16 серпня 2017, середа

Розрив між Україною і РФ починається з гімну

коментувати
У російському гімні ти почуваєшся частиною великого цілого. Український змушує відчути себе нехай малою, але самодостатньою сутністю

Це продовження тексту Андрія Окари про музику української революції. Першу частину читайте тут

Російська пропаганда любить лякати довірливих телеглядачів — мовляв, в Україні владу захопили неонацисти, які ненавидять росіян і розпинають немовлят. Своєю чергою українські інтелектуали пояснюють — мовляв, росіян ми дуже любимо, а ось «москалів»-імперців-реваншистів-тоталітаристів-російськомиротворців — вже пробачте. Популярний київський шоумен і телеведучий Антін Мухарський (він же «професор антропології Орест Лютий») спробував концептуалізувати всі ознаки «москалізму» і пояснити, чим «москаль» відрізняється від росіянина: «Ты видишь бедность, видишь грязь, / Кругом сожженные поля, / Разбиты хаты, рабский труд — / Это деянья москаля!» При цьому підкреслюється, що «москалі» — це зовсім не росіяни і не москвичі, а люди з пекельною деструктивною імперсько-радянською ментальністю, тому росіянам (і не тільки росіянам), ураженим цим вірусом, необхідно якнайшвидше по краплині вичавлювати з себе «москальство»: «Русский брат, уразумей, / Взывает Небо и Земля, / В себе ты москаля убей, / Убей в себе ты москаля!»


ВІДЕО


Тарас Компаніченко — відомий кобзар, бандурист, дослідник старовинної музики. Грає на старосвітській бандурі (не плутати із сучасною, яка з хроматичним ладом). У його репертуарі — старовинні думи, козацькі «псальми» і канти, невільницькі плачі, лицарські, богомольні та героїчні пісні. Тарас зіграв невелику роль сліпого кобзаря в трагічному фільмі Олеся Саніна «Поводир» (2014).

І 2004-го, і 2013-2014 рр. зі сцени Майдану багато разів у його виконанні звучала патріотична пісня «Ми сміло в бій підем за Україну». Пісня з дивовижною долею: більшості радянських людей вона відома зі словами «Смело мы в бой пойдем / За власть Советов / И как один умрем / В борьбе за это». Проте спочатку ця мелодія з'явилася як міський романс невідомих авторів початку XX століття «Белой акации грозди душисты вновь аромата полны» (не плутати з однойменним романсом Баснера з телефільму «Дні Турбіних»!). Але під час громадянської війни на цю музику було написано кілька популярних пісень: пісня Добровольчої армії, марш Білої армії, червоноармійський марш і пісня українською мовою, що мала популярність серед солдатів і офіцерів армії УНР, а потім серед петлюрівців. Який із варіантів був першим, тепер встановити неможливо. Однак очевидно, що «Русь Свята», за яку готові пролити «молоду кров» автори українського варіанту, — це зовсім не Третій Рим (Москва), а Другий Єрусалим (Київ).

Пісня, виконувана раніше Тарасом Компаніченком на концертах як присипаний нафталіном музейний раритет, на Майдані моментально стала актуальною і популярною. Здавалося, вона написана не 1918 року, а в 2013-го — про сьогоднішніх людей і нелюдей.


ВІДЕО


Написана студентом Чернівецького медінституту в модному стилі біг-біту та вперше озвучена 1970 року, пісня «Червона рута» в короткий термін стала не лише загальноукраїнським та загальносоюзним, але й світовим шлягером. Вона принесла суперпопулярність відразу декільком артистам — Софії Ротару, Назарію Яремчуку, Василю Зінкевичу, її автору Володимиру Івасюку. І досі вона залишається однією з найпопулярніших українських пісень, тому на Майдані під час революції звучала багато разів — і зі сцени, і в натовпі.

На перший погляд, це лірична пісня про дівчину, яка шукає в горах магічну квітку червоної рути — карпатський аналог квітці папороті з відомої гоголівської повісті, щоб приворожити коханого хлопця. У чорнових варіантах «Черленої рути» (саме так спочатку називалася пісня) героїня-дівчина постає міфічною істотою — русалкою, лісовою мавкою. Однак у загальновідомому остаточному варіанті адресат сповіді ліричного героя — цілком земна радянська дівчина, тільки дуже гарна, сучасна, чиста помислами. Хоча питання про те, чому саме вона збирає квіти, а не хлопець для дівчини, що було б логічнішим, так і залишається не до кінця проясненням.

Але цей сенс стає зрозумілим, якщо згадати, що за рослина така рута, що дала назву всій країні («Ruthenia» — це латинське позначення України в середньовічних хроніках). У західноукраїнській народній медицині рута відома як ефективний засіб для переривання вагітності.

Виходить, що ліричний герой звертається до спокушеної та «залетілої» коханої з цілком виразним меседжем: не шукай вечорами червону руту, збережи дитину, ти у мене єдина, тільки ти, повір. Я тебе не кину — ми узаконимо наші стосунки, народимо, і все буде добре!

У самого автора, геніального композитора Володимира Івасюка, все в житті склалося геть інакше  — недобре: навесні 1979 року, він, 30-річний, був знайдений повішеним у глухому місці під Львовом. Обставини його смерті досі залишаються нерозгаданою таємницею. Багато хто вважає це вбивство політичним, організованим за участю КДБ СРСР. В офіційну версію (самогубство) ніхто не вірить. Слідство у справі триває...


ВІДЕО


Одна з точок біфуркації, одне зі зримих свідоцтв народження нової країни та нової нації в Україні — це похорони героїв Небесної Сотні, загиблих 20 лютого від рук невідомих снайперів в центрі Києва. Побувавши в Києві за кілька днів потому, можу свідчити: ніколи в житті я не бачив одночасно стільки квітів та букетів в одному місці. Враження, що їх можна було вимірювати не сотнями і не тисячами, а вантажівками. Лемківська похоронна пісня «Пливе кача по Тисині» у виконанні легендарного львівського вокального ансамблю «Піккардійська терція», під яку плакала вся Україна, стала реквіємом-прощанням із Небесною Сотнею, першим загальнонаціональним катарсисом.

А в Росії того самого дня був свій катарсис і апофеоз: тріумфальне закриття зимових Олімпійських ігор у Сочі.


ВІДЕО


Про ті само події, про ті само почуття, про тих само людей, тільки мелос вже не західноукраїнський, а східноукраїнський, і за жанром — колискова (широко відома, до речі, за анімаційним проектом Лізи Скворцової «Колискові світу»). У виконанні великої та легендарної Ніни Матвієнко. Перевірте себе: чи спроможетеся додивитися це відео телеканалу «1+1» із сухими очима?


ВІДЕО


Революція, ставши емоційним потрясінням для десятків мільйонів людей, активізувала у багатьох незвичайні творчі здібності. Поетеса-початковиця Анастасія Дмитрук написала російською мовою невеликий вірш — по-дитячому щирий і прямолінійний — про українську революцію і російську контрреволюцію. Про гіркоту українців, які втратили взаєморозуміння з боку, здавалося б, найближчих родичів — росіян (хоча в самому тексті ніде не уточнюється, про які народи мова). А литовські музиканти з Музичного театру Клайпеди і композитор Віргіс Пупшіс записали на нього монументальну баладу, яка за короткий термін облетіла весь світ і породила десятки пісень-відповідей. «Ніколи ми не будемо братами» — це діагноз, констатація, заклинання, позначення тієї прірви, яка пролягла між революційною Україною та путінською Росією. І якщо Україна породила Майдан, то Росія породила «Путіна» — але не Володимира Володимировича, а соціальне явище, інститут політичної системи. Ця композиція ніби ставить символічну крапку в 360-річному неформальному російсько-українському пакті про особливі братерські відносини. Місця для братерства і любові більше немає. Між людьми — є. Між народами і державами — на жаль.

У подіях української революції слід зазначити виняткову роль Литви: Вільнюський саміт ЄС, з якого все почалося, роль литовського президента Далі Грібаускайте і посла в Україні Пятраса Вайтекунаса, потім ось ця пісня, ще пізніше — міністром економрозвитку України став відомий фінансист литовського походження Айварас Абромавичус. Складається враження, що відродження Великого князівства Литовського (у форматі Балто-Чорноморського Союзу), до якого протягом кількох століть, крім Литви, входили Білорусь і Україна, — питання часу та професійної ефективності політиків.


ВІДЕО


Українська революція стала чинником не тільки української, але й російської внутрішньої політики, розколола суспільство на два табори, які не чують один одного. Щоправда, співвідношення не 50 на 50, а 15 на 85. Приблизно в такій само пропорції розкололася і музична тусовка. Чимало легенд російського року повелися так, немов вони — не колишні володарі дум кількох поколінь, а продажні попсовики або шансонники. А от ще недавно улюбленець влади Андрій Макаревич раптом перетворився на себе колишнього — яким він був у фільмі «Почни спочатку» (1986) — жорстким, зібраним, колючим, гнаним: «Моя страна сошла с ума, и я ничем не могу помочь».


ВІДЕО


Діана Арбеніна приміряла на себе образ Жанни д'Арк. Ну а хтось, подібно Олександру Ф. Скляру («Коли війна на порозі»), благословив війну — мабуть, з Україною за «Новоросію»: «Русские своих не бросают — это закон!».

А ось як під антикремлівський відеоряд зазвучала композиція «Птах» (2012) Гаріка Сукачова. Щоправда, сам її автор, який спочатку запевняв, що готовий померти за українців, пізніше повівся не стільки як «рокер», скільки як «попсовик», чим дуже засмутив своїх ідейних прихильників.


ВІДЕО


Нова пісня Алли Пугачової «Нас б'ють — ми літаємо», що з'явилася у день її 65-річного ювілею, своїм емоційним посилом на дивовижу точно вписалася у великий музичний гіпертекст української революції. На оригінальному відео були кадри розправи з російськими опозиціонерами. «Майданний» варіант відеоряду не забарився. Напередодні нового, 2015-го року, президент Путін вручив Пугачовій орден «За заслуги перед Вітчизною» четвертого ступеня — мабуть, щоб більше не співала подібних пісень.


ВІДЕО


У середині березня, коли стався Крим, коли Рада Федерації дозволила Путіну вести війну на території України, коли російська армія вперше сконцентрувала на кордоні з Україною потужне ударне угруповання, коли, здавалося, будь-якого дня може початися війна, на телеканалі «1+1» група українських акторів і журналістів (серед них — співачка Настя Приходько і режисер фільму «Хайтарма» Ахтем Сейтаблаєв) записали двома мовами вірш Костянтина Симонова «Чекай на мене». І магія симоновських рядків знову змусила здригнутися все українське суспільство.


ВІДЕО


Дует сестер Тельнюк відомий в Україні з 1990-х років. Інтелігентні, вишукані, стильні, орієнтовані на високу поезію Ліни Костенко, Василя Стуса та інших українських поетів-«шістдесятників», — 2014-го вони співають не про те, як треба перемогти в бою ворога. Не про те, звідки походить агресія проти України. Немає жодного слова, яке могло б стати образливим для Росії і росіян, зокрема Кремля, Адміністрації президента РФ, Генштабу ЗС РФ, а також глядачів телеканалів «Росія-1», «Росія-24», «НТВ» та «LifeNews». Усі слова — про те, щоб кохана людина повернулася з цієї братовбивчої війни живою, здолавши в собі ненависть до російських і «новоросійських» ворогів. Такий ось «бендерівський неонацизм».


ВІДЕО


Концептуальна, вишукана, місцями екзистенційно напружена Марія Бурмака про війну в Донбасі написала просто і невигадливо. У цій композиції, здається, нічого, крім гітари, не потрібно. Але рефрен той самий: не ненависть до ворогів — «ополченців» «Русского Мира», а потужний енергетичний посил українським солдатам — повернутися з війни живими та здоровими.


ВІДЕО


Той самий настрій, але вже з боку російських дітей: замість прокльонів на адресу «карателів київської хунти» благання до батьків — російських військовиків, які воюють на Донбасі за «ДНР», «ЛНР» і «Новоросію», — терміново повернутися з неправедної війни додому. Можливо, використання дітей для розв'язання проблем дорослих — це маніпуляція. Але якщо хоч один тато, почувши пісню, втече з цієї війни додому, значить, ці симпатичні російські діти співали не дарма.


ВІДЕО


Як не викинути слів з пісні, так і історію української революції, контрреволюції та наступної за ними війни неможливо вивчати без ось цієї кричалки футбольних фанів харківської команди «Металіст», зафіксованої у Харкові березнем 2014-го.


ВІДЕО


Соліст популярної в української та російської молоді київської групи «Бумбокс» Андрій Хливнюк і не менш популярна українська, кримськотатарська співачка Джамала — кожен у своїй впізнаваній інтонаційній манері (істерично-пронизливо-меланхолійній та інфантильно-джазовій відповідно) — відгукнулися на Майдан екзистенційною рок-баладою «Злива».

Ліричні герої трагічно переживають, що після революції вже ніколи не будуть такими, як раніше. Вони, немов у язичницькому обряді, викликають весняну зливу, яка змиє всі тяжкі спогади зими — кров, смерть, втому, розкол українського суспільства.


ВІДЕО


І, нарешті, головний шлягер революції — державний гімн України.

Його співали під кулями «Беркута» в центрі Києва й артобстрілом «невпізнаних військ» в Донбасі, в Криму — коли українські військові бази блокували «зелені чоловічки», і в центрі Москви — на мітингах протесту проти війни з Україною. У ніч на новий 2014 рік було встановлено світовий рекорд, коли 300-тисячний натовп на Майдані на чолі зі співачкою Русланою співав «Ще не вмерла України і слава, і воля».


ВІДЕО


Українська революція, а потім і російсько-українська війна загострили розуміння, що Україна — не Росія, підкреслили контраст між російською та українською суспільно-політичними моделями, між російською та українською культурами.

Українська культура якось поволі тяжіє до барокової загадковості та поліфонії, російська — ймовірніше, класицистична, з регулярним мисленням та імперським апломбом.

Це проявилося і в гімнах. Радянсько-російський «Росія — священна наша держава» («Союз нерушимый») — апофеоз пафосу, офіціозу, впевненості, стабільності, державної імперськості, вираженої в мажорних гармоніях, а на початку першої музичної фрази (як і належить гімну) — чиста кварта. Нормальним середньостатистичним росіянам не спаде на думку ось так знічев'я, у неофіційній обстановці, взяти і заспівати російський гімн.


ВІДЕО


Але український гімн, схоже, стає одним із улюблених символів російської опозиції, одним з головних саундтреків боротьби за свободу та гідність — тепер вже в Росії.

Український гімн — це динаміка, постійна зміна мажору-мінору, нестійкі ступені та септакорди, відсутність псевдодержавного пафосу та постійна поява екзистенційного питання, бути чи не бути Україні, зверненого то до Бога, то до самих себе. Відчувається, що за цим гімном — не шапка Мономаха і не багатовікова імперська традиція, а козацька шабля і солідарність вільних самодостатніх людей, позбавлених власної державності та наданих самим собі. І ця музика дуже схожа на православні партесні концерти епохи бароко — в дусі Бортнянського, Березовського та Веделя. Ключові слова в російському гімні — «держава», «вітчизна»? в українському — «свобода», «воля», «брати». У російському гімні ти почуваєшся частиною великого цілого. Український — змушує відчути себе хай малою, але самодостатньою сутністю. Росія — держава, побудована згори. Україна збудована знизу — на засадах солідарності та братерства. Раніше Росія і Україна взаємно доповнювали одна одну. Тепер — взаємовиключають...

З духу всієї цієї революційної музики, з балансу «діонісійських» і «аполлонічних» інтенцій і настроїв народилася українська революція. Цікаво, чи зможе з неї народитися нова, нефеодальна, держава, нова країна, нова нація, нова реальність? Адже це потрібно не тільки Україні, але і Росії теж. І Росії, мабуть, навіть потрібніше. Оскільки з історії добре відомо, що російські реформи і модернізації ще з середини XVII століття починаються саме з України. А російські імперські проекти, зокрема нинішній «Русскій Міръ», об Україну спотикаються і розбиваються. І доля нинішньої Росії — ну так вже виходить — теж вирішується в Україні: там-і-зараз.


ВІДЕО


Більше точок зору тут

Оригінал - Слова & Смисли

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.