21 лютого 2017, вівторок

Кремль у відчаї

коментувати
Робити прогнози щодо РФ так само безглуздо, як міркувати про смакові переваги крокодила

У мене давно склалося стійке відчуття, що західні радянологи завжди розглядали СРСР, а тепер Росію з позицій своїх конституцій, тих схем і відносин, які прийняті у них – в Іспанії, у Франції, Німеччині чи США. І тому нічого не розуміли: ані радянську підлість, ані російську брехню, ані кремлівського нахабства й агресії. На Заході було багато радянологічних центрів, які вивчали документи КПРС, стан економіки і сільського господарства, але мало звертали уваги на менталітет, звички і традиції. Після чергової війни і збитого літака вони впадали в творчість і писали нові книги про загадкову країну, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крым.Реалии.

Нічого загадкового в цій країні немає. Рядки Тютчева з приводу того, що "розумом не зрозуміти" треба сприймати буквально – простим розумом не зрозуміти, потрібні медичні пізнання. Прочитав днями чергову "точку зору" незнайомого блогера: "якби в Росії 90-х відбулася декомунізація і люстрація співробітників КДБ-КПРС, не було б ані Путіна, ані війни, Путін би торгував сосисками". Сам Путін з цього приводу не так давно сказав – про бабусю і дідуся, від себе лише додам: Росія – це країна, про яку робити прогнози так само безглуздо, як міркувати про смакові переваги крокодила. Я б дуже хотів знати – хто проводив би люстрацію і відправляв вбивць-комуністів в табори? І що робити з численними чекістами та їх помічниками-сексотами: і тих і інших в країні було мало не половина населення? Найцікавіше – кого люструвати? Самих себе?

Росія – величезна штучна країна, що складається на дев'яносто відсотків із захоплених за останні 300-400 років територій, і населення, що представляє із себе таку дику расову та етнічну суміш, яку неможливо було назвати нацією і тому обізвали прикметником словом «русские», що позначає приналежність, а не етнонім. В етнічному "гоголь-моголі" багато носіїв прізвищ татарського походження, багато українського, є польські, німецькі, трапляються французькі, італійські, грецькі та багатьох інших, чиї предки спочатку були поляками, татарами чи голландцями, а потім раптом стали "росіянами". Ці люди вже кілька століть живуть без єдиної історії, без спільної культурної спадщини, ця величезна маса желе у шоколаді – тільки здається народом, а насправді – лише населення.

За 15 років Путін все перепробував: шантаж, погрози, обіцянки, пропаганду і війну

Щоб зрозуміти "росіян", не читайте Толстого, Достоєвського та інших класиків. Вони лише частково писали про російське життя, і читали їх твори від сили кілька сотень людей – тоді не друкували великі тиражі, освіченої аристократії досить було небагато, кілька сотень примірників, неписьменному населенню – ні до чого. "Війну і мир" Толстого взагалі читали в салонах, оскільки значна частина діалогів – французькою мовою, біндюжникам, кучерам і простому люду не зрозумілі. До кінця ХІХ століття видавець Іван Ситін віддрукував за доступною ціною великими тиражами твори Льва Толстого, Миколи Лєскова, Всеволода Гаршина та Володимира Короленка, якими і зараз завалені букіністичні магазини в Москві і Санкт-Перербурзі. Іноземці захоплюються Достоєвським і Тургенєвим, але рідко коли можуть точно пояснити, що їм подобається. Швидше за все, той самий стан, коли "розумом не зрозуміти", коли герої – або вбивці, або самогубці, але всі зайняті пошуком на питання – "що робити?" і "хто винен?" І ніхто з іноземців ніколи не питає: а де традиції російської демократії і боротьби за свободу? Чому ж тоді зараз вимагають від Росії та її правителів дотримання прав населення?

А цих традицій немає. Не було боротьби, крім бунтів і повстань, одну "революцію" в 1905-му піднімав піп Гапон, потім державний переворот очолив Ленін, відібравши перемогу у соціалістів, дочекалися зречення царя. Кріпосне право протягом кількох століть було єдиним механізмом відносин між, як би зараз сказали, керівною елітою і тією самою масою, яку називали "росіянами". Поодинокі вигуки про свободу, права і демократії тонули в залпах розстрілів і в сибірській глушині, куди відправляли на каторгу вільнодумців. З часом більшовики стали називати головними борцями за справедливість злочинця і ґвалтівника Сталіна, банального розбійника Котовського і багатьох інших радянських вождів, які пройшли катівні царської охоронки не тому, що були борцями за свободу – вони були звичайними бандитами та грабіжниками. Розбійникам і злочинцям стали встановлювати десятки тисяч пам'яток, щоб люди забули про їх кримінальне минуле. Їх діяння зараз розглядали б як тероризм, а більшовики, а тим більше ідеологи "русского мира" про це не згадують, інакше була б порушена вся структура пропаганди – про борців за світле майбутнє.

Протягом декількох століть йшов бурхливий процес "збирання земель російських", асиміляція народів захоплених територій, потім – більшовики з численними заборонами, цензурою, пропагандою, ГУЛАГом, репресіями, парткомами та профкомами. І постійні війни – у світі немає такої країни, яка так багато воювала, втратила мільйони солдатів. Більшість воєн були програні, але царі і радянські вожді не могли інакше, вважаючи, що "русский мир" – як вампір, може жити тільки кров'ю і вбивствами.

За останні 15 років Путін відновив багато зі спадщини "русского мира", передусім – імперськість, почуття імперії, коли кожен росіянин вважає себе вершителем доль, підкорених або ще не підкорених народів. Путін, цей гігант 169 сантиметрів зросту, зверхньо дивиться на заворожений їм "русский мир" і насолоджується покірністю і агресивністю маси. Економікою Путін не займається, він у ній нічого не розуміє. Не розуміє і "русский мир", в декількох поколіннях вихований в необхідності шанування вождів, що покірливо вистояв продуктові черги, а до дефіциту ставиться з такою ж любов'ю, як і до портрета генерального секретаря чи президента.

Десять років тому Путін почав схиляти колишні радянські республіки до нової форми співжиття, на вибір були СНД, ОДКБ, ШОС, тепер ЄврАзЕС. "Русский мир" сколихнувся і приготувався пояснювати, чому їм треба згуртовуватися навколо Кремля. Одним пояснювати не завдало клопоту, інших довелося вмовляти і навіть залякувати. Кому – компліменти, кому – погрози, незговірливих довелося за старою традицією "русского мира" завойовувати, так само невдало, як і раніше, але спробували. В цьому дивному процесі відновлення колишньої імперії є один нюанс, на який Кремль не хоче звертати уваги – що він може запропонувати натомість? Що Путін може запропонувати Грузії і Україні замість власної історії боротьби за свободу і незалежність – залежність і несвободу? Імперська ідеологія навряд чи сподобається новому поколінню грузинів і українців, навіть якщо російська пропаганда буде цілодобово розповідати про "наш адрес не дом і не улица...". Або, не дай Бог, про "будівництво століття" – БАМ, Байкало-Амурську магістраль, у яку вбухали величезну кількість грошей, але так і не добудували.

Крім відрази до імперської ідеології, у колишніх радянських людей з'явилися більш прагматичні умови: що може запропонувати Росія натомість технічного прогресу, якісної освіти, відкритих кордонів і дотримання прав людини? У суперечках з "ватниками" завжди виграють прості аргументи – якщо разом з "печивом" люди отримують безпеку, вільні і демократичні вибори, ринкову економіку і розвиток, то у відповідь захеканий схлип про переваги "русского мира" звучить як знущання. Путіну і його прихильникам дуже важко – їм доводиться наводити абсурдні аргументи про те, що колись жили разом, що говорять однією, російською мовою, що Сталін – їх загальний вождь та іншу нісенітницю. Недовіру з боку співрозмовника "ватники" сприймають як особисту образу і завжди починають матюкатися.

За 15 років Путін, здається, все перепробував: шантаж, погрози, обіцянки економічної допомоги, пропаганду і, нарешті, війну. Деякі способи діють якийсь час, але ненадовго – на днях Киргизстан змушений був зізнатися, що обіцянки Росії інвестувати в країну 3 мільярди доларів виявилися невиконаними. Періодично економічні проблеми виникають у відносинах Росії і Казахстану. Найбідніша з пострадянських країн, Таджикистан, опинилася на межі економічної катастрофи. Патріарх проросійської політики Олександр Лукашенко не витерпів і почав налагоджувати відносини з Євросоюзом і США. Так чим ще Росія може заманити "заблудлих"?

Кремль і його мешканці перебувають у стані крайнього розпачу. І якщо раніше, до української авантюри, Путіну було важко говорити з лідерами колишніх радянських республік, зараз шансів на повернення практично немає. Загравання з Грузією, оголошення про послаблення отримання російської візи, обіцянку в наступному році і зовсім їх скасувати, не змінюють ситуацію. У минулий четвер завершено процес асоціювання Грузії в ЄС, за півроку жителі Грузії, як і України, а раніше Молдови, зможуть їздити в Європу без віз. Кому з українців, молдаван та грузинів потрібна Росія, де бульдозерами чавлять продукти, а ті, що продають, наполовину містять шкідливу для здоров'я пальмову олія? У "ватників" аргументів не залишилося, крім мату, а подібне ставлення до тих, кого вони заманюють, не має перспективи. Федір Тютчев мав рацію, якщо під "статтю" він мав на увазі неприязнь, яку Росія може легко виховати війнами, агресією, брехнею і образами. Зрозуміти це неможливо.

Ніяк – від слова "взагалі".

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.