9 грудня 2016, п'ятниця

Передовий загін "русского міра"

коментувати
Спорт в Росії став частиною інформаційної зброї і пропаганди, передовим загоном в ідеологічній боротьбі

Я не розумів, що таке гібридна війна, і коли мені пояснювали, що це застосування різних способів або видів війни, то стало зрозуміло, але тільки наполовину. Чому тільки зараз стали так називати, насправді Росія всі останні 25 років веде «гібридну війну». Спочатку під виглядом сепаратизму в Абхазії, Придністров'ї, «Південній Осетії», Карабасі, Таджикистані, Чечні, потім в Грузії і в Україні. Відкриті військові дії – це наостанок, як завершальний етап задуманого, а перед цим – потужна пропаганда, організовані ГРУ і ФСБ теракти, брехня на дипломатичному фронті і багато чого іншого. Тепер ми побачили, що є навіть «гібридний футбол», - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Знаєте, хто в Росії головний спортсмен? Не вгадали, це не міністр спорту Віталій Мутко, а, дотримуючись старої радянської традиції, головним спортсменом може бути тільки вождь. Путін, мабуть, перший керівник країни, який має пряме відношення до спорту, всі інші тільки говорили про спорт, як про важливе заняття для населення. Ленін зовсім не був спортсменом, але з 1920-х років, наслідуючи заповіти Ілліча, почався планомірний розвиток фізичної культури і спорту в СРСР: м'язисті дівчата і хлопці пішли парадами на площі і вулиці країни, об'єднуючись в робітничо-заводські спортивні команди.

З економікою в радянській країні було все погано, але більшовицькі керівники підозрювали, що якщо вони не займуть чим-небудь населення, то напівголодні люди можуть завдати владі неприємностей. Культ фізкультури і спорту повинен був замінити багато чого з того, що більшовики заборонили – церкву, роботу у власному господарстві, благодійність, скаутські рухи. Урізану ідеологію необхідно було чимось заповнити, її компенсували фізкультурою. Пізніше, коли успіхи у розвитку промисловості та економіки стали відставати від світових, спорт перетворився на важливу частину культу «великої країни». На спорт витрачали величезні гроші, для того, щоб радувати населення успіхами в спорті – інших успіхів не було.

В принципі, для всіх соціалістичних країн спорт був частиною ідеології і приводом для переконання свого населення у перевазі соціалізму перед капіталізмом. Після другої світової війни радянська влада всерйоз взялася за відволікання населення. Примушуючи населення здавати норми ГТО, брати участь у різних спартакіадах. Пропаганда досі стверджує, що «країна вступила у ВВВ з населенням фізично міцним, спортивним і морально стійким», а серед майже 30 мільйонів загиблих було чимало фізкультурників і спортсменів. Після війни «розвиток» спорту вступив у чергову фазу.

В Радянському Союзі не було професійного спорту з ідеологічної причини: вважалося, що комерціалізація спорту – це ознака капіталізму, а спортсмени, які брали участь у міжнародних змаганнях і мали потребу у регулярних тренуваннях, отримували фіктивні зарплати. У 1950-70-х роках у Радянського Союзу були серйозні конфлікти з міжнародним олімпійським комітетом через те, що радянська влада оплачувала збори, видавала премії за перемоги і рекорди. Тобто був матеріальний інтерес, що суперечило принципам аматорського спорту. Значна частина радянських спортсменів були прихованими «професіоналами», отримуючи зарплату у відомчих товариствах – «Динамо», «Локомотив», «Спартак», «Трудові резерви». Спортсмени з ЦСКА та інших військових клубів мали навіть військові звання.

У РФ пішли на конфронтацію, влаштувавши у Франції на чемпіонаті світу з футболу бойові танці вболівальників

З кінця 1980-х років спорт комерціалізується, і тепер він суто професійний, хоча, як і раніше, вважається аматорським. У 1951 році був створений Олімпійський комітет, а з наступного року СРСР вже брав участь в олімпійських іграх. Перші нагороди стали перетворювати спортсменів на важливих державних діячів, поряд з депутатами Верховної Ради і навіть міністрами. Спортсменів стали нагороджувати орденами і медалями, позачергово надавати квартири та автомобілі. В історії радянського спорту є навіть два Героя Соціалістичної праці – Лев Яшин, якому присвоїли звання 6 березня 1990 року, і футболіст та тренер Микола Старостін. Ордена Леніна роздавалися всім радянським спортсменам, які завоювали золоті олімпійські медалі, не злічити інших орденів і медалей.

Державні нагороди були частиною заохочення. Крім них, спортсменам надавалися звання «Заслужений майстер спорту». З 1934 року звання отримала величезна кількість спортсменів, було кілька випадків, коли це звання давали солдатам під час Другої світової війни. До 1988 році цього звання удостоїлися більше 3 тисяч осіб, і тільки в перебудову в пресі стали з'являтися статті про те, що надання звань було також пов'язано зі своєрідною корупцією, коли «заслуженими майстрами спорту» ставали випадкові люди, а були і спортсмени, чиї досягнення оцінювалися нижче, їх обходили увагою.

Зі спортсменами в Радянському Союзі було все те ж, що і з іншими людьми – нагороджували, наближали до влади, призначали депутатами Верховної Ради, але і репресували та позбавляли пільг. Під час сталінських репресій ряд репресованих спортсменів були позбавлені почесних регалій, найбільш відомі з них – брати Олександр, Андрій і Микола Старостіни, позбавлені звання в 1941 році. Після поразки збірної СРСР з футболу від збірної Югославії на Олімпійських іграх 1952 звання були позбавлені тренер Борис Аркадьєв, гравці Костянтин Бєсков і Валентин Ніколаєв. У 1958 році троє олімпійських чемпіонів з футболу – Едуард Стрельцов, Михайло Огоньков і Борис Татушин були позбавлені звань «за неспортивну поведінку». Інші спортсмени позбавлялися звань через те, що емігрували з СРСР – шахісткаАлла Кушнір, шашист Ісер Куперман, «нєвозвращенци» фігуристи Людмила Білоусова та Олег Протопопов, шахіст Віктор Корчной.

Державна підтримка спорту полягала в численних пільгах – були пенсії «за спортивні досягнення та вислугу років», виплачувалося «70 відсотків одержуваного окладу до завершення ними вищої або середньої спеціальної освіти або одержання професії та 50 відсотків цього окладу в наступні три роки», були надбавки до зарплат. У напівголодній країні спортсмени, які тренувались на спортивних базах, отримували безкоштовне харчування, соки і вітаміни, чого насправді не могли собі дозволити ті, хто займався звичайною фізкультурою і в звичайних спортивних секціях, тобто були звичайними «любителями».

Спорт в СРСР був величезною машиною, яка повинна була виробляти спортсменів-рекордсменів та переможців міжнародних змагань. З 1956 року почали проходити спартакіади народів СРСР, які проводилися раз на чотири роки, за кількістю видів спорту і кількістю учасників вони перевершували Олімпійські ігри. Для пропаганди видавалося понад 30 спортивних газет і журналів, у програмі Центрального телебачення і радіо загальний обсяг спортивних передач становив щорічно близько 900 годин. У тому числі – «Ранкова гімнастика» і її дитячий варіант «Піонерська зорька». Радянська влада намагалася переконати всіх, що справжній розвиток спорту може бути тільки в СРСР.

Особливих змін в незалежній Росії після розвалу СРСР не відбулося, крім того, що держава перестала звертати увагу на підтримку фізкультури, а спортивні змагання все більше почали скидатися на комерційні заходи. Спорт став професійним, але більш скандальним через підкупи суддів і покупних матчів, перекупку гравців та участь спортсменів у кримінальному житті. З іншого боку, за радянською звичкою спорт залишався основним мотивом пропаганди, а участь російських спортсменів – чи не найбільш яскравими досягненнями Росії. Як і раніше, спортсменів нагороджують медалями та орденами, вони знову депутати, тепер Державної думи. Перемоги і рекорди російських спортсменів стають святом для пропаганди, а невдачі і поразки – трагедією і загальним горем.

Як і в СРСР, російський спорт – це те невелике, чим могли б пишатися в самій Росії і що годиться для пропаганди. Тому в Кремлі скандал з допінгом і заборону на участь більшої частини спортсменів в Олімпійських іграх сприйняли як образу, як «надмірний» тиск. При цьому ніхто не заперечує, що спортсмени дійсно застосовували мельдоній. Якщо б військові дії показували в прямому ефірі по телебаченню, то можна спокійно запрошувати спортивних коментаторів – так, як вони розповідають про російських спортсменів, можна порівняти лише зі спогадами ветеранів війни. Настільки спорт став у Росії сприйматися як агресія, а не змагання. Тому так болісно сприймаються звинувачення в нечесності та брехні події останнього часу.

Що зазвичай роблять в інших країнах в такій ситуації? Шукають можливість реабілітації і виправлення іміджу. У Росії пішли на конфронтацію, влаштувавши у Франції на чемпіонаті світу з футболу бойові танці вболівальників. Як в Італії tiffosi, в Англії – hooligan, у Росії розвиток субкультури вболівальників співпав з перебудовою і «малиновими піджаками», загальним настроєм в суспільстві, коли йшов жорсткий контроль КДБ і «керівна та спрямовуюча роль КПРС», а на їх зміну приходив кримінал, кримінальний бізнес і агресія. Російські вболівальники перетворювалися на могутню соціальну силу, яку, як зметикував Путін, треба взяти під контроль. Щоб не сталося як в Україні, коли місцеві ультрас раптом перетворилися з хуліганів патріотів, склавши образливу пісню-кричалку про Путіна, яку тепер знають у всьому світі.

Спорт в Росії став частиною інформаційної зброї і пропаганди, передовим загоном в ідеологічній боротьбі за ту форму патріотизму, як її розуміють у Кремлі: не полюбиш – примусимо, будеш пручатися – отримаєш в морду. Підтримане Кремлем Всеросійське об'єднання вболівальників перетворилося на передовий загін «руського міра», а бойовики готові дати відсіч іншим уболівальникам. Насправді, як показують події у Франції, метою російських уболівальників був не стільки футбол, скільки показові бійки і напади на інших вболівальників. Вони наче перевіряли свої сили, а відео показували злагоджену «роботу» професіоналів, які знають, як нападати і розганяти. Якщо хочете, це могли бути і загони нещодавно створеної Національної гвардії, яких кинуть на мітинг і демонстрації в самій Росії, якщо Путін відчує загрозу своєму існуванню. А у Франції вони лише стажувалися.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.