20 сiчня 2017, п'ятниця

Антиісламська істерика Кремля

коментувати
Підла політика російської влади може зіграти огидну роль у протистоянні шиїтів та сунітів

Два рази на рік російський інтернет «вибухає» фотографіями, на яких сотні тисяч мусульман рівними рядами заповнюють околиці трьох (всього трьох) московських мечетей. Це реакція росіян на нечисленні, на відміну від християнських ісламських свят – Ід аль-Адха (Курбан) та Ід аль-Фітр (Рамадан). Іноді смакуються фотографії жертвопринесення – потоки крові тварин, що окроплюють московський асфальт. Антиісламська істерика в Росії стала стійкою традицією після розвалу СРСР і відновлення свободи віросповідання, - пише грузинський професор Олег Панфілов для Крим.Реалії.

Росіяни раптом відчули себе стійкими християнами, не знаючи, що в Росії значна частина населення – мусульмани, близько 15-20 відсотків. Влада мовчки спостерігає, підкидаючи в багаття міжрелігійних відносин антиісламські дрова. Часто це робиться через елементарне незнання, іноді – абсолютно усвідомлено. У відносинах з мусульманськими країнами у Кремля завжди присутня не тільки власна економічна вигода, але і політичні пристрасті. Як правило, нинішній Кремль намагається продовжити традиційну дружбу з тими країнами, з якими мав відносини в радянський час. Не всі режими збереглися, точніше, їх залишилося зовсім небагато. За останні роки в результаті «арабської весни» багато хто відвернувся від Москви, Сирія – чи не єдина зараз країна, яка пишається 45-річною дружбою. До ісламу ці відносини не мають ніякого відношення, швидше за все, російсько-сирійська дружба стала гарним прикладом, коли іслам – лише незначна зовнішня ознака для відносин. Все інше – гроші та манія величі.

У нинішній Росії, як і в СРСР, іслам був на рівних пригноблених правах, як православ'я чи іудаїзм. Однаково забороняли, репресували і принижували, незважаючи на те, що в Росії мусульмани завжди були другою за чисельністю громадою. Окрім центрально-азіатських країн і Північного Кавказу, мусульмани завжди жили на Південному Уралі та в Сибіру, в поволзьких регіонах – Татарстані, Башортостані, в приволзьких областях. У Москві татари були значною частиною населення завжди, а зараз до них, «корінних» мусульман, додалися гастарбайтери з Азербайджану, Таджикистану, Узбекистану та Киргизстану. Для минулих і нинішніх російських правителів, мусульмани – це просто «інші», вони загадкові й незрозумілі. І як з ними розмовляти, в Росії не знали, особливо з приходом більшовиків.

Через два тижні після більшовицького перевороту, 20 листопада 1917 року два вождя Ленін та Сталін підписали звернення «До всіх трудящих мусульман Росії та Сходу». Дивний документ: начебто звернений до людей віри, але про іслам – ні слова, зате багато – про соціалізм, імперіалізм та капіталізм. Так, ніби мусульманин ходить в мечеть, щоб читати праці Карла Маркса, а не священний Коран, де немає ні слова про брехливих більшовиків. Ленін та Сталін у 1917 році обіцяли: «Мусульмани Росії, татари Поволжя та Криму, киргизи і сарти Сибіру та Туркестану, турки й татари Закавказзя, чеченці та горці Кавказу, всі ті, мечеті, молитовні яких руйнувалися, вірування та звичаї яких зневажалися царями і гнобителями Росії! Відтепер ваші вірування і звичаї, ваші національні і культурні установи оголошуються вільними і недоторканними. Влаштовуйте своє національне життя вільно і безперешкодно. Ви маєте право на це».

Росіяни раптом відчули себе стійкими християнами, не знаючи, що 15-20% населення РФ – мусульмани

Через кілька років більшовики почали знищувати мечеті, молитовні, спалювати на вогнищах Коран, позбавивши радянських мусульман права на свободу віросповідання. У Російській імперії до своїх мусульман ставилися по-імперськи, як справжні колонізатори – шанували, не забороняли, хоча і обзивали офіційним терміном «інородці». У 1905 році в Росії була створена партія «Іттифак аль-Муслімін» (Союз мусульман), а після установи Державної думи в її складі була сформована мусульманська фракція з семи чоловік, яка діяла з 1906 по 1917 рік. Більшовики трохи пограли у ліберальні гри з віруючими, а потім почали репресії, зрозумівши, що населення їх не приймає і змушувати любити радянську владу доведеться силою.

На території Російської імперії було 25 тисяч мечетей, за 20 років більшовицького правління їх число скоротилося в 20 разів. Поки більшовики захоплювали Північний Кавказ, вони намагалися загравати з мусульманами. 2 квітня 1920 року в Реввійськраду Кавказького фронту Григорію Орджонікідзе Ленін наказував «діяти обережно і проявляти максимум доброзичливості до мусульман, особливо при вступі в Дагестан. Всіляко демонструйте і притому урочистим чином симпатії до мусульман, їх автономії, незалежності та інше». Захопивши Північний Кавказ, вірні ленінці почали репресії, розуміючи, що комуністична ідеологія не зможе перемогти іслам. У другій половині 20-х років був створений «Союз войовничих безбожників», штурмові загони більшовиків, і з того часу ігри з ісламом закінчилися. Як, втім, і з іншими конфесіями.

З ісламом більшовики боролися дурними методами. У 1923 році, наприклад, був організований Всеукраїнський місячник антирелігійної пропаганди – «комсомольський Байрам», приурочений до свята Ід аль-Адха (Курбан). У тому ж році було створено Центральне духовне управління мусульман, статут якої 30 листопада 1923 року затвердив НКВС РРФСР. 25 жовтня 1926 року делегати з'їзду мусульман Татарстану, Башкортостану, Казахстану, України, Чувашії та областей РРФСР направили керівникам країни привітальні телеграми, в яких говорилося про «майбутнє єднання мусульман усього світу під прапорами радянської влади на честь боротьби з імперіалізмом». З цього власне і починається етап пристосування офіційного радянського ісламу до політики країни, зовнішньої і внутрішньої. З християнством, іудаїзмом і буддизмом було складніше – для здійснення обрядів потрібні храми, в ісламі все простіше – місця для намазу і килимок. Тому іслам був невразливий, тому радянські чекісти його боялися більше.

Я не зустрічав жодного дослідження про те, як переслідувалися мусульмани в СРСР, крім окремих згадок в мемуарах або статтях, з посиланням на урядові постанови. Наприклад, постанова ЦК КПРС «Про великі недоліки у науково-атеїстичній пропаґанді та заходи її поліпшення» від 7 червня 1954 року. У ньому, зокрема, були дані вказівки про протидію ісламській пропаганді, заборонялося відкриття нових мечетей і повернення віруючим відібраних у них культових будівель, зросло оподаткування відправлення обрядів. Але і тоді лицемірство радянських чиновників було жахливим – на з'їздах вони таврували віруючих, але синові робили обрізання – хатна. Ховати веліли за мусульманським обрядом, а дітей, окрім РАГСу, відвозили до мулли.

З кінця 1970-х років ставлення до ісламу почало радикально змінюватися, особливо в 1979 році після революції в Ірані і після радянської окупації Афганістану. ЦК КПРС і КДБ переполошилися, вважаючи, що в Радянський Союз проникнуть ідеї відродження з цих країн. Не допомагало навіть офіційне послаблення, коли в 1960-1980 роках Духовним управлінням дозволили друкувати Коран, випускати місячні календарі і видавати журнал з дивною назвою «Мусульмани Радянського Сходу». У вересні 1981 року ЦК КПРС була прийнята постанова «Про заходи з протидії спробам противника використовувати «ісламський фактор» у ворожих СРСР цілях», доповнене, у квітні 1983 року постановою «Про заходи з ідеологічної ізоляції реакційної частини мусульманських священнослужителів». Почалася нова хвиля репресій: КДБ почав боротися з «ваххабізмом», офіційною ідеологією Саудівської Аравії, який до ісламських течій на території СРСР не мав ніякого відношення. Тоді ж заговорили про «фундаменталізм» і з цієї причини КДБ почав масові арешти, аж до розвалу СРСР.

Насправді, в радянський час у Кремля було два завдання щодо ісламу: внутрішня, спрямована на придушення мусульман, і зовнішня – на підтримку мусульман, насамперед, Близького Сходу, що вели боротьбу з Ізраїлем і прозахідними урядами. Звичайно, загравали з режимами, які були формально мусульманськими, але здебільшого їх ідеологія мало чим відрізнялася від марксизму-ленінізму, тільки більш східній по змісту та формі деспотії. Дружба з родиною Асадів, сирійських диктаторів з 1970 року – хороший приклад, коли у відносинах, якщо з'являється необхідність, може виникнути і ісламський фактор, а здебільшого – чиста прагматика, побудована на обсязі видобутку нафти та антизахідній політиці. І старшому, і молодшому Асаду ніщо не заважало труїти хімічною зброєю мусульман-курдів або садити в тюрми опонентів з сунітів. Підла політика Кремля може зіграти огидну роль у протистоянні шиїтів та сунітів, і без того загостреному через протистояння Ірану та Саудівської Аравії.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.