4 грудня 2016, неділя

Кремлівські інтриги. Чому РФ знову згадала про Грузію

коментувати
Росіяни активно згадують Георгіївський трактат, не розповідаючи про те, що це один з багатьох російських договорів, який не було виконано

Якщо прискіпливо розбирати історію з підписанням Георгіївського трактату, то вона практично повторює Мінські угоди по Східній Україні. Втім, майже всі договори Росії – імперії, СРСР або Російської Федерації – це одне суцільне обдурювання партнерів і суперників. Вивчаючи договори, укладені Росією за останні два-три століття, розумієш, що їх спочатку підписували не для того, щоб домовитися і виконати, а лише дати собі перепочинок, щоб в черговий раз порушити. Російська пропаганда любить згадувати численні договори, але ніколи не говорить про наслідки. Як про Георгіївський трактат з Грузією, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Останнім часом російська пропаганда знову згадала недобрим словом Грузію, особливо у зв'язку з військовими грузинсько-американсько-британськими військовими навчаннями і активізацією відносин з НАТО. В принципі, ніколи не було секретом бажання жителів Грузії бачити свою країну в НАТО. Починаючи з січня 2008 року, коли на референдумі 77 відсотків населення висловилися за те, щоб Грузія стала членом НАТО, ця цифра тільки збільшується, особливо після війни в серпні 2008 року. Здається, тоді мало хто сумнівався в тому, що собою являє «миролюбна політика» Кремля.

Бути частиною НАТО для Грузії – справа часу, і цей час вже настав. Тоді, в 2008 році, агресія Росії проти Грузії мала кілька причин – контроль над трубопроводами та небажання Кремля бачити Грузію в складі НАТО. Заодно війна повинна була виконати головне завдання – скинути ненависного Саакашвілі і відновити контроль над Грузією, як було в радянський час. Цілі не були виконані, але Кремль не втрачав надії на те, що йому вдасться відновити контроль над Грузією.

Два тижні тому колишній перший заступник командувача Групою російських військ у Закавказзі генерал Юрій Балуєвський різко розкритикував факт базування військ НАТО на колишній російській військовій базі Вазіані в Грузії. «Для мене Вазіані не просто звук, я свого часу служив там. Був начальником штабу групи військ. За великим рахунком, я створював там нашу базу», – заявив генерал. «Георгіївський трактат, підписаний у XVIII столітті, доводить розвиток двосторонніх відносин між країнами», – зазначив Балуєвський. Він також пригрозив, що «Грузії варто гарненько подумати про своє майбутнє, оскільки в даний момент країна готова зруйнувати те, що було збудовано минулими поколіннями».

Генерал привів точно такі ж аргументи, якими апелюють останні десятиліття прихильники відновлення російського впливу в Грузії, але, як правило, їх аргументи розходяться з фактами і текстом Георгіївського трактату. І передісторії, яка схожа на десятки таких ситуацій, коли Росія під «слушним» приводом окупує сусідню країну. Привід гарний – захист «одновірців», хоча наслідки для Грузинської православної церкви виявилися сумними, вона позбулася автокефалії, була принижена скасуванням єпархій і присутністю церковних губернаторів – екзархів.

Майже всі договори Росії – це одне суцільне обдурювання партнерів і суперників

Це сталося пізніше, на початку 19 століття, а раніше, ще з часу перського походу Петра Першого Грузія була територією, яка бачилася російським імператорам зручним форпостом для війни і окупації Туреччини та Персії. Петро I планував виступити з Астрахані, йти берегом Каспію, захопити Дербент і Баку, дійти до ріки Кури і заснувати там фортецю, потім пройти до Тифлісу, надати допомогу грузинам у боротьбі з Османською імперією і звідти повернутися в Росію. Успіхи російських військ під час походу змусили Персію укласти 23 вересня 1723 року в Петербурзі мирний договір, за яким до Росії відійшли Дербент, Баку, Решт, провінції Ширван, Гілян, Мазендеран і Астрабад. Пізніше Росії довелося повернути Персії захоплені землі, а окупацію Грузії було відкладено до кращих часів.

За всю історію взаємин грузинські царі тричі зверталися за допомогою до російських царів – у 1587 році цар Кахетії Олександр II просив заступництва. З тих пір російські царі до своїх титулів додали новий – «государ землі Іверської», хоча ніякої допомоги не надали, просто привласнили за фактом звернення. Олександр II лавірував між сусідніми країнами, оголошуючи себе васалом Персії, то Османської імперії, але союзником Росії так і не став. У 1699 році в Москву переїхав цар Арчіл II. У 1724 році після перського походу Петра Першого в Москву переїхав цар Вахтанг VI. Обидва царя, і Олександр II, і Вахтанг VI займалися в Росії просвітництвом, а їхнє знаходження налаштовувало Росію всерйоз зайнятися Грузією.

У 1724 році Російська імперія підписала з турками Константинопольський договір, згідно з яким Кавказ і прилеглі території були поділені на зони впливу: Росія отримувала землі на західному та південному узбережжі Каспійського моря, Османська імперія – Південний Кавказ, включаючи Картлінське (грузинське) царство. Коли наближалася чергова російсько-турецька війна 1768-1774 років, Державна рада Російської імперії прийняля рішення посилити протистояння з мусульманами, підтримавши християнське населення Балкан, Греції та Грузії. Війна закінчилася укладенням 20 липня 1774 року Кучук-Кайнарджийського трактату, в якому взагалі не було згадки Грузії – ні Картлі-Кахетинського царства, ні Імеретинського царства. Під час війни на території Грузії перебував російський корпус під командуванням графа Готтлоба фон Тотлебена, який був негайно виведений після підписання трактату з турками.

Кахетинський цар Іраклі II просив Катерину II про поблажливість і захист в обмін на принизливі умови, але імператриця відмовила, заявивши, що їй невигідні умови. У 1782 році Катерина II надала Павлу Потьомкіну широкі повноваження для укладення договору з царем Іраклі II. Уповноваженими з грузинської сторони були князі Иване Багратіон-Мухранский і Гарсеван Чавчавадзе. 4 серпня 1783 року у фортеці Георгієвськ на Північному Кавказі був підписаний Георгіївський трактат. Росія зобов'язалася тримати в Грузії два батальйони піхоти з чотирма гарматами і в разі війни збільшити кількість своїх військ і почати будівництво Військово-Грузинської дороги. У 1787 році російські війська були несподівано виведені з Грузії, що було грубим порушенням умов трактату і тим самим, фактично денонсувало його.

В черговий раз порушивши договір, Російська імперія, тим не менш, не відмовилася від Грузії, і в 1800 році імператор Павло I приймає у вічне підданство царя і весь грузинський народ, 18 січня 1801 року підписавши маніфест: «Цим повідомляємо імператорським нашим словом, що за приєднання Царства Грузинського на вічні часи під державу нашу». Зійшовши на престол 12 березня 1801 року Олександр I був проти приєднання Грузії, але перемогла «імперська партія» – 12 вересня імператор здався, почалася окупація Картлі-Кахетинського царства.

Сам Георгіївський трактат втратив будь-яку силу в 1787 році, після окупації 1801 року було порушено інші пункти трактату, – було скасовано монарший дім, Грузинська православна церква була позбавлена автокефалії. Російські війська були введені в 1803 році у володіння мегрельского князя, в 1809 році в Імеретинське царство, в 1810 році – в Гурія, в 1833 році – в Сванеті. Почалася тотальна окупація: була змінена структура єпархій Грузинської православної церкви, було заборонено служіння грузинською мовою, навчання в семінаріях і навчальних закладах було тільки російською. Боротьба з церквою була чи не основною, щоб убити грузинський дух, знищити ядро грузинського опору, який допомагав подолати численні війни і навали всіх останніх століть. Окупанти перебудовували церкви, знищували грузинські фрески, зверху малювали нові, в «російському стилі». Самобутність грузинської культури виявилася самим головним ворогом імперії, яка практично відразу, з першого року окупації боролася з численними повстаннями.

Навряд чи можна пробачити сучасних російських генералів, які згадують Георгіївський трактат, не розповідаючи про те, що це один з багатьох російських договорів, який не було виконано. Генералам і політикам подобається згадка про трактат. Не підозрюючи, що текст можна знайти в інтернеті, прочитати і самостійно проаналізувати, вони продовжують брехати, як брешуть про Будапештський меморандум, як брешуть про Мінські домовленості, як брешуть про інші документи, під якими стоять підписи керівників Росії, але які ніколи не виконувалися. Тепер стверджувати про те, що Росія має право на якісь особливі відносини з Грузією, смішно і гидко лише від думки, що в Кремлі як завжди продовжують брехати.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.