28 квiтня 2017, п'ятниця

Кого Назарбаєв звинуватив у терактах в Казахстані

коментувати
Тепер країна за прикладом Росії буде боятися «ісламістів», дозволяючи уряду продовжувати заходи з придушення опозиції

Президент Назарбаєв все ж таки це вимовив. Від нього кілька днів чекали, і він змушений був їх назвати, поклавши провину за подію. Він так і сказав – «салафіти». Не впевнений, що він добре знає, хто такі салафіти, – йому просто підказали. Хто – питання цікаве. Це могли бути місцеві чекісти, могли і їх російські колеги, які давно набили руку на розкритті підступів фундаменталізму, «ваххабізму» та іншого «ісламізму». Тепер практично вся пострадянська умма ділиться на два види мусульман – ті, які люблять владу, і на тих, кого влада не любить. Якщо це так, то в Казахстані почалися репресії, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

От уявіть собі: у величезній за площею країні, де живуть трохи більше 16 мільйонів чоловік, з яких трохи більше 11 мільйонів формальні мусульмани. Формальні – це як православні росіяни: кажуть, що віруючі, а насправді погано розуміють різницю між Різдвом і Великоднем.

Казахстан був такою ж радянською республікою, як і всі інші – з тоталітарною комуністичною ідеологією, забороною виконувати релігійні обряди і контролем КДБ за всім, що стосується релігії. Віра предків передавалася в СРСР нащадкам – настільки, наскільки пам'ятали. Це була навіть не релігія, а майже забута традиція. Знали, як треба сидіти під час молитви, вставати, повертати в різні боки голову, складати долоні і повторювати, коли старший або обізнаний опуститься на коліна або проведе долонями по обличчю.

Предки казахів вели кочовий спосіб життя, при якому іслам приживався важко, багато хто, як і сучасні монголи – офіційно за вірою буддисти, а насправді тенгреїсти. Те ж саме і у більшості казахів, тим більше важко визначити знання релігії після 74 років комуністичної ідеології. В ісламі не визнають язичництво вірою, але і серед казахів, і серед киргизів досі співіснують два внутрішніх світи – язичництво предків і – формально й офіційно – іслам. Це зовсім не означає, що вони хороші чи погані мусульмани, просто вони звідти – з Радянського Союзу. До того ж іслам – релігія іншої мови і на відміну від християнства, іслам – це лише арабська мова. І щоб стати справжнім мусульманином, потрібно знати мову Корану.

Більш 70 років люди були відірвані від ісламу, а, щоб відновити, потрібні десятиліття.

Зараз в Казахстані більше 2 тисяч мечетей, 12 навчальних закладів та один ісламський університет. Число медресе допомагає бажаючим дізнатися тонкощі ісламу і вивчити арабську мову. Все інше населення, як і у всіх пострадянських країнах, підтримує в собі мусульманство, релігію предків, відвідуючи мечеті і намагаючись дотримуватися хоча б посту в місяць Рамадан. Ця формальність абсолютно природна – понад 70 років люди були відірвані від ісламу, а, щоб відновити, потрібні десятиліття.

Влада досі намагається маніпулювати мусульманами

На пострадянському просторі відносини між мусульманськими громадами і державою склалися приблизно так, як було в Радянському Союзі – влада підтримує керуючий орган, зазвичай це Духовне управління мусульман, контролює його, використовує в ідеологічних проектах. Голови ДУМ сидять в президіях, так само, як колись на радянських засіданнях президії сиділи знатні доярки або стахановці.

У 1980-х роках, мабуть через те, що коло внутрішніх ворогів було вичерпано, КПРС і КДБ почали боротьбу з ісламськими активістами. Як правило, це були нащадки колись відомих проповідників, шанованих шейхів і богословів. Радянська влада почала в 1979 році війну в Афганістані, звично не прорахувавши наслідків: для радянських мусульман масово гинули одновірці, а для багатьох таджиків, узбеків і туркмен – це ще й родичі, нащадки тих, кого Червона армія вичавлювала з Центральної Азії в Афганістан. І чекісти злякалися, що інтерес до віри і її відродження почнеться швидше, ніж вони очікували.

Під наглядом чекістів в Астрахані в 1990 році був проведений з'їзд радянської Ісламської партії відродження, що, як зазначав один з організаторів Гейдар Джемаль, «виступала тоді за збереження СРСР». Партії не вийшло, у вересні 1991 року була зареєстрована така ж партія вже в Таджикистані.

У перші пострадянські роки складалася дивна ситуація: суспільство було неосвіченим, ніхто толком не знав ні основи ісламу, ні християнства, ні буддизму, ні іудаїзму. Офіційні священики були з радянською освітою. Переважна більшість з них мали стосунки з КДБ, а якщо і призначалися на якісь посади, то тільки за рекомендацією КПРС.

Добре це чи погано, сказати складно, все залежить від конкретної людини, але багато з них є частиною влади, в тому числі й репресивного апарату. Як Ахмат Кадиров, який закінчив бухарське медресе Мір-Араб і Ісламський інститут у Ташкенті, в 1995 році призначений муфтія Чечні, закликав до джихаду проти Росії, а в 1999 році зрадив президента Аслана Масхадова і перейшов до федеральних військ. Пояснював тим, що боровся з «ваххабізмом», хоча його кривдник Шаміль Басаєв брав участь у військових діях в Абхазії на боці російських військ.

Влада досі намагається маніпулювати мусульманами. Президент Росії Володимир Путін, з одного боку, сприяє поширенню ісламофобії, з іншого – підтримує тих, хто беззавітно відданий можливості бути наближеним до влади і грошей. На слова Путіна про те, що комусь можна обрізати, «щоб у нього не виросло» повинен був образитися кожен мусульманин, але не Рамзан Кадиров, інакше він втратить гроші, владну любов і підтримку. Пам'ятайте кари в Грозному за рішенням шаріатського суду? Це було в ті часи, коли муфтієм Чечні був Герой Росії Ахмат Кадиров. Можна тільки припустити, що Кремлю тоді були вигідні ці публічні страти – російські генерали готували реванш, і їм потрібно було сформувати громадську думку. Одночасно раптом стали викрадати журналістів, а у вересні 1999 року підірвали будинки в Москві.

Ісламофобія – зручний інструмент для придушення невдоволення на пострадянському просторі. Населення, як і раніше, неосвічені, пропаганда справно працює – телебачення робить величезну роботу за нащадків чекістів. Дивний ІДІЛ складається на третину з громадян колишніх радянських республік, «салафіти», «ваххабіти», «фундаменталісти». Таємнича «аль-Каїда», далекий «Талібан» – більшість населення вірить і в те, що вони є, і в те, що вони становлять загрозу. Одного з небагатьох живих «терористів» в казахстанському Актобе, який помер днями, звали Дмитро Танатаров. Він з неблагополучної сім'ї алкоголіків, який, як стверджує офіційна казахстанська пропаганда, потрапив «під вплив бородатих». Дуже нагадує тих самих російських членів ІДІЛ, коли один страчує іншого і звинувачує його у зраді. Майже як діти з колоній, створених колись Феліксом Дзержинським, багато з вихованців яких стали чекістами і затятими комуністами. Сумнівно, що Дмитро та ІДІЛівці, Толік Земляніка та Женя Юдін, були такими відданими «ісламістами», як стверджують спецслужби.

Опубліковані казахстанськими спецслужбами фотографії «терористів» залишають змішане почуття – відкриті обличчя, деякі посміхаються, ніяк не схоже на суворих «фундаменталістів». І в списку раптом виявляється Ануар Садиров – син казахського опозиціонера Айдоса Садирова, що живе зараз в Києві.

«Ануар - мій старший син. Ще в 2008 році він поїхав у далеке зарубіжжя, працює, заробляє собі на життя. Ніякого відношення до політики і, взагалі, до Казахстану він не має. Повністю збігаються день, місяць, рік народження, прізвище, ім'я та по батькові», – уточнив Айдос сайту «Діапазон».

Читати запис Айдоса дуже цікаво – скільки проклять на його адресу, скільки коментарів, які в Україні називають «ватяними». Відчуття, що Казахстан ідеологічно – це законсервований Радянський Союз, в якому Генерального секретаря звуть Нурсултан Абішевич, а все інше – як колись.

Щоб стати комуністом, достатньо було написати заяву і переконати партком в тому, що ти любиш Леніна і рідну партію. Те ж саме – для вступу в комсомол, в піонери взагалі брали автоматично. Як стати віруючим – ніхто не знає: одні вважають, що достатньо назватися, інші можуть ходити іноді в мечеть або церкву. Зате на території колишнього СРСР можна легко бути призначеним «салафітом», «ваххабітом», «тахріровцем» або ще кимось, за смаком місцевого начальника ФСБ або місцевої спецслужби.

Що зміниться від заяви президента Казахстану? Зараз суспільство забуло про протести з приводу передачі земель Китаю, тепер воно боїться «салафітів». Це стосується не тільки казахської інтелігенції і нечисленної опозиції, але і представників «русского міра» в Казахстані і в Росії, які періодично нагадують про себе гучними заявами. Тепер Казахстан за прикладом Росії буде боятися «ісламістів», дозволяючи владі продовжувати заходи з придушення опозиції та насильства над свободою слова. Якщо б не було ісламу, важко уявити, кого чекісти б призначили ворогом. «Салафіти» в Казахстані тепер щось на кшталт «фантомаса»: влада каже, що вони є, а переважна більшість населення – бачить тільки по телевізору.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.