22 липня 2017, субота

Міжнародний ізгой. Ціна дружби з Путіним

коментувати
Кремль повністю взяв під контроль Таджикистан, що став найбіднішою країною у світі

Сподіваюся, українці пробачать мені вільнодумство, але коли натикаюся на черговий опус російського або українського журналіста про повстання «ісламістів» в Таджикистані, то інше порівняння не приходить в голову. Таджики – мусульмани, які прожили понад 70 років в умовах переслідування релігії, руйнування мечетей, знищення культури і мови, і лише через це називати їх «ісламістами» – нерозумно. Як і «бандерівців», які боролися за відродження країни та культурної спадщини, напевно, смішно було б називати «християнами», - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

У 1991 році в Душанбе відбулася перша революція. 21 вересня мітингувальники в центрі столиці знесли пам'ятник Леніну, а потім стали вимагати проведення демократичних виборів. Тоді пропаганда їх ще не називала «ісламістами» – незручно було. Приїхав Собчак у супроводі сірого чоловічка на прізвище Путін, академік Веліхов, американський історик Янів – почали вести переговори з комуністичною номенклатурою. Предмет переговорів – вибори, а привід був інший – такий мітинг був другий після тбіліського в 1989 році, який загрожував вмираючому СРСР.

Вибори провели, російські генерали задоволеними відлетіли до Москви, щоб рапортувати – Таджикистан врятували, президентом став колишній перший секретар ЦК Компартії Таджикистану Рахмон Набієв. Всі, буквально всі в Таджикистані знали, що вибори були сфальсифіковані, оскільки за Набієва, що страждає хронічним алкоголізмом і з цього приводу був вигнаний в з керівного поста, навряд чи б проголосувала і третина населення. У Кремлі були задоволені результатом, не підозрюючи, що штовхають Таджикистан у вир громадянської війни. Або, навпаки, розуміли.

І тоді ще про «ісламістів» не писали, хоча у вересні 1991 року офіційно була зареєстрована Партія ісламського відродження, статут якої дивним чином нагадував статут КПРС, сам перевіряв. Одночасно в Таджикистані розпочалося бурхливе політичне життя, було зареєстровано 16 політичних партій і організацій, частина з них в радянський час діяли підпільно. На прилавках кіосків можна було купити понад 30 незалежних газет та журналів, з'явилися організації, які ще рік тому неможливо було уявити – Фонд культури, Фонд таджицької (перської) мови і багато інших. Несподівано Таджикистан перетворився в лідера серед пострадянських країн у відновленні національної культури і традицій.

Країною 23 роки править людина, що лишилася директором бідного радгоспу

У Москві всі ці нововведення сприйняли насторожено. Кремль спробував грати з опозицією, було сформовано коаліційний уряд - після того, як у квітні 1992 року розпочався безстроковий мітинг, який тривав півтора місяці без зупинки. В центрі Душанбе на площі біля президентського палацу, будівлі колишнього ЦК КП Таджикистану, мітингували, змінюючи один одного, більше мільйона чоловік. Такого Майдану пострадянський простір ще не знав. Ось тоді в російських ЗМІ з'явилося визначення «ісламісти», а старигані, що приїздили з різних кінців Таджикистану були дуже схожі на той образ, який ліпила пропаганда – в національних халатах, з бородами, в тюбетейках, деякі – в чалмах. Вони так ходили все своє життя, навіть коли кожного дня з плакатів їх вітав Ленін. Тепер вони стали «ісламістами».

На початку травня 1992 року пролунали перші постріли. Хто це зробив, досі невідомо – чи то перелякані співробітники КДБ, чи то офіцери російської 201-ї дивізії. Це був день, коли почалася громадянська війна. Своєї зброї в країні не було, не було навіть свого міністерства оборони – Росія не залишила Таджикистану жодного патрона. Джерелом зброї стала 201-я дивізія, яка отримала наказ з Москви забезпечити ворогуючі сторони необхідною зброєю, щоб вони повбивали один одного. Іноді російські танки, вертольоти і літаки, не ховаючись, брали участь у військових діях проти «ісламістів».

У жовтні 1992 року новим керівником Таджикистану, з подачі тодішнього посла Росії Мечислава Сенкевича, став директор найбіднішого радгоспу імені Леніна Емомалі Рахмонов. Спочатку в якості голови парламенту, потім і президента. З того часу він став краще розмовляти російською, красиво одягатися, погладшав і оточив себе купою родичів. З 1994 по 1997 роки в Ірані, Пакистані, Афганістані, Казахстані, Туркменістані та Росії йшли переговори з міжтаджицького врегулювання. Всі п'ять років російська делегація гальмувала мирний процес, продовжуючи громадянську війну, щоб у Таджикистані загинуло якомога більше людей.

Переговори закінчилися угодою, опозиція повинна була отримати 30 відсотків квоти в уряді. Емомалі Рахмонов, відомий фразою «Вєсь Росія біл за мной», вже так роздобрів, а родичі прибрали все до рук, що ділитися йому аж ніяк не хотілося. Ніякого примирення не вийшло, а ті, хто увійшов в уряд, було в перші місяці повернення додому з еміграції вбиті. Загинув відомий журналіст Отахон Латіфі, генерал Хабіб Сангін, десятки інших, хто сприяв миру, але не підійшов до президентського двору. Закінченням війни стали страшні цифри – близько 150 тисяч вбитих, в тому числі 73 журналісти, більше мільйона опинилися в еміграції, скільки поранених і покалічених, скільки дітей залишилися сиротами – досі невідомо.

Таджикистан повторив долю Афганістану під час радянської окупації. Ті ж методи, ті ж причини, та ж дивна «інтернаціональна допомога». Кремль повністю взяв під контроль Таджикистан, що став найбіднішою країною у світі, яка не має перспектив для розвитку. Країною 23 роки править людина, яка хоч і змінила прізвище з Рахмонова на Рахмон, але лишилась директором бідного радгоспу. Тільки тоді радгосп був маленький, а тепер перетворився на 143 тисячі квадратних кілометрів. Як і у Януковича, у нього є свої «юри єнакіївські», «рінати ахметови», прилаштовані чисельні діти та родичі. Рівень життя в Таджикистані падає щороку.

За роки своєї дружби з Кремлем Таджикистан став і міжнародним ізгоєм – в країні вже немає опозиції, немає вільного телебачення і радіо, проведення публічних акцій загрожує арештами, у в'язницях сидять політв'язні. Російська пропаганда будь-яку спробу протесту, критики або повстання традиційно називає «ісламізмом». Зручне виявилося слово. Як і «бандерівець» ще недавно.

P. S. Автор у 1994-97 роках був експертом переговорів ООН з міжтаджицького врегулювання в Тегерані, Кабулі, Ісламабаді, Алмати, Ашхабаді і Москві.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.