучного відокремлення. Ідеологи національно-визвольного руху роз'яснювали населенню небезпеку введення кириличної писемності мегрельської мови або будь-якого іншого виділення зі загальногрузинської культури. Історія повторилася у перші десятиліття більшовицького правління. Коли ж у Радянському Союзі при показній інтернаціональній політиці русифікація практично знищила більшу частину мов малих народів, більшовики залишили в спокої мегрелів, з 1938 року припинився вихід кількох газет. У листопаді 1951 року органами Державної Безпеки Грузинської РСР розпочата операція, названа «Мегрельською справою» щодо радянських працівників, вихідців з Мегрелії. Їм було висунуто тяжке звинувачення в «мегрельському націоналізмі і орієнтації на Туреччину». Були заарештовані не менше 500 чоловік, у тому числі 7 з 11 членів Центрального комітету Компартії Грузії, 427 секретарів обкомів, міськкомів і райкомів партії.

Про мегрелів згадали після розпаду СРСР. По-перше, через те, що першим президентом Грузії став виходець з Мегрелії (у Конституції Грузії пишеться Самегрело) Звіад Гамсахурдіа, один з лідерів національно-визвольного руху. По-друге, в окупованій за допомогою російської армії Абхазії Гальський район заселений мегрелами, з понад 40 тисяч осіб. З того часу маріонеткова влада Абхазії початку своєрідну національну політику – заборона на викладання грузинської мови в Гальському районі, активна пропаганда мегрельского сепаратизму: «мегрели – не грузини». Результатів ця політика не дала, мегрели продовжували їздити до родичів в Самегрело і Тбілісі – на навчання та лікування, за продуктами і за іншими потребами.

«Мегрельський сепаратизм» отримав друге дихання з появою у Кремлі Путіна і активністю російських спецслужб як всередині Грузії, так і навколо. Путін задумав відновити якусь подобу імперії, але Грузія завжди була перешкодою для кремлівської політики. Активна фаза почалася в 2006 році з введенням ембарго на грузинське вино і продукти, депортації етнічних грузинів. У 2007 році, як би показуючи, що Москва не любить тільки Саакашвілі, був створений Союз грузин Росії під керівництвом Михайла Хубутиа. Організація мала схилити проживаючих в Росії грузин до співпраці з російською владою, в тому числі і біженців з Абхазії, в більшості своїй мегрелів. Крім цього, розпочалася активна пропагандистська робота, до якої були залучені люди які, приміром, зіграли роль і в становленні «донбаського сепаратизму» – Лев Вершинін, Андрій Єпіфанцев. У Гальському районі маріонеткова влада Абхазії почала випускати газету «Гал» – російською, абхазькою і мегрельською мовами, обіцяла запустити телеканал мегрельською, видали російсько-мегрельський розмовник. У російському інтернеті створено кілька форумів для обговорення і підтримки «мегрельского сепаратизму».

Для переважної більшості мегрелів сепаратизм – з області анекдоту, особливо якщо скласти список відомих громадських і політичних діячів, вчених, акторів, художників і композиторів. Керівник Демократичної республіки Грузія в 1918-1921 роках був мегрел Ное Жорданіа, перший президент незалежної Грузії – мегрел Звіад Гамсахурдіа, мама Міхеїла Саакашвілі – мегрелка Гіулі Аласаніа, і ще десятки тисяч інших відомих на весь світ мегрелів, які не уявляють себе поза межами Грузії. З усіх прикладів сепаратистських рухів на пострадянському просторі, вигаданих у Кремлі, ФСБ і Генштабі російської армії, мегрельський – найбільш невдалий і провальний. Генерали і аналітики не врахували багато факторів внутрішнього життя Грузії, а пройдисвіт Хубутиа і ще кілька сотень любителів імперії, які отримали притулок в Росії, так і не змогли нікого схилити на свою сторону.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.