10 грудня 2016, субота

Нова російсько-турецька війна?

коментувати
13-та російсько-турецька війна навряд чи буде, Росії вона не під силу – воювати з однією із найпотужніших армій НАТО

13-та російсько-турецька війна навряд чи буде, Росії вона не під силу – воювати з однією із найпотужніших армій НАТО

У Путіна є тільки два виходи: перший – красиво під фанфари піти з Сирії, і другий – вступити в протистояння на сирійській території

Тільки-тільки росіяни поміняли своє ставлення до Турецьої республіки, дотримуючись лінії партії та уряду. Тільки недавно весь радянський народ натхненно скандував про Ердогана і «недопалок» та запекло втоптував в російський бруд соковиті турецькі помідори і медові персики. Ще зовсім недавно 86 відсотків росіян вимагали вибачень. Потім усі враз притихли, коли Ердоган прилетів до Санкт-Петербурга, а Путін назвав його другом. Росіяни зітхнули, приготували купальники і – чергова напасть, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

У минулу середу вранці турецькі війська перейшли кордон з Сирією і заглибилися до міста Джераблус. Операція «Щит Євфрату» проводиться для звільнення прикордонних з Туреччиною територій від всіх терористичних елементів, у тому числі ІДІЛ та Загонів народної самооборони (YPG). У своєму акаунті в Твіттері прес-секретар президента Туреччини Ібрагім Калин написав: «Туреччина сповнена рішучості. Анкара продовжить робити необхідні кроки для забезпечення безпеки кордонів Туреччини і територіальної цілісності Сирії». До вечора середи стало відомо, що турецька авіація знищила 11 з 12 укріплень ІДІЛ і дала можливість опозиційній Вільній армії Сирії зайняти кілька населених пунктів, включаючи селище Кеклідже в трьох кілометрах від кордону, та місто Джераблус, від якого до Дамаска 393 кілометра.

З початком операції в Анкару прилетів віце-президент США Джо Байден, який, як повідомив телеканал TRT Haber, під час прес-конференції з прем'єр-міністром Туреччини Біналі Йилдиримом заявив, що «США готові надати Туреччині будь-яку підтримку». Одночасно Йилдирим повідомив, що під час переговорів з Байденом досягнута домовленість про те, що збройні загони обох курдських партій – YPG (загони курдської народної самооборони) PYD («Демократичний союз») – не будуть допущені на території на захід від річки Ефрат, і це, вочевидь, означає, що майже дві третини всієї площі Сирії будуть контролюватися силами за підтримки Туреччини і США. Джо Байден підтвердив цю умову, заявивши, що «військові формування сирійських курдів повинні відійти на схід від річки Євфрат, в іншому випадку вони втратять підтримку США». «Вони не отримають підтримку США ні за яких обставин, якщо порушать свої зобов'язання», – зазначив Байденпід час прес-конференції в Анкарі.

Росіяни зітхнули, приготували купальники і – чергова напасть

Ситуація дивним чином змінилася в останні місяці, хоча раніше влада США заявила, що курдська партія «Демократичний союз» в Сирії не є терористичною організацією, а союзником США в регіоні, після чого посол США в Анкарі Джон Басс був викликаний в МЗС Туреччини. Тоді ж президент Реджеп Эрдоган заявив, що США повинні визначитися з тим, хто є їхнім союзником – Туреччина або курдська партія «Демократичний союз» (PYD) в Сирії, яку він назвав терористичною організацією. І хоча обидві курдські партії протистоять ІДІЛ, у Анкари є причини не вірити їм, як і іншим курдським партіям та рухам, які не визнають територіальну цілісність Туреччини. У самій Туреччині існує протурецька курдська партія, етнічні курди беруть участь у політичному і суспільному житті країни. Але з часів активної участі Радянського Союзу в підтримці РПК (Робоча партія Курдистану) і їх союзників, в тому числі і сирійського Демократичного союзу (PYD) та військового крила РПК, організації комуністичного спрямування є Народні сили оборони (HPG), турецький уряд втратив надію врегулювання «курдського питання».

Виявилося, що США надали Туреччині не тільки моральну підтримку. Американські винищувачі F-16 і штурмовики A-10, як повідомив телеканал CNN Turk, нанесли авіаудари в районі міста Джараблус на підтримку турецьких військ і сирійської військової опозиції. ВПС США безпосередньо брали участь у військовій операції, і до ночі середовища Джараблус і кілька населених пунктів уздовж турецького кордону були звільнені. Швидше за все, курдських загонів там не було, а їх згадка на прес-конференції турецького прем'єра і американського віце-президента була обумовлена умовами домовленостей. Як, швидше за все, такі умови були відкинуті і Путіним під час його зустрічі з турецьким колегою. Сплеск любові до Туреччини і Ердогана був прелюдією до відносин, якими їх бачив Путін, але курдська проблема - стара скалка в Туреччині, яку витягувати турки ніколи не дозволять тій країні, яка підтримувала терористів Абдулли Оджалана.

СРСР і сучасна Росія не просто підтримували РПК і самого Оджалана грошима і зброєю, але і надавали політичну підтримку. 4 листопада 1998 року Державна дума Росії абсолютною більшістю голосів затвердила звернення "До Президента Російської Федерації Б. Н. Єльцина про надання політичного притулку в Російській Федерації лідеру Робітничої партії Курдистану Абдуллі Оджалану», однак постанова і звернення Державної думи були залишені без розгляду. Оджалан більшу частину свого життя революціонера і бойовика провів у Дамаску, користуючись підтримкою та лояльністю сім'ї сирійських диктаторів аль-Асадів. Іноді наїжджав у Москву до своїх покровителів, а 15 лютого 1999 року був викрадений спецслужбами Туреччини за допомогою спецслужб Ізраїлю в Кенії і поміщений у турецьку в'язницю на острові Імрали в Мармуровому морі.

Національна Коаліція опозиційних і революційних сил Сирії виступила з заявою схвалення підтримки Туреччини в проведенні операції проти ІДІЛ. У заяві наголошується, що в боях беруть участь і групи, що складаються із підрозділів Вільної сирійської армії, з включенням у військові дії деяких опозиційних груп в Алеппо. Залишалося тільки дочекатися реакції Москви, щоб зрозуміти, наскільки Путін знав про підготовку операції або ж все, що сталося, для нього виявилося несподіваним. Тільки ближче до вечора був опублікований коментар Департаменту інформації і друку МЗС Росії у зв'язку з ескалацією напруженості в районі сирійсько-турецького кордону. У ньому висловлюється стурбованість «тим, що відбувається в районі сирійсько-турецького кордону. Насамперед, викликає тривогу можливість подальшої деградації обстановки в зоні конфлікту, в тому числі з урахуванням можливих супутніх жертв серед мирного населення і загострення міжетнічних протиріч між курдами і арабами».

Заява МЗС Росії як завжди рясніє посиланнями на міжнародні документи, які сама Росія не любить виконувати. «Переконані, що сирійська криза може бути врегульована виключно на міцній основі міжнародного права, через широкий міжсирійський діалог за участю всіх етноконфесійних груп, включаючи курдів, на основі положень Женевського комюніке від 30 червня 2012 року, резолюції 2254 та інших рішень Ради Безпеки ООН, прийнятих за ініціативи Міжнародної групи підтримки Сирії», – йдеться в заяві. Однак, судячи з заяви турецького колеги, глави МЗС Туреччини Мевлюда Чавушоглу, у Москви й Анкари різне розуміння вирішення сирійської проблеми – у Росії це підтримка клану аль-Асадів, у Туреччині – ІДІЛ та курди. «Ми не хочемо, щоб ІДІЛ існувала в Іраку і Сирії», – додав Чавушоглу.

Що обговорювали в Санкт-Петербурзі Путін і Ердоган, відомо тільки за скупими офіційними повідомленнями, про Сирію говорилося лише в загальних словах. Чи пропонував Ердоган свій план вирішення ситуації,або ж був у Путіна свій план, сказати складно, це обговорювалося тет-а-тет. Можна припустити, що турецький президент поставив умовою відновлення відносин саме «курдське питання», а паралельно обговорював цю проблему з США, візит віце-президента був зовсім до речі. Багато спостерігачів, слідуючи за своєю давно придуманою казкою про те, що Путін – великий стратег і досвідчений політик, вражені таким поворотом подій. А як російським покупцям, які протягом півроку лаяли Туреччину і Ердогана, а потім, слідуючи за настроями Путіна, замовкли та приготувалися відпочивати в Анталії? Їм тепер знову доведеться лаяти – і помідори, і пляжі, і абсолютно все турецьке.

Як би не розвивалися події, у Путіна є тільки два виходи: перший – красиво під фанфари, як 1989 року з Афганістану, піти з Сирії, і другий – вступити в протистояння на сирійській території, що загрожує великими втратами і в живій силі, і в техніці, і в залишках авторитету в світі. 13-та російсько-турецька війна навряд чи буде, Росії вона не під силу – воювати з однією із найпотужніших армій НАТО, а без підтримки партнерів Туреччина в будь-якому випадку не виявиться. Здається, для Росії закривається ще одна кватирка, на цей раз остання – як гравець на міжнародній арені. Цікаво буде спостерігати за тим, як це буде пояснено населенню, в якій формі брехні. Тим часом Туреччина стягує бронетехніку до сирійського кордону. Важка техніка доставляється зі Стамбулу і найближчих провінцій на залізничну станцію в районі Картепе на тягачах з турецькими прапорами. Танки будуть доставлені до кордону залізницею Косекей-Іслахійє, а далі – на сирійський фронт.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.