8 грудня 2016, четвер

Ятаган у спину. Про зустріч Путіна з Ердоганом

коментувати
Російський президент дуже нервово переніс саму необхідність вести переговори з людиною, яку ще півроку тому називав «турецькою клікою»

24 листопада 2015 року після кількох попереджень турецьких політиків припинити бомбардування російською військовою авіацією таборів біженців-туркоманів винищувач F-16C ВПС Туреччини в районі сирійсько-турецького кордону на висоті близько 6000 метрів ракетою повітря-повітря збив фронтовий бомбардувальник Су-24М ВКЗ Російської Федерації. Російський літак впав на території сирійської провінції Латакія в районі Байирбуджак. Відтоді почалася нова історія відносин двох країн, які і без того мають багату історію дванадцяти воєн і численних конфліктів. Минулого понеділка сталося чергове диво – пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Володимир Путін прилетів до Стамбула для участі у Всесвітньому енергетичному конгресі, але це був лише привід для особистої зустрічі і проведення переговорів, про які було урочисто оголошено в серпні під час першої після конфлікту зустрічі. Тоді, у Санкт-Петербурзі, зустріч була напруженою, хоча Ердоган намагався згладити її зверненнями «любий друже», наполегливо вимовленими кілька разів. За російською традицією, Путін у відповідь лише посміхався й одного разу видавив – «шановний».

У Санкт-Петербурзі відбулася зустріч не просто двох лідерів, а представників двох світів, двох світоглядів, двох культур. Східні традиції допускають люб'язність, яку можна розцінити як запобігливість. Але тільки в одному випадку, коли східна ввічливість підкріплена конкретними пропозиціями. Само собою, Туреччина потребує величезного російського ринку, Росія потребує фруктів і овочів, які сама не здатна вирощувати в обсязі, необхідному для населення. Більше чверті століття тому росіяни скуштували принади турецьких курортів і спеціально створеної для магнітогорських металургів і кемеровських шахтарів програми all inclusive. Пийте скільки завгодно. Їжте досхочу.

Зазвичай країни прагнуть розвивати відносини, створювати нові проекти, підписувати контракти. Простіше кажучи – взаємно збагачуватися. Так відбувається тільки в одному випадку – коли країни розуміють перспективи. Насправді, важко визначити, хто кого більше потребує. Путіну необхідно продати газ, який уже погано продається , а також отримати гроші за можливість побудувати АЕС «Аккую». Росія гостро потребує продуктів харчування, а обіцянки міністра Ткачова не мають на увазі наповнення ринку в найближче десятиліття. Нарешті, важлива частина, особливо не афішована російською стороною, – курдська проблема. Без відмови від підтримки курдів у Путіна немає шансів на розуміння Ердоганом добрих російських намірів.

Надії на те, що Путін виконає обіцянки, як і раніше немає, навіть незважаючи на те, що це вигідно, перш за все, РФ

Судячи із заключної прес-конференції, Путін дуже нервово переніс саму необхідність вести переговори з людиною, яку ще півроку тому називав «турецькою клікою». За ступенем образливого напруження, яке йде від Путіна, Ердоган навіть на короткий час випередив Саакашвілі, ставши лідером за кількістю образ. З Путіна мчав потік недипломатичних висловлювань, після яких опонент у звичайному житті б'є по морді і відмовляється розмовляти. Але турецький президент – спадкоємець багатовікової традиції східної дипломатії, який добре знає, що з усього можна отримати вигоду, навіть від такого, як вихованець ленінградського підворіття. Під час прес-конференції Путін смикався і блукав очима, коли турецька сторона поблажливо й підкреслено ввічливо посміхалася, а при згадці знижки на газ, не приховуючи задоволення, хмикнула.

Навряд чи варто говорити про поступ у свідомості Путіна і в усвідомленні виконувати домовленості і зобов'язання. Сергій Лавров сидів на прес-конференції скутий і підкреслено відчужений, але саме йому тепер доведеться відповідати за всі обіцянки, які було виголошено в Стамбулі. А також російським генералам, які сиділи поруч і для яких, якщо вірити Путіну, операція в Сирії закінчується черговою «нищівною перемогою російської зброї». Хоч як би говорили, але Ердоган дійсно завдав удар ятаганом у немічну спину опонента, який тепер дуже хоче стати партнером і майже рік повільно провертає клинок.

Надії на те, що Путін виконає обіцянки, як і раніше немає, навіть незважаючи на те, що це вигідно, насамперед, Росії, яка падає в економічну і геополітичну прірву. Путіну зараз терміново потрібні гроші і які-небудь продукти, щоб придушити дедалі більше напруження в російському суспільстві. Про «Турецький потік» говорити рано, якщо його взагалі можна здійснити в найближчі роки, швидше, гроші можуть бути з проекту будівництва АЕС «Аккую», який оцінено в 20 мільярдів доларів.

Російська преса вже в захваті – пише про видатні успіхи Путіна, залишається почекати, коли ЗМІ почнуть видавати перли про давню дружбу й багатовікові відносини двох близьких країн. Можливо, що у знервованої поведінки Путіна були інші причини, але мені здалося, що йому заважав не стільки встромлений у спину ще у 2015 році ятаган, скільки очікування отримати нові. Так буває, коли спійманий на брехні та зраді пацан із підворіття стоїть у кутку й чекає покарання.

Гаразд російська пропаганда – вона завжди була безсовісною, але Путін начебто повинен пам'ятати, що він – президент величезної країни і його публічні висловлювання не тільки тиражуються на весь світ, але й запам'ятовуються. Особливо це – «тільки, мабуть, Аллах знає, навіщо вони це зробили. І мабуть, Аллах вирішив покарати правлячу кліку в Туреччині, позбавивши її розуму і глузду». Сказане всує не мусульманином вважається найтяжчою образою для мусульманина. Як, утім, і в іншій релігії, коли лізуть «зі свинячим писком, та в пшеничне тісто».

У журналістів, які пишуть аналітичні статті, і дослідників-політологів є звичка копатися в архівах – вишукувати мотлох про героя публікації. Користь від читання архівів величезна – вимальовується не тільки портрет, але й психоматика поведінки, особливо коли це стосується політика, а тим більше – президента. Перечитувати колишні публічні висловлювання Путіна – заняття не для людей зі слабкими нервами, але дуже повчальне. Ось, наприклад, що він говорив протягом останнього року про Туреччину й Ердогана.

«Ми спостерігаємо – і не тільки ми, запевняю вас, це бачать у всьому світі, – що нинішнє керівництво Туреччини протягом значної кількості років проводить досить цілеспрямовану внутрішню політику з підтримки та ісламізації своєї країни».

25 листопада 2015 року

«Ми давно фіксували той факт, що на територію Туреччини йде велика кількість нафти і нафтопродуктів із захоплених ІДІЛ територій. Звідси і велике грошове підживлення бандформувань... Якщо в ІДІЛ такі гроші, – а рахунок там йде на десятки, сотні мільйонів, можливо, на мільярди доларів, – за рахунок торгівлі нафтою, плюс до цього вони мають захист з боку збройних сил цілої держави, тоді зрозуміло, чому вони поводяться так зухвало й нахабно, чому вони вбивають людей звірячим способом, чому вони здійснюють терористичні акти по всьому світу, в тому числі в серці Європи».

24 листопада 2015 року

«Але якщо хтось думає, що, зробивши підлий воєнний злочин: убивство наших людей – вони відбудуться помідорами, або якимись обмеженнями в будівельній та інших галузях, то вони глибоко помиляються... Турецький народ добрий, працьовитий і талановитий. У Туреччині в нас багато давніх і надійних друзів. Наголошу: вони повинні знати, що ми не ставимо знак рівності між ними та частиною нинішньої правлячої верхівки, яка несе пряму відповідальність за загибель наших військовослужбовців у Сирії... Ми не забудемо цього пособництва терористам, завжди вважали і будемо вважати зраду найостаннішою і найганебнішою справою. Нехай знають це ті в Туреччині, хто лицемірно намагається виправдати себе, свої дії і прикрити злочини терористів».

3 грудня 2015 року

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.