26 квiтня 2017, середа

Чого не побачив Обама. Про справжнє життя на Кубі

коментувати
Чи скористається країна можливістю вийти з мороку соціалізму

«Режим наказав усім дисидентам не виходити зі своїх будинків сьогодні та завтра – іншими словами, поки президент Обама буде на Кубі. Перед домівками дисидентів виставлені караули, щоб точно ніхто не вийшов». З такими звинуваченнями виступив Елізардо Санчес, дисидент і голова кубинської комісії з прав людини, заарештований і звільнений в суботу відразу після прибуття в Гавану з Маямі, пише кореспондент газета La Stampa Паоло Мастроліллі в номері від 21 березня. «Дисидента затримали на три з половиною години, але потім відпустили. З того часу як зв'язки зі Сполученими Штатами почали відновлюватися, такі короткострокові затримання почастішали: вони дозволяють режиму демонструвати, що він продовжує контролювати ситуацію і може зробити з тобою все, що захоче. Влада хоче залякати дисидентів», йдеться в статті, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Давня звичка мандрівника та журналіста – перед поїздкою в нову країну прочитати якомога більше про країну, населення, історії, традиції, культуру. Для поїздки на Кубу потрібно дізнатися і про права людини, про свободи і демократії, крім того, що додаткову інформацію прислали з Freedom House для того, хто відправляється у відрядження. Ми знали, що на нас очікує – арешт і тюрма, за цією програмою всі, кого посилали Freedom House для роботи з дисидентами – поляки, шведи, французи, іспанці, чехи – відсиділи по тижню або кілька місяців в кубинській в'язниці.

Що ми знали про Кубу? Тільки те, що долинуло з часів радянської пропаганди – «острів свободи», безкоштовна медицина, шикарні пляжі. Звичайно, кубинська сальса, ром і сигари. Країною править бородань Фідель Кастро, команданте і незаперечний вождь. Мабуть, все. З усіма іншими принадами і «принадами» довелося знайомитися майже відразу, коли вже російські нетверезі туристи гуртом полізли в автобуси, щоб насолодитися пляжами Варадеро, ромом, мулатками і сигарами. Ми сіли в таксі і поїхали в готель, через два дні в іншу, потім – в третю, «замітали сліди» від цікавих «секурітад», місцевих кагебешників.

У нас був список кубинських дисидентів, адреси і паролі, все як у справжніх розвідників, і завдання – поставити їм декілька запитань, що стосуються майбутнього Куби – якою вони бачать політику, економіку і демократію країни, в якій більше 60 років вирує примітивний соціалізм ленінського штибу. Кубі не пощастило – вона острів, у якого немає кордонів із сусідніми державами та контактів із зовнішнім світом, окрім пасажирських літаків для офіційних пасажирів, і плавучих засобів – для втікачів. Їх, що пливли від берегів Куби в бік Флориди було тисячі, десятки тисяч, частина гинули під час штормів або через  крихкість суденець. Інакше вирватися з соціалізму було неможливо – влада, як в СРСР, просто не видавали паспорти.

На Кубі подвійне і навіть потрійне життя

Ми з моїм напарником та другом Зурабом ходили в гості до дисидентів не з порожніми руками: спочатку йшли у валютні магазини і купували в подарунок найбільш дефіцитні продукти – ковбасу та сосиски, молоко і хліб, шоколад і масло. В звичайних магазинах були тільки дешевий ром, дешеві сигари «насіоналес» – 25 штук за долар і кетчуп, всі інші продукти або треба було вистояти у величезних чергах, або отримати за картками – хліб, молоко, м'ясо. Ми заходили пообідати в «паладари» – приватні ресторани, де було два меню – для кубинців з простенької їжею і для іноземців – з мідіями, тигровами креветками, омарами та іншою морською живністю. Кубинці ці продукти могли придбати тільки з-під поли, приблизно так, як колись у Радянському Союзі.

Мабуть, тільки Освальдо Пайя жив у власному будинку, де стояли великі крісла. Він зустрів нас посмішкою і привітав з тим, що тепер ми «на мушці» у таємної поліції, яка постійно знаходиться у його будинку, відстежуючи всіх, хто приходив до Освальдо в гості. Освальдо був найвідомішим дисидентом, в 1987 році створив Християнсько-Ліберальний рух, який так і не було зареєстровано до 2012 року, коли Пайя загинув в автокатастрофі.

Куба знаходиться в жорсткій інформаційній блокаді. Багато дисидентів майже нічого не знали про те, що сталося після розпаду СРСР, звичайні кубинці іноді ставили дивні питання, наприклад, чому з мавзолею винесли Леніна. Виною тому кубинське телебачення, два канали і по одному в кожній провінції, які розповідають про те, як все жахливо в усьому світі, скрізь війни й катастрофи, пожежі та землетруси, і тільки на Кубі все чудово і народ щасливий. Багато кубинців цьому вірять. Тоді, 14 років тому, Фідель Кастро виступав по телебаченню кожного вечора, 2-3 години. Вранці всі газети виходили з повним текстом виступу, в яких він проклинав американський імперіалізм і хвалив кубинський соціалізм.

Чорношкірий кубинець Хосе, який закінчив у Москві інститут пожежної безпеки, але повернувшись додому сидів безробітним, розповідав про «принади» соціалізму. Він не був дисидентом, він звичайний кубинець, який на собі відчув красу ідеології. «Ти бачиш, Олег, скільки навколо чорних? Нас, мулатів і чорних на Кубі більше 60 відсотків, білих трохи більше 30, а подивись на оточення Фіделя, там майже всі білі. Моїм предкам ці комуністи обіцяли покінчити з сегрегацією, зробити всіх рівними, а реально все навпаки, чорні роблять тільки чорну роботу, начальство тільки біле. А про кубинських китайців, яких кілька відсотків населення, взагалі ніхто нічого не чує. Куба – расистська країна, як би смішно це не звучало».

На Кубі подвійне і навіть потрійне життя. Є офіційний фасад – центр Гавани, з чистими вулицями і площами, доглянутими скверами, в хорошому стані будинками, де живе комуністична номенклатура. Трохи вглиб Гавани і починаються нетрі, які ще 60-70 років тому були будинками і віллами, шикарними прибутковими будинками. Після революції господарі втекли в США або Європу, в їх будинках почали селитися люди з сіл з величезними сім'ями та ніяким доходом. Практично всі будинки в більшій частині Гавани не ремонтувалися впродовж всього соціалістичного часу, вони пошарпані і не фарбовані, в багатьох вікнах немає скла, тільки жалюзі. Встаньте біля будинку і крикніть яке-небудь популярний кубинське ім'я і з вікон висунуться десятки голів жертв соціалізму, що втекли з сіл і не знайшли справи в місті.

Ще гірше в селах, де людей рятує тільки клімат і хоча б якийсь дах над головою в сезон дощів. Злидні жахливі, розбиті дороги, халупи з будівельного сміття. Серед всієї цієї неймовірної зубожілості лине музика і чути спів – ймовірно, так і виглядає соціалізм у країні без нафти і газу, з вічним диктатором і запеклою пропагандою. Не дивно, що і дисиденти на Кубі говорять не про високі політичні ідеї і програми, а про елементарне виживання, коли вони перебувають у стані вічної напруги через загрозу арешту та ув'язнення на кілька років.

Одного дня вдалося дізнатися, де можна користуватися інтернетом і подзвонити додому. Це був якийсь державний пункт комунікації, де можна отримати послугу тільки після ретельного вивчення паспорта. Кубинцям туди вхід заборонений. «Хорхія?» – здивовано перепитує співробітниця центру, розглядаючи паспорт Зураба. «Сі-сі, Хорхія, Джорджія», – повторює Зураб, йому треба подзвонити додому. Нам заламують ціну в 10 доларів за хвилину, стільки ж за інтернет. Виходу немає – роззорюємося та їдемо до Хосе, він десь дістав рибу і хоче пригостити. Заїжджаємо у валютний магазин, чекаємо, коли продавець перепише номери кожної доларової купюри в журнал. Купуємо молоко, хліб і вино – буде шикарна вечеря, за якою Хосе, як завжди сміючись, розповідає про те, як комуністи проводять свої багатотисячні мітинги на площі Хосе Марті. «Ви подивіться на обличчя, там же немає ні одного простого кубинця, там тільки державні службовці, вони всього бояться, найбільше своїх колег, які можуть написати донос, якщо «добровільно» не прийдеш на мітинг», – вже сумно закінчує розповідь Хосе.

Як і в будь-якоій диктаторській державі, суспільство поділено на численну номенклатуру, щирих патріотів, дисидентів і «відвертих», як Хосе, а також величезну масу простих кубинців. Вони радіють кожному дню, придбаній з нагоди картоплі, вигідно проданій іноземцю викраденій на рідній фабриці сигарі. На ці гроші можна купити дешевого рому і кави. Або посидіти в барі, випити непоганого пива, а потім піти в «Каса де ла мусіка» (Будинок музики) і потанцювати сальсу з якою-небудь яскравою мулаткою, якщо вона буде вільною. Можна піти на нелегальну "товкучку" й купити мамі ліки, тому що на Кубі медицина хоч і безкоштовна, але абсолютно убога, і в аптеці можна купити тільки трилітрову банку рідкого аспірину. Якщо звичайно не зловить агент «секурітад», яких навколо повно, як мух над розрізаним ананасом.

Нас взяли в «коробочку» після тренінгу для кубинських журналістів, який ми проводили на околиці Гавани в приватному будинку. Хтось із дисидентів нас попередив – якщо на тренінгу буде людей десять, то третина з них будуть агентами «секурітад». Була погоня з переслідуванням і несподіваною появою агентів там, де ми їх не чекали. Вже в літаку ми намагалися зрозуміти, що сталося і чому ми не в камері, а  летимо в Рейк'явік. Кілька російських туристів, які допивали не одну прихоплену з собою пляшку рому, голосно хвалилися подвигами над мулатками. «Острів свободи» залишив відчуття жахливої несправедливості: гарна країна, веселі і добродушні люди, що живуть як у сні – всюди портрети Фіделя, Че Гевари і Хосе Марті, тисячі плакатів про соціалізм, тисячі проклять на адресу американського імперіалізму. І зовсім безпросвітна зубожілість. Сотні дисидентів та вільних журналістів, які сидять у в'язницях. Президент США в Гавані – таке не могло приснитися навіть у найказковішому сні. Але це нарешті сталося. Чи скористається Куба можливістю вийти з мороку соціалізму?

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.