23 вересня 2017, субота

Чому Путін боїться виїжджати з Росії

коментувати
Останнім часом стала очевидною міжнародна ізоляція російського диктатора

За перипетіями останніх подій навколо Путіна і Росії зникла одна важлива деталь – стала очевидною міжнародна ізоляція російського диктатора і голови країни, з якої виходить загроза для сусідів. Остання закордонна поїздка Путіна відбулася 30 листопада 2015 року до Парижу для участі в роботі 21-й Конференції країн-учасниць Рамкової конвенції ООН з питань зміни клімату та 11-ї Наради сторін Кіотського протоколу. Правда, 25 лютого він злітав в Мінськ, взяв участь у засіданні Вищої Державної Ради Союзної держави Росії і Білорусі. Але, як нагадує сам Путін, Росія та Білорусь – одна держава, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Володимир Путін повторює історію перших десятиліть радянської влади, коли перші вожді самоізолювалися. Ленін після 1917 року жодного разу не виїжджав за кордон, буквально розуміючи «залізну завісу», яка була ним створена у 1919 році. Сталін за кордоном був лише два рази – у 1943 році в Тегерані і у 1945 році – у Потсдамі. Були ще два «невиїзних» лідера – Юрій Андропов і Костянтин Черненко, але вони майже весь час перебували в кремлівській лікарні. Путін в якості президента з 2000 року здійснив 202 робочих, офіційних та державних візитів у різні країни, половина з яких були країнами пострадянського простору.

Якщо порівнювати, наприклад, кількість і періодичність з закордонними поїздками Барака Обами, то їх менше, ніж у Путіна, що може свідчити про різне ставлення до особистих зустрічей з іншими лідерами та їх доцільності. Перші роки поїздок Путіна в 2000-2002 роках було мало, як і в 2012-2013 роках. Статистика говорить про минулі пріоритети Путіна: до Білорусі він їздив 15 разів, Казахстан і Україну – 14 разів на кожну, 12 разів – в Німеччину, Італію, Китай і Франції – по 10 разів, у США – 6, Туреччина – 5 разів.

Статистика може пояснити і якість, і причини поїздок: Білорусь – давня любов і потенційна частина майбутньої нової імперії, як і Казахстан, Україна при Януковичі – само собою, в Італії прем'єром був друг Берлусконі, у Німеччині – колишній друг Меркель, в Китаї ідеологічні прихильники комуністичних часів, у Франції – найкращі соціалісти в Європі. У США Путін їздив за необхідності, в Туреччині намагався здаватися партнером. За 16 років Путін об'їздив весь пострадянський простір по кілька разів, умовляючи любити Кремль, як останні 200-300 років, тобто, боятися.

Закордонні поїздки були частиною культу особи Путіна, особливо після того, як у 2002 році більшу частину інформаційного простору, насамперед телебачення, він прибрав до кремлівським рук. Кожна його поїздка супроводжувалася тривалими репортажами, досвідчені оператори вишукували кадри і ракурси, щоб росіяни могли відчути весь запал і жар, з якими світові лідери прагнули припасти до руки Путіна, щоб засвідчити повагу і пошану. Само собою, російські пропагандисти не показували акції протесту, якими зустрічали Путіна в більшості зарубіжних поїздок. До того часу Путін вже встиг розпочати війну в Чечні і повбивати тисячі чеченців, при ньому вбили Анну Політковську і Наталю Естемірову, він почав війну в Грузії і повбивав півтори сотні грузинів, потім війна в Україні. А між цим вбивство Олександра Литвиненка і Бориса Нємцова, Пола Хлєбнікова та Ігоря Домнікова, Сергія Магницького і тисячі інших злочинів під час правління Путіна.

Закордонні поїздки були частиною культу особи Путіна

Багато поїздок Путіна останніми роками супроводжувалися гучними акціями, а в останні 2-3 роки не тільки в Європі та Америці, але і в, здавалося б, спокійній та проросійській Вірменії. Тепер Путіна, як і інших російських офіційних осіб, в Єревані зустрічали мітинги і ходи, на яких вже не рідкість – майоріють прапори України. І навіть у Білорусі, найближчому другові іта партнеру з відтворення нового «совка», люди періодично протестують проти російського втручання у внутрішні справи. Єдина країна на пострадянському просторі, в якій Путін ніколи не був в якості російського президента або прем'єр-міністра, це – Грузія.

Звичайно, поїздки будь-якого голови держави – це кроки з врегулювання відносин, або щодо розвитку дружби, співробітництва і взаємодопомоги. Що може запропонувати нинішня Росія сусідам з ближнього і далекого зарубіжжя? Приблизно в рівній мірі – нічого. Путін 16 років намагався збирати залишки колишньої радянської величі, кого шантажуючи російськомовним населенням, кого військовими базами, але СНД перетворилося на пустий звук, ОДКБ – на аморфну організацію, Євразес за рік – мертве утворення, яке швидше мертве, ніж напівживе.

У відносинах з країнами далекого зарубіжжя у Путіна ще гірше: їх з Росією нічого не пов'язувало раніше і нечисленні поступки, на які йшов Захід, це був всього лише карт-бланш майбутнього. Як виявилося, у Путіна майбутнього з Заходом та іншими країнами не вийшло. Після війни в Грузії Захід насторожився, з початком війни на сході Україні та анексією Криму всім стало зрозуміло, що Росія нічим не відрізняється від тієї, оточеної колючим дротом імперії, яку створювали Ленін і Сталін. Все те ж саме – війни і кров, тисячі вбитих і репресованих. Тепер «залізну завісу» почав створювати Захід, обмежуючи відносини з країною агресором. З G7 Росію благополучно виперли, в G20 її вже не чекають. Санкції стали не просто формальністю, але і тим зашморгом, який здавлює тендітну шию російського імперіалізму.

Захід введенням санкцій дав зрозуміти Путіну, що терпіти більше не має наміру. Кремль вже не рятує навіть власна пропаганда, яка зараз працює виключно на російську аудиторію і тільки з однією метою – якомога довше зберегти владу Путіна, якою б вона не була імпотентною. На диво, добивати Росію приєдналися недавні партнери, як їх голосно називав Путін, – Іран, Китай і Індія. Ще більш прикро для Кремля повела себе Білорусь, що вирішила налагодити відносини з ЄС, і Казахстан, що відмовився перервати відносини з Україною, до того ж нещодавно приєднавшись до транскаспійського транспортного коридору.

Якщо спробувати скласти таблицю з переліком дій проти Росії і досягнутих результатів, то слідом за санкціями, зближенням з ЄС і НАТО України, Грузії і Молдови, задушенням російської економіки, міжнародна ізоляція несподівано стала першим фактом, подією. Путін почав відмовлятися їздити, як нещодавно в США на саміт з ядерної безпеки. На своїй підсумковій прес-конференції президент Барак Обама підкреслив позитивну роль Росії, хоча і висловив жаль з приводу того, що останнім часом Володимир Путін, як він висловився, робить наголос на зміцненні військової могутності, а не на економічному розвитку країни.

Захід продовжує, як говорили в давнину, цяцькатися з Росією і Путіним, намагаючись лавірувати між військовим протистоянням і вічним пошуком розуму на одній сьомий земної суші. Ніхто не хоче воювати, вважаючи стрілянину і бомбардування крайнім способом вирішення проблем. На відміну від Путіна, який, навпаки, витрачає російський державний бюджет на нові військові операції, вважаючи, як і останні 100 років, що Росію не треба шанувати, її треба боятися. Залишається тільки зрозуміти, що боятися країну, економіка якої прив'язана до долара і залежить від цін на нафту і газ, вже ніхто не стане.

Путін зараз схожий на ображеного пацана з того самого ленінградського підворіття – у нього відняли рогатку, дали копняка під зад і наостанок ще й пригрозили – будеш гадити далі, залишишся без штанів. І навіщо тоді кудись їздити, якщо над тобою сміється весь світ?

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.