8 грудня 2016, четвер

Коли Абхазія, Осетія і Крим звільняться від влади Кремля

коментувати
Спочатку Росія розповідає казки про «світле майбутнє», а потім регіон перетворюється в гниле болото проблем

У Сухумі (або Сухум, як тепер його називають на імперський манер) триває скандал: люди на лавках, в парках, на вулицях, у громадському транспорті, в газетах, на телеканалах і в інтернеті обговорюють поїздку групи футбольних вболівальників в Тбілісі. Групи була не велика, але сміливці не побоялися розмістити у Фейсбуці фотографії – групові, іноді разом з грузинами, а деякі, до жаху абхазької громадськості, і зовсім в обіймах у «ворога», - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Точно так само, але не активно обговорювали молодь, яка на початку серпня приїхала в Анакліа, нове місто, що будується на березі Чорного моря, всього в декількох сотнях метрів від адміністративної межі з окупованої Абхазією. В Анакліа проводився фестиваль GEM fest, де виступали найкращі зірки електронної музики, і організатори заздалегідь оголосили, що готові безкоштовно прийняти гостей з Абхазії. І ті приїхали, це ж зовсім поруч – всього 100-150 метрів, потім окопи і російські прикордонники. Напевно, «патріоти» Абхазії вирішили, що від молоді нічого не залежить, тому довго обговорювати не стали.

Найбільше обговорень, аж до бурхливих дискусій, в Абхазії починається, коли хто-небудь з чиновників в черговий раз піднімає питання про поїздку в Грузію на лікування. В Абхазії рівень медицини настільки низький, що люди змушені на свій страх і ризик перетинати адміністративну кордон на річці Інгурі. До Москви їм їздити немає за що, оплачувати дорогі операції вони не можуть, у Тбілісі ж уряд ще з часів Саакашвілі повністю оплачує витрати. По поверненню та одужанню, само собою, вислуховують закиди в тому, що «їздять до ворогів».

Абхазькі політики з грузинськими прізвищами на повному серйозі обговорюють «грузинський фашизм»

Суспільство, в якому 22 роки виховували ненависть до «грузинського фашизму», переживає новий шок. Деякі називають це зрадою, деякі – відновленням родинних і дружніх відносин. Істерика триває давно, з тих пір, як через річку Інгурі стали їздити не тільки грузини-мегрели Гальського району до родичів в Самегрело, але і абхази з різними потребами. Ніхто особливо не афішує свої поїздки, хоча, звичайно, в абхазькому КДБ напевно є списки тих, хто переходить адміністративний кордон. Іноді на форумах можна прочитати, як опоненти шантажують одне одного компроматом – «я знаю, як ти пару років тому їздив до своїх однокласників у Тбілісі». Принаймні, кілька високопоставлених абхазів, які побували в Тбілісі за останні півроку-рік, у всіх на слуху. Всі знають, але про них мовчать, а обговорюють простих людей. Крім медичних послуг, абхази можуть скористатися безкоштовним навчанням в університетах. Правда, для цього треба знати грузинську і англійську: з першою політична проблема, з другою – освітня.

Офіційних відносин між проросійською владою Абхазії і керівництвом Грузії практично немає, крім періодичних зустрічей на Женевських переговорах, де представникам Сухумі виділені «приставні стільці» спостерігачів, поки офіційні представники Грузії та Росії з'ясовують стосунки. Сухумі і Москва наполягають на тому, щоб товариші з абхазького уряду були рівноправними учасниками, але Тбілісі відмовляється, розуміючи, що таким чином буде легітимізована влада маріонеткової Абхазії. Все відбувається приблизно так само, як зараз на сході України, де Москва намагається надати офіційний статус ДНР і ЛНР.

У кожної так званої сепаратистської війни на пострадянському просторі є свої причини, ретельно підібрані кремлівськими технологами і аналітиками Генштабу вмираючої Радянської армії. Зберегти, як і створити, СРСР вони могли тільки за допомогою зброї, то називаючи процес «збиранням землі російської», то оголошуючи: «Мировой пожар раздуем». Роздмухувати пожежу виявилося простіше, підбурюючи народи, які століттями до того жили в згоді.

В абхазькій дійсності багато дивного, що нібито не помічається численними російськими «аналітиками», які намагаються довести самобутність абхазького суспільства. В принципі, ніхто не заперечує існування абхазького мови і культури, носіями яких є всього кілька відсотків етнічних абхазів, але більшість віддає перевагу російську мову і радянську культуру, в якій мата більше, ніж наукового лексикону. І язик став вмирати не завдяки грузинам, а за часів радянської влади, що з задоволенням руйнувала культури куди як більших народів, ніж абхази. Красиві слова і полум'яні промови про самобутність звучали в кінці 80-х років, за живого КДБ, і на початку 90-х – за підтримки російських політиків. Через 23 роки «здобуття незалежності» ситуація з абхазької культурою і мовою набагато гірша і, здається, тільки лінивий депутат абхазького «парламенту» не заїкається про «відродження», закінчуючи заклики російським «доколе».

Незвичність ситуації в тому, що у більшості абхазів грузинські прізвища: важко уявити таке, наприклад, у вірмено-азербайджанському конфлікті у нагірному Карабаху. На території окупованої Абхазії в Гальському районі мешкає понад 40 тисяч етнічних грузинів-мегрелів, яких кремлівські політтехнологи вже довгий час вмовляють стати новими сепаратистами, оголосити себе відокремленим від грузинів народом. Це намагалися зробити і царські чиновники, але найактивніше нинішні кремлівські «знавці» Грузії. Виглядає безглуздо, але абхазькі політики з грузинськими прізвищами на повному серйозі обговорюють «грузинський фашизм».

В Абхазії складається ситуація, коли всі 22 роки пропаганди йдуть коту під хвіст. Старше покоління ще буде якийсь час жити ілюзіями про відродження Радянського Союзу, розповідати, як вони визволяли «святу абхазьку землю», але реальність, в яку їх повернули кремлівські політики, страшніша. Дедалі частіше можна прочитати в сухумських газетах розлогі статті, в яких автори розмірковують про те, що цілі «незалежності» не досягнуті, що в «державі» багато проблем – безробіття, відсутність економічних перспектив, погане здоров'я, злочинність, абхазька мова і культура вмирають. А тут ще ці грузини чіпляються зі своєю любов'ю.

Любов'ю в Абхазії називають вперте небажання Тбілісі визнавати їх незалежність і постійні нагадування про те, що Грузія – їх країна: сюди, на вільну від окупантів територію, вони можуть приїжджати вчитися, лікуватися, відпочивати, дивитися футбол і брати участь у фестивалях. Потім в абхазьких ЗМІ та інтернет-форумах починається чергова кампанія засудження «відщепенців, які продали батьківщину заради шматка черствого грузинського хачапурі». Дуже нагадує більшовицьку пресу на протязі всієї історії радянської влади – тоді точно так само проклинали і дорікали жуйкою.

Ситуація з абхазької «незалежністю» мало чим відрізняється від того, що відбувається в "Південній Осетії", Карабаху і Придністров'ї. Відчувають на собі принади російської присутності і жителі Криму. Все схоже, все повторюється з якоюсь дивовижною послідовністю. Спочатку Кремль розповідає казки про «світле майбутнє», про відродження абхазької, осетинської, вірменської, російської (потрібне підкреслити) культур і мов, а потім все перетворюється на гниле болото проблем, про які з Москви ніхто не говорив і не попереджав. Кинуті напризволяще люди ще підтримують себе пропагандистськими обіцянками, але все частіше схиляються до спроб свавільного міркування: чи так повинно бути?

Перевірити «добробут» ошуканих не важко – в Абхазії, між іншим, рівень вільнодумства досить високий. У "Південній Осетії" залишилося так мало населення, що зрозуміти проблеми регіону можна тільки по кількості російських військових баз – їх там, у «незалежної Південної Осетії» більше, ніж населення. Етнічних грузинів, майже половину населення, вигнали сім років тому. Як і з Абхазії вигнали 350 тисяч етнічних грузинів у 1993-му. З Придністров'я люди їдуть самі: деякі в Росію, але здебільшого люди отримують молдавський паспорт і їдуть в Європу на заробітки. В Карабасі вірменське населення залишається "при своїх" так само, як в Абхазії і "Південній Осетії", в уявній "незалежності".

Днями я розмістив на своїй сторінці у Фейсбуці фотографію двох учасниць відбіркового туру конкурсу "Міс світу-2015", що проходив у Тбілісі. На фотографії разом стоять дві учасниці – з Вірменії та Азербайджану. Я не очікував реакції численних відвідувачів екаунту – вірмен і азербайджанців, тих хто писав слова підтримки і подяки за мужність, інші просто «лайкали» під фотографією, висловлюючи свою симпатію дівчатам. Несподівано я отримав підтвердження того, що і у Вірменії, і в Азербайджані з'явилося суспільство людей, які розуміють, куди їх занесла Росія. І навіть якщо поки не йдеться про відновлення колишніх відносин, вони хоча б розуміють «історію хвороби».

Звичайно, не варто сподіватись і чекати на швидке прозріння людей, багато з них не хочуть зізнаватися в тому, що колись вчинили неправильно і підтримали війну проти сусідів і родичів. Кримчанам тільки належить відчути та усвідомити красу «русского мира», і зроблять вони це набагато швидше, ніж їх ошукані колеги на початку 90-х років. Герой недавнього абхазького скандалу, президент Федерації футболу Грузії Звіад Січінава сказав: «На жаль, у цьому напрямку протягом 23 років не було зроблено дієві кроки. Залишимо осторонь політику, ці кроки повинні зробити ми, люди. Абхазія в мені, я виріс в Сухумі, і переконаний, що ми, грузини і абхази, брати. Ми повинні пробачити один одному, інакше у нас не буде майбутнього».

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.