20 вересня 2017, середа

Перші три: чого досяг Порошенко

коментувати
Низка супутніх проблем часто перекреслюють досягнення президента в очах мільйонів простих українців

Оцінювати роботу Петра Порошенка в якості президента досить важко, адже саме на його президентський термін припав найскладніший період суспільних трансформацій у вигляді війни та змін, що супроводжувалися соціально-економічними проблемами, нестабільністю та викликами, з якими не стикався жоден глава держави.

Саме тому об’єктивна оцінка діяльності п’ятого президента України – задача непроста, адже виокремити причинно-наслідкові зв’язки дуже непросто.

Та й об’єктивно порівнювати Порошенка з «попередниками» - теж складне завдання, адже ще 5 років тому в Україні існувала кардинально інша соціально-політична ситуація.

Однак, не зважаючи ні на що, можна спробувати зробити певний перелік  досягнень Порошенка на посаді президента. І врівноважити його, перерахувавши  низку недоліків, які супроводжували три роки його перебування на посаді президента України.

Чи вистачить 5 років, аби завершити всі починання?

При цьому, я не буду писати про певні найбільш фундаментальні аспекти діяльності Порошенка, які значною мірою і визначали державну політику України протягом останніх років. Наприклад, мова про війну на Донбасі, щодо якої, як би не вважали деякі громадяни, не можна стверджувати, нібито саме Порошенко її почав, і нібито президент може зупинити військовий конфлікт у будь-який момент.

Зрозуміло, що війна на Донбасі – це провина не тільки українських еліт, але й наслідок досить складних міжнародних суперечностей між ключовими зарубіжними гравцями в особі США, ЄС, РФ тощо. Саме тому переконання, нібито війну можна звершити лише одним «кавалерійським ударом», достатньо лише «наказу президента» - це щось з області фантастики.

Ні, я хотів би сказати про ті події, у яких роль чинного президента України є визначальною.

І тут особливо хотілося б зупинитися на тих прикладах, які сам президент, його оточення та прихильники записують до переліку досягнень глави держави.

Однією з ключових тез президента і його прихильників є твердження, що його беззаперечним досягненням слід вважати успішний рух України в напрямку європейської інтеграції. При цьому вони оперують фактами, серед яких називають, зокрема, ратифікацію Угоди про Асоціацію ЄС - Україна та запровадження безвізового режиму для громадян України з країнами Європейського Союзу.

Перш за все, хотілося б сказати, що ці досягнення справді є серйозними, як би скептично до них не ставилися критики. Дійсно, безвіз – це справді дуже корисне нововведення, оскільки ще нещодавно українці були в числі лідерів за кількістю віз до ЄС. Окрім практичного значення, безвізовий режим – це ще і підвищення значимості українського паспорта, а, отже, і престижу самої української держави. Зрозуміло, що не може бути жодної «європейської інтеграції» без прямих контактів з європейцями, тому будь-які процедурні полегшення на цьому шляху є позитивом.

Якщо говорити про позитиви Угоди про Асоціацію, то вона розширює можливості для України в плані доступу на європейські ринки (хоча і в межах жорсткого квотування), а також закладає підвалини для переходу України на європейські стандарти виробництва.

Заради справедливості, слід зазначити про ті кілька «ложок дьогтю», які постерігаються у цій «діжці європейського меду». Наприклад, зворотна сторона «безвізу» полягає в тому, що він являє собою винятково туристичний механізм відвідування ЄС, який не полегшує вирішення такої задачі як працевлаштування чи постійне місце проживання. Якщо говорити про мінуси Угоди про Асоціацію, то наступне завдання Порошенка і його адміністрації – це лобіювання інтересів вітчизняних експортерів щодо збільшення квот для української продукції на ринках ЄС.

Хоча робота у цих напрямках велась давно, але тільки нещодавно було остаточно ратифіковано як «асоціацію», так і «безвіз». Ту саму угоду про «асоціацію», підписувати яку відмовився ще Янукович, і текст якої начебто був готовий ще 2013 року. Тобто, Порошенку знадобилося 3 роки, аби переконати структури ЄС ратифікувати Угоду, яку Україна мала підписати ще 2013 року.

Тому, безперечно, звершення на шляху євроінтеграції є помітними, однак, мабуть, проміжними на шляху глобальних змін, які нас очікують. І, мабуть, ніхто не буде заперечувати, що і президент, і його оточення справді бажають досягнути прогресу на цьому шляху, свідченням того є хоча б те, що вони постійно згадують про «безвіз» та «асоціацію», а також про незмінність «європейського вектору».

І, знову ж таки, заради справедливості слід додати, що в самому ЄС зараз – не найкращі часи. Криза, пов’язана з напливом біженців з Близького Сходу завдала удару по ідеї європейської єдності, а «Брексіт» всерйоз її похитнув. Зрозуміло, що за таких умов очікувати на «миттєву євроінтеграцію» України, яка перебуває у стані війни, мабуть, було б занадто наївно. Тому можна припустити, що за 3 роки в плані євроінтеграції Україна і так домоглася максимуму з того, що було можливо.

Далі, прибічники президента Порошенка в переліку його досягнень називають успіхи України на світовій арені. І, звісно, слід визнати, що вони і справді існують. Зокрема, на даний момент більшість впливових світових гравців відмовляються визнавати анексію Криму з боку РФ. Це все знайшло відображення у санкційній політиці проти Росії з боку ЄС та США, а також у численних резолюціях Радбезу ООН. Не зважаючи на прогнози про швидке скасування санкцій, «обмежувальні заходи» проти політиків, чиновників і компаній з РФ продовжують діяти, а офіційна позиція світових гравців не зазнала особливих змін. Треба розуміти, що ідея санкцій проти Росії має величезну кількість противників на самому «Заході». Адже мова, у даному випадку, про реальні гроші. Тому той факт, що, не зважаючи ні на що, загальний вектор політики залишається незмінним – це вже можна розглядати як певне досягнення.

Серед досягнень президента Порошенка називають «відродження армії», що, загалом, не викликає особливого заперечення, якщо звернутися до суто формальних показників. Звісно, і кількість військовослужбовців, і кількість озброєння за роки президентства Порошенка суттєво зросли. Звісно, ця армія, що постійно перебуває у бойових умовах, стала набагато більш досвідченою, а, отже, і більш боєздатною. Однак реальний масштаб прогресу встановити важко.

Крім того, казати про розвиток армії досить легко з однієї простої причини – станом на 2014 рік, після численних «реформ», ЗСУ були майже недієздатними. Тому дуже легко говорити про «розвиток» і «досягнення», якщо порівнювати нинішній стан ЗСУ з «абсолютним нулем».

Це, однак, не скасовує того факту, що за останні роки армія перетворилася із «забитої периферії» українського суспільства, що існувала поза увагою та інтересом громадян, на найважливіший державний інститут, у якого ледь не найвищий рівень довіри серед українських громадян. Армії допомагають, армією цікавляться, армію підтримують. Тож ніхто не буде заперечувати, що українська армія зараз є абсолютно іншим утворенням, ніж вона була три роки тому. Так само ніхто не буде заперечувати, що до довгоочікуваних «стандартів НАТО» нам ще треба довго працювати, і не лише у сфері матеріально-технічного забезпечення, але і у плані організації.

Окрема тема – це боротьба з корупцією, яка виглядає досить двозначно. Наприклад, інституціоналізація боротьби з корупцією – це беззаперечне досягнення. Зокрема, за останні 3 роки в Україні з’явилися нові структури, що покликані боротися з казнокрадами і хабарниками. Мова і про НАБУ, і про Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, і про НАЗК. Створення низки антикорупційних органів – це досягнення, адже за майже чверть століття всі попередні «призови» політичної еліти вдало блокували цей процес.

І водночас - так само не викликає сумнівів, що результати роботи всіх цих структур є поки досить скромними. Поки що ніхто не чув про справді масштабні та гучні антикорупційні справи, поки що за ґратами не опинився жоден з «видатних чиновників», який «заробив» сотні мільйонів на державній посаді. Очевидно, що суспільний скепсис зміниться на протилежну точку зору тоді і лише тоді, коли громадяни побачать за ґратами справді високопоставлених чиновників, а також власних «обранців». І, знову ж таки, не можна сказати, що такі справи у нас не порушуються, але є проблеми із координацією відносин у системі «слідство – суд – в’язниця». І працювати тут ще чимало не тільки над створенням цих всіх численних «НАБУ», але і щодо того, аби суди справді були готові саджати корупціонерів та мали для цього нормальну законодавчу базу, а не «Портновський кодекс».

Справді можна говорити про наявність певних досягнень протягом перших 3 років роботи Петра Порошенка. Однак ціла низка супутніх проблем часто перекреслюють ці досягнення в очах мільйонів простих українців.

Не слід забувати, що влада демонструє зовнішні та внутрішні досягнення на тлі разючого підняття тарифів, падіння курсу національної валюти і, як наслідок, реальних доходів українців. Все це сприяє заважає об’єктивно оцінювати досягнення президента та його соратників, адже негатив є більш виразним і більше кидається у вічі.

Крім того, ми повинні розуміти, що, на жаль, більшість проведених реформ поки що знаходяться на першому етапі, тому питання, в якому темпі вони будуть реалізовані і до яких наслідків призведуть, залишається відкритим.

Тому найбільш актуальне питання, на мою думку, полягає в наступному: чи вистачить 5 років, аби завершити всі починання і продемонструвати українцям конкретні результати на підтвердження успішної політики, на які так чекає суспільство?

 

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.