6 грудня 2016, вівторок

Порошенко став на коліна

коментувати
Вибачення – форма дипломатичного етикету, яку можуть дозволити собі далеко не всі політики

Президент України здійснив вчинок, гідний сучасної людини, керівника країни, яка починає нове політичне життя. Рідкісний політик піде на такий крок, особливо в умовах внутрішньополітичної конфронтації і зовнішнього агресора. Зазвичай сучасні політики намагаються не відповідати за гріхи своїх далеких попередників, тим більше, що в 1943-1944 роках і української держави не було. Тим не менше, Петро Порошенко опустився на коліно перед монументом жертвам Волинської трагедії, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Людство всю свою історію воює. За останні шість тисяч років на землі відбулося близько 15 тисяч війн. Тільки за останні 400 років люди воювали один проти одного більше 600 разів, за останні дві світові війни загинуло понад 70 мільйонів людей, скільки за всю історію воєнних конфліктів – невідомо. Також неможливо підрахувати випадки вибачень або хоча б співчуття суперникам. За останні століття таких акцій було декілька: одна з найвідоміших відбулась 7 грудня 1970 року, коли канцлер Німеччини Віллі Брандт опустився на коліна перед пам'ятником жертвам невдалого повстання у Варшавському гетто.

Тоді Польща ще була соціалістичною, а Брандт керував ще не об'єднаною Німеччиною, але жест був оцінений, і через рік він був нагороджений Нобелівською премією миру. Навряд чи в протоколі відвідування Польщі Віллі Брандтом було записано колінопреклоніння, тим більше, для багатьох на Заході такий крок у вотчині Радянського Союзу міг бути розцінений як визнання кремлівської диктатури. Але мова йшла всього лише про жертви і недавню історію, в якій Німеччина виступила агресором. Віллі Брандт одного разу сказав: «Під тягарем новітньої історії я зробив те, що роблять люди, коли їм не вистачає слів. Таким чином я вшанував мільйони жертв».

Федеральний канцлер нової, пострадянської Німеччини не мав ніякого відношення до злочинів нацистів, крім того, що він там народився. З 1933 року Герберт Ернст Карл Фрам взяв псевдонім Віллі Брандт і емігрував з країни. Вибачатися йому було ні за що, він став німецьким політиком тільки в 1949 році, після Нюрнберзького процесу і становлення Німеччини новою країною, без нацизму. Але одна справа – політики, інше – люди, населення, нащадки тих, хто постраждав у результаті воєн і конфліктів. Історична пам'ять знаходиться всередині кожного народу, і все залежить від різних обставин, коли образи і поразки, вбивства і вимушена еміграція пригадуються кожен раз, коли з'являється привід. Тоді, через 27 років після жорстокого придушення Варшавського повстання Віллі Брандт вчинив як лідер країни, якій ще довгий час будуть пригадувати історію злочинів. І не одна країна, і не один народ.

Росіян турбував не стільки сам факт схиляння Порошенка перед пам'яттю жертв, вони обговорювали порваний носок

Насилу собі уявляю, щоб Путін прилетів до Варшави і став на коліна перед жертвами політичних репресій, що поклали початок польського соціалізму радянського штибу. Або вибачився перед нащадками поляків, чиї предки стали жертвами радянської окупації Східної Польщі в 1939 році, поклонився був жертвам розстрілу в Катині. Чи приїхав би на варшавський цвинтар Повонзки, щоб вшанувати пам'ять жертв Смоленської авіакатастрофи 2010 року, а потім попрямував би до Кракова, щоб покласти букет квітів на могилу Леха і Марії Качиньських у замку Вавель. Він цього ніколи не зробить, тому що Путін не політик, він лише президент країни, яка так багато воювала і так багато зробила злочинів, що якщо б в Росії з'явилася б традиція вибачень, то вони б вимовлялися кожного дня по багато разів.

Вибачення – форма дипломатичного етикету, яку можуть дозволити собі далеко не всі політики. У 2008 році Палата представників Конгресу США відкритим голосуванням прийняла резолюцію з вибаченнями «за фундаментальну несправедливість, жорстокість і нелюдяність рабовласництва і сегрегації». Раніше з вибаченнями перед афроамериканцями за рабовласництво виступили законодавчі збори декількох штатів, у тому числі тих, де розташовувалися найбільші плантації, на яких використовувався рабський труд – Вірджинія, Північна Кароліна, Алабама. У тому ж році в лютому Конгрес вибачався перед індіанцями, ще раніше – перед гавайцями за позбавлення їх незалежності в 1893 році і перед американцями японського походження за насильницьке переселення під час Другої світової війни. У 2005 році Конгрес вибачався за те, що не прийняв закон, що забороняє лінчування.

Папа Римський Іван Павло II у 2001 році опублікував послання, в якому просив вибачення у аборигенів Океанії за те, що їх насильно навертали в християнство. Він вибачався перед православними за прокляття католиків і пробачив їх за прокльони, якими вони самі обсипали католиків. Іван Павло II вибачився перед православним світом за розграбування Константинополя хрестоносцями в 1204 році під час Четвертого Хрестового походу. У 2005 році в Джакарті на саміті африкано-азіатських країн прем'єр-міністр Японії Дзюн'їтіро Коїдзумі заявив: «У минулому Японія за допомогою свого колоніального правління і агресії принесла неймовірні страждання і збиток народам багатьох країн, насамперед в Азії, і тепер ясно і з каяттям усвідомлює ці факти історії». Через п'ять років інший прем'єр-міністр Японії Наото Кана приніс вибачення корейцям: «Встановлене всупереч волі корейців колоніальне панування відняло у них країну і культуру, глибоко ранило національну гордість. Я хочу ще раз висловити почуття гострого каяття і принести від усього серця вибачення за величезні збитки і страждання, заподіяні колоніальним пануванням».

Президент Сербії Борис Тадіч вибачався перед хорватами, перший канцлер ФРН Конрад Аденауер – перед євреями, президент Польщі Лех Качинський попросив вибачення у чехів за захоплення Тешинської Сілезії, його колега Олександр Кваснєвський від імені поляків попросив пробачення у єврейського народу за його масове винищення в роки Другої світової війни. Нещодавно Барак Обама висловив жаль з приводу великих жертв після атомного бомбардування японських міст. Глава уряду Канади Стівен Харпер вибачався перед індіанцями за те, що їх предків у другій половині XIX і першій половині XX століття, відриваючи від сімей, замикали в особливі інтернати, де різками вибивали з них рідну мову, традиційні релігійні вірування і звичний спосіб життя. Прем'єр-міністр Австралії Кевін Радд вибачався перед аборигенами. Досі в Німеччині діє фонд «Пам'ять, відповідальність і майбутнє», який виплачує компенсації колишнім в'язням нацистських концтаборів і «остарбайтерам» – жителям країн Східної Європи, викраденим німцями на примусові роботи до Німеччини під час Другої світової війни. На компенсацію російським громадянам Німеччина щороку витрачає близько 10 мільйонів євро.

Вибачення – ознака сили, особливо коли країни і народи прагнуть один до одного, а минулі образи уповільнюють процес інтеграції та партнерства. Як у випадку з Україною і Польщею, зближення яких – не лише данина років спільної історії і боротьби за нинішню незалежність, але і необхідність пробачити один одного. Під час Волинської трагедії Україна була окупована німецькою армією, і територія формально називалася Українською РСР. Українська повстанська армія – Організація українських націоналістів вела партизанську війну на два фронти – проти радянської армії та німецької. Шукати зараз головного винного або менш винного – це продовжувати конфлікт ще на багато років. Тим більше, що і в Польщі, і в Україні є політики, які не хочуть примирення. Але є і політики, і історики, які стверджують про неоднозначність тих подій, про обопільну провину і жертви з двох сторін.

Не хочуть примирення, перш за все, в Росії, де пропаганда присвятила цій події безліч репортажів. Їх турбував не стільки сам факт схиляння Порошенко перед пам'яттю жертв, вони обговорювали порваний носок, назвавши акцію «лицемірством». Обговорювати російську пропаганду сенсу немає, як і не має сенсу говорити про її совість або об'єктивність, але злість і агресія – хороший показник того, що президент Порошенко все правильно зробив. Навіть без уточнення – хто кого більше вбив, чи «полюблять» у Польщі Степана Бандеру, чи визнають, нарешті, Львів частиною України, а не «вічним польським містом». Зрештою, коли Україна стане частиною сучасної Європи, немає сенсу говорити про територіальні претензії до відсутності кордонів і політичних розбіжностей.

Європейські політики давно зрозуміли, що маніпуляція історією до добра не доводить, а призводить до нових конфліктів. Пострадянському простору це ще треба пережити і усвідомити небезпеку кремлівської політики стравлювання, як це відбувалося в останні десятиліття. Прийде час, і грузини та абхази будуть знову жити, як жили сотні років до появи російської армії. Зрозуміють один одного вірмени і азербайджанці, грузини і осетини, осетини і інгуші, молдавани і жителі Придністров'я. А Кремлю, якщо і доведеться каятися, то потрібно буде цим займатися багато років – за все те горе і ненависть, які вони принесли на чужі землі, завойованим ними народам. Але для покаяння потрібно усвідомити, якого поки немає.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.