6 грудня 2016, вівторок

Черевик Путіна у дверях Донбасу

коментувати
Москва подбала про те, щоб залишити для себе в Мінських угодах різні лазівки. За допомогою них вона зможе впливати на Україну завжди

Віддати Донбас Україні безкоштовно абсолютно не в інтересах Кремля, де сподіваються за допомогою бунтівного регіону зберігати сусідню державу у хворобливому стані та тиснути на неї у разі необхідності.

При цьому поводитися із колишньою хвацькістю Росії не вдається: позиції все більш невигідні, а економіка нікудишня. Доводиться прислухатися до товаришів з Європи і США. Так, що б там не казали, а в Кремлі прислухаються до Заходу. Але при цьому продовжують підписувати різні невиразні документи, які можна інтерпретувати і так, і сяк. Мінські угоди — яскравий приклад того.

Що таке контроль над кордоном? Що таке вибори за українськими законами? Що таке внесення змін до Конституції? Це рідкі слова, які будь-якої миті можна розтлумачити по‑своєму. Наприклад, Москва напевно вимагатиме міжнародного контролю над кордоном і спробує домогтися пріоритетних прав для пропуску тих, кого вона вважає за необхідне. Далі все просто: друкуєш десятки тисяч дипломатичних паспортів і пускаєш кого хочеш. Інакше кажучи, простір для маніпуляцій дуже великий.

Ще один варіант: піти шляхом Придністров'я та запропонувати жителям Донбасу російське громадянство. Гадаю, багато хто погодиться. Відповідно, в межах врегулювання Москва заходиться обговорювати пріоритетні права для своїх громадян на цій території. Якщо є громадяни — значить, потрібно захищати їхні інтереси. Для цього необхідний миротворчий контингент — наприклад, російський, а не тільки ОБСЄ.

Поводитися із колишньою хвацькістю РФ не вдається

Кремль не піде з Донбасу остаточно та безповоротно. За задумом Росії, там обов'язково має залишатися "черевик у дверях", щоб ті в жодному разі не захлопнулися.

Так, у Кремля все менше козирних карт, і подальші дії залежатимуть від економічної ситуації всередині країни. Але тут є важливий момент: у росіян високий больовий поріг, населення готове багато чого терпіти, воно до цього привчене, чим влада успішно й користується. Отже, ситуація така. З одного боку, Володимиру Путіну не можна втрачати обличчя ні за яких обставин: він — переможець, борець проти української хунти. А з іншого — час потроху валити з Донбасу, там для нього пахне смаженим, навіть горілим. Але зробити це потрібно з переможним виразом обличчя. Для чого підключається телебачення і ще наявні важелі впливу на Донбас за допомогою громадянства і збереження якихось військових сил в регіоні.

Україні своєю чергою також слід скористатися тим, що Мінські угоди прописані нечітко. Як казав Наполеон, пишіть коротко і неясно. Ось і тут все написано коротко і неясно: що робити перш за все, а що — дещо пізніше, можна трактувати по‑різному. До того ж мінський процес продовжили на 2016 рік, тобто гуму і далі жуватимуть. В України, відповідно, з'являється можливість зволікати. І її позиція вигідніша: у неї відібрали територію, проти неї почали війну. Таким чином, вона ще довго може звалювати свої помилки та недоробки на Путіна. Чого не скажеш про російського президента — у нього жодних виправдань на міжнародній арені немає.

Колонка опублікована в журналі Новое время від 5 лютого 2016 року в рамках теми номера "Що коли Донбас завтра знову наш". Републікація повної версії заборонена

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.