4 грудня 2016, неділя

Кадиров проти Бандери

коментувати
Звикнутися з тим, що в українській столиці тепер є проспект імені Степана Бандери в Росії не зможуть, поки не завалиться ідеологія «русского мира»

У кожного народу свої герої. Або, в цьому випадку – у кожного народу свої правителі, у яких свої герої. В українського народу, безсумнівно, один з героїв – Степан Бандера. І, навпаки, у росіян є Кремль, в якому сидить керівництво «русского мира», яке вважає, що справжній російський герой – Ахмат Кадиров. Все логічно – хтось бореться за свободу, хтось - за несвободу, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Зовсім нещодавно трапився геополітичний казус – товарищі в російській столиці зволили обуритися установленням в Єревані пам'ятника Гарегіну Нжде (Тер-Арутюнян), як пишеться в довідниках, «вірменському військовому і державному діячу, основоположнику цехакронізму – концепції вірменської націоналістичної ідеології». Москва здивована установленням в Єревані пам'ятника одному з творців «Вірменського легіону» вермахту генералу Гарегіна Нжде, заявила офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова.

«Наше відношення до Великої Вітчизняної війни всі прекрасно знають. Наше ставлення до будь-яких форм відроджень, героїзації будь-яких проявів нацизму, неонацизму, екстремізму, теж всі добре знають. Це ставлення зафіксоване в міжнародних документах. Для нас незрозуміло, чому встановлено зазначений пам'ятник, адже ми всі знаємо про подвиг вірменського народу, це безсмертний подвиг вірменського народу часів Великої Вітчизняної війни, Другої світової війни», – сказала вона.

Слідом за Захаровою свою думку висловив політолог Сергій Маркедонов. «Для нас факт співпраці з Гітлером основоположний. Натомість, для  вірмен цей персонаж буде, насамперед, героєм-дашнаком, учасником Балканської та першої світової (до речі, тоді в рядах російської імператорської армії), захисником Зангезур в період Першої Республіки», – зазначив Маркедонов.

В ідеології Путіна героями можуть бути лише ті, хто беззаперечно підкоряється його волі

Депутат Державної думи Максим Шингаркін попросив міністра закордонних справ Сергія Лаврова застосувати дипломатичні заходи щодо керівництва республіки Вірменія і нагадати про неприпустимість героїзації пособників нацистів. Дивним чином до відкриття пам'ятника Гарегіну Нжде зовсім не хвилювало російських політичних діячів, коли у Вірменії його ім'ям називалися вулиці, площі і навіть станцію метро в Єревані.

У цій історії з пам'ятником Гарегіна Нжде помітні дві тенденції – Кремль як і раніше ставиться до Вірменії як частини імперії, а точніше – як до колонії, якій вони сміють вимовляти своє невдоволення увічненням імені людини, яка має значення для вірменської історії, а не для російської і, тим більше, радянської. Гарегін Нжде помер у Володимирському централі. Був заарештований в Болгарії, засуджений до 25 років, причому в обвинуваченні не було жодного слова про діяльність Нжде в роки Другої світової війни, в провину ставили тільки контрреволюційну діяльність, насамперед участь у «антирадянському» повстанні в Зангезурі та масових вбивствах комуністів під час цього повстання. У грудні 1942 року Нжде стає одним із семи членів створеної в Берліні Вірменської національної ради і заступником редактора газети «Азат Айастан» («Вільна Вірменія»). Відомий також німецький документ, згідно з яким Національна Рада Вірменії, до якої входив і Гарегін Нжде, звернувся до міністра східних окупованих територій Альфреда Розенберга для перетворення радянської Вірменії на німецьку колонію.

У чому невдоволення сучасних російських політиків не зовсім зрозуміло: якщо вони співчувають загиблим у 20-х роках червоноармійцям, то тоді була інша країна, якщо претензії до років Другої світової війни, тоді як бути з В'ячеславом Молотовим, який був народним комісаром закордонних справ, який особисто зустрічався з Гітлером і багатьма чиновниками Німеччини тих часів, а також підписав зі своїм німецьким колегою Пакт, який став приводом для початку Другої світової війни та поділу Європи. Гарегін Нжде був одним із багатьох політиків того часу, вихідцем з околиць Російської імперії, які не прийняли більшовиків і шукали іншу силу для відновлення незалежності. Більшовики ж у 1920-х роках знищили незалежність всіх трьох країн Південного Кавказу – Вірменії, Азербайджану та Грузії.

Хто став ворогом для Гарегіна Нжде і його азербайджанських і грузинських колег, питання не риторичне, а цілком логічне. Але російські політики продовжують по-радянськи називати його «посіпакою нацистів», не визнаючи того факту, що в роки тієї війни «посіпаками» стали близько двох мільйонів радянських громадян, вступаючи до армії генерала Власова, в кілька десятків інших етнічних військових підрозділів, сформованих німецькою армією. І мета у них була одна – звільнити свої території від більшовиків, які, починаючи з 1918 року, захоплювали незалежні Україну та Білорусь, Вірменію та Грузію, Азербайджан і Бухарський емірат. Росіяни, які погано знають свою історію навіть не здогадуються, що лише за двадцять з хвостиком років більшовики нажили собі таку величезну кількість ворогів, що для багатьох гітлерівська Німеччина здавалася рятівницею.

Ідеологія «русского мира» імені Путіна не передбачає відхилень від комунізму, точніше – православного комунізму, що в роки радянської влади було одним і тим самим. У цій консервативної ідеології не допускається «зради» заповітів Леніна-Сталіна, а це означає, що обидва вождя були і залишаються ідеалом для росіян часів Путіна. Рахувати кількість убитих радянською владою та гітлерівцями не прийнято, а швидше – заборонено. Читаючи спогади тих, хто пройшов ГУЛАГ і описи німецьких концтаборів розумієш, що в цих двох нелюдських систем було негласне змагання – хто краще познущається над людьми, і хто більше вб'є. У комуністів виходило набагато краще.

У сучасній Росії з допомогою пропаганди вибудовується досить мерзенне ставлення до подій того часу: злочини більшовиків навмисно замовчуються, злочини німецьких нацистів випинаються, іноді навіть перебільшуються. Зрозуміло, що така ситуація вигідна для Путіна, який намагається створити «русский мир» – як Урфін Джюс з допомогою безвольних виконавців - дерев'яних солдатів, які не цікавляться нічим, крім наказів командира. І це стосується не тільки своєї, російської історії, але вони лізуть зі своїми коментарями усюди – у Вірменію, Грузію, Молдову і тепер в Україну. Тепер Київ завдав два жорстоких удари – перейменувавши Московський проспект на проспект імені Степана Бандери, і, швидше за все, київський аеропорт у Борисполі буде носити ім'я Івана Мазепи.

Зайвий раз пояснювати росіянам, що Степан Бандера – український герой, не російський, а гетьман Іван Мазепа хотів незалежності й процвітання для України, безглуздо. В ідеології Путіна героями можуть бути лише ті, хто беззаперечно підкоряється його волі та виконує його накази, навіть якщо ці люди колись когось зрадили, як, можливо, зрадять і його. Тому, з точки зору сучасного росіянина, вихованого за 16 років в ідеології «русского мира», Ахмат Кадиров, який зрадив законно обраного і визнаного Кремлем Аслана Масхадова, це – герой, на честь якого названо вулиці, в тому числі і в Москві, а нещодавно і міст в Санкт-Петербурзі. Гидливість – не гідність російської політики, а його відсутність при визначенні своїх героїв. Для забитих пропагандою росіян, Степан Бандера – ворог, а розбиратися в тому, скільки пропаганда набрехала, і навіщо, ніхто не буде – ліньки і небезпечно.

Але головним є, все-таки, критерій для визнання героїзму – особиста думка Путіна та його «експертів». Спроби реабілітації героїв відбуваються не тільки на пострадянському просторі, і з роками їх буде все більше і більше, коли люди нарешті зрозуміють, що СРСР остаточно помер і його ніхто не зможе відновити.

У самій Росії в 1994 році в Москві на території храму Всіх Святих було встановлено пам'ятник «Воїнам російського загальновійськового союзу, російського корпусу, козачого стану, козакам 15-го кавалерійського корпусу, полеглим за віру і вітчизну». 4 серпня 2006 року в станиці Єланській Шолоховського району Ростовської області на території приватного будинку відбулося урочисте відкриття меморіального комплексу, присвяченого пам'яті донських козаків, загиблих у боротьбі з більшовиками, в тому числі на боці Гітлера. В центрі меморіалу стоїть велика бронзова фігура останнього отамана Донського війська Петра Краснова, з точки зору депутатів Державної думи, «нацистського холуя». Всі ці нечисленні випадки прояву пам'яті викликають обурення у комуністів і представників влади.

Зараз необхідно чекати чергової хвилі пропагандистської істерії у зв'язку з перейменуванням київського проспекту – звикнутися з тим, що в українській столиці тепер є проспект імені Степана Бандери в Росії не зможуть, поки не завалиться ідеологія «русского мира» – брехливого і безграмотного. Шкода, що й тепер, як і колись в Україні, ім'я Бандери викликає двозначність: Дмитро Гордон, який називає себе «журналістом і депутатом Київради», підкреслив свою особливість, відмовившись проголосувати за перейменування «на честь нацистів та їхніх посіпак». Схоже, «русский мир» - не тільки ідеологія, але і медична субстанція, схожа на вірус, і це стає зрозумілим, коли київський політик повторює все те, про що говорить російське телебачення.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.