10 грудня 2016, субота

Чому путінський "русский мир" приречений

коментувати
Путінський

Путінський "русский мир" – ідеологія без цілі, задача без розв'язку

Путіну і його прихильникам дуже хочеться, щоб населення Росії було єдиним. Політично цього єднання досягти неможливо

Володимир Путін поставив непомірне завдання – сучасним російським політикам пояснити, що є «русский». Що є «русская культура» і «русская политика». Кого можна називати «русским», а кого категорично не можна. Як стати росіянином, і в кого ніколи не вийде. Складається звичайна ситуація для епохи чергового диктатора, коли з його примхи змінюються наукові твердження і прийняті правила. Якщо недовчений Сталін був знавцем у мовознавстві, то чому Путін не професійний антрополог? – запитує себе грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Що ми мали до Путіна? Наприклад, наукове твердження, що «росіяни – східнослов'янський етнос, найчисленніший корінний і де-факто державотворчий народ Росії (за даними Всеросійського перепису 2010 року становить понад 80% населення), найчисленніший народ на території Європи. Всього у світі налічується близько 133 мільйонів росіян. За даними опитування ВЦВГД, проведеного в березні 2010 року, 75% росіян, які проживають у Росії, вважають себе послідовниками православ'я, також істотна частка людей, які не сповідують жодної релігії. Національна мова – російська».

Із цього випливає, що 133 мільйони людей, які називають себе «русскими», щось об'єднує. З точки зору філософії, «нація – історична спільність людей, соціально-економічна, культурно-політична та духовна спільність індустріальної епохи». Нація може бути двох видів: може бути поліетнічною, що складається з кількох народів, або моноетнічною. Об'єднує нації не тільки територія, але й, насамперед, мова. У всіх лінгвістичних довідниках зазначається, що «російська мова належить до східної підгрупи слов'янських мов, які входять до складу індоєвропейської сім'ї мов. У російській мові використовується писемність на основі російського алфавіту, що походить із кириличного алфавіту (кирилиці)».

Серед середньостатистичних росіян, у блогосфері іменованих «ватниками», існує розрекламована російськими політиками сентенція – «української мови не існує» або ще гірше – «українська – це зіпсована російська». Само собою, ці твердження до науки не мають жодного відношення, але ж переважна кількість росіян і не лінгвісти зовсім, вони звичайні, з тієї радянської країни, у якій нібито було найбільш читацьке населення світу, визначена кількість видаваних книг. Велика частина цих книг були мільйонними тиражами повного зібрання Леніна, тритомник Брежнєва, книги Зої Вознесенської «Серце матері» та інша всяка подібна література, від якої, як тепер стало зрозуміло, населення не було освіченим, а забитим пропагандою.

Путінський русский мир – ідеологія без цілі, задача без розв'язку

Звичайне для російської дійсності – коли політики, до того теж – колишні будівельники, чекісти, агрономи і відставні майори стають ученими

Зазвичай науковими питаннями займаються – обговорюють, дискутують, пишуть монографії і наукові статті, виступають на конференціях. Наука – кропітка праця, але в Росії все частіше відбувається підміна професій – журналісти стають політиками, інженери-будівельники – генералами армії та міністрами оборони. Буває і навпаки – керівник маленького російського регіону стає академіком і професором, до того так і не отримавши ні вищої, ні закінченої середньої освіти. Звичайне для останніх років у російській дійсності – коли політики, до того теж – колишні будівельники, інженери, чекісти, агрономи і відставні майори стають ученими.

Близько року тому одному з таких «вчених», російському сенаторові Дмитру Сабліну, мені довелося відповісти статтею – «Не русская история «русского мира». Справа проста – сенатор образився на те, що російську імператрицю Катерину II, уроджену Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg, називають німкенею. Сенатор засмутився і вибухнув відповіддю. Тепер він був не проти того, що імператриця дійсно була німкенею, але відбулася зміна позначення – «Русский – це не чистота крові. Це дух і душа. Вони не можуть зрозуміти, що німкенею була принцеса Ангальт-Цербстська, яка приїхала в Росію в 15 років. А Катерина Велика, народившись німкенею, стала росіянкою, прийнявши православ'я, дух і звичаї народу. Як росіянином був датчанин Даль або російський грузин Багратіон». Щоб бути ще більш переконливим, сенатор Саблін уточнює – «Ми це розуміємо, а вони – ні». Тобто вони – це я і мені подібні «наклепники» і «русофоби».

Насправді, щоб стати русофобом, досить не погодитися з думкою носія «русского мира». Наприклад, є твердження, що щоб стати росіянином, досить сказати про це, навіть неважливо, яке прізвище було у твоїх предків і якої віри були, до якої раси й антропологічного типу належали. Російський поет Пушкін був смаглявий, нинішній російський міністр оборони трохи розкосий, російський президент швидше "северянин из вепсов", ніж походить від жителів брянських лісів. Складання «росіян» як нації легко простежити за топонімікою – як називалися міста на території майбутньої Російської держави. Достатньо від'їхати від Москви, наприклад, у бік Твері і насолоджуйтеся топонімікою – назвами будь-якого походження, але рідше всього – на мовах слов'янської групи. А далі – Саратов, тюркське Сари Тау, «жовта гора», або Орел, тюркське Айрылы, «кут, незграбний», і сотні тисяч інших сіл, селищ, містечок і міст.

Ще з часів Сталіна наука, тоді радянська, і зараз російська – при Путіні знаходиться «на службі народу», тобто держави, а ще точніше – диктаторів. Сталін, який не мав жодної спеціальної лінгвістичної або хоча б філологічної освіти, вважався фахівцем із мовознавства. 66 років тому товариш Сталін опублікував у газеті «Правда» статтю «Марксизм і питання мовознавства. Щодо марксизму в мовознавстві», у якій написав досить дивну фразу – «російську мову так само добре обслуговував російський капіталізм і російську буржуазну культуру до Жовтневого перевороту, як він обслуговує нині соціалістичний лад і соціалістичну культуру російського суспільства». За Сталіним, мова має пряме відношення до державного устрою і політичної системи. Володимиру Путіну не дає спокою слава Сталіна, який вільно розмірковував про російське мовознавство. У радянського диктатора були непогані вчителі, як Микола Марр – грузин із шотландським прізвищем, якому він спочатку догоджав увагою, а незадовго до смерті принизив – «М. Я. Марр дійсно хотів бути і намагався бути марксистом, але він не зумів стати марксистом». Путін вирішив стати істориком, виявляючи чудеса нової науки – історичної фантастики, переплюнувши товариша Сталіна.

З російською мовою, культурою та історією завжди було складно – все доводилося придумувати на ходу. Здобувши чергову територію, черговий російський імператор говорив про збирання землі російської і приріст російського населення. Не важливо, що прізвища були зовсім не слов'янські, а все більше за ареалом розповсюдження – «турген», «ахмат», «кутуз», «якуб». І це був тільки початок – з часів Петра Першого до середини 19 століття, коли у більшості росіян з'явилися прізвища, російськими вважалися вчені і чиновники, генерали й архітектори, інженери й лікарі, що приїхали з Європи. Так, наприклад, фінський генерал німецького походження Карл Маннергейм став російським офіцером, чия етнічна належність до «русских» була досить відносною – всього лише за двома російськими дружинами.

Путіну і його прихильникам дуже хочеться, щоб населення Росії було єдиним. Політично цього єднання досягти неможливо. Можна тільки поставити в колони, ненадовго. Назвати просто «русскими» виявилося набагато простіше, але тоді російським ученим треба задуматися про зміну твердження, що «русские» – східнослов'янський етнос. У Російській імперії проблемою єдиного народу турбувалися на початку 19 століття, а Путін лише підбирає шматки нездійсненої величі. Вийшла не нація, а населення, яке протягом кількох століть змушували забути свої витоки і своє походження. Забути вдалося, а нового нічого придумати не змогли – посилання на те, що не тільки Росія – країна зі штучним населенням і кивком на Америку смішні, у США є мета – бути вільним, у Росії мета – бути невільним. А ще – ненавидіти тих, хто хоче бути вільним.

Путінський «русский мир» – ідеологія без цілі, задача без розв'язку. Як було за графа Сергія Уварова – розробника ідеології офіційної народності, як за Сталіна – засновника нової формації під назвою «радянський народ», як за Путіна, при якому почала здійснюватися чергова спроба назвати більше 100 мільйонів чоловік «русским миром». У грудні 2010 року президент Росії Дмитро Медведєв запропонував у Державній Раді позначення «загальноросійський патріотизм» як заміну ідеї «радянського народу», але переміг путінський «русский мир».

І знову почалася чехарда і підміна понять – кого можна називати "русским", як він повинен виглядати, яку повинен мати віру, якою мовою він зобов'язаний говорити. А оскільки про слов'янське походження вже мало хто запитує, то настає ідентифікаційний глухий кут. І знову сенатор Саблін із твердженнями, що німкеня Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg насправді російська імператриця. І навіть сенатор Саблін не використовує слово «національність». Це як на сходці – чи визнаєш ти наші поняття. Якщо так, то будеш одним із нас – «И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой Тунгус, и друг степей калмык».

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.