10 грудня 2016, субота

Кінець російської політеміграції в Україну

коментувати
Загибель у Києві спочатку Павла Шеремета, а тепер і Олександра Щетиніна може закрити тему України як головної цитаделі опору Кремлю

Трагічна смерть у Києві російського і українського політичного журналіста Олександра Щетиніна закрила ще одне важливе вікно можливостей для України. І, можливо, головною причиною смерті стало саме усвідомлення ним цього закриття вікна можливостей.

Після Криму та початку війни в Донбасі Україна і Київ потенційно ставали центром російського опору кремлівській політиці, включно з інформаційним. Центром тяжіння російської антикремлівської політичної еміграції. Центром створення нового порядку денного для всіх пострадянських людей — і в Росії, і в Криму–Донбасі, і в Білорусі–Казахстані–Вірменії, Азербайджані, і у Лондоні–Брайтон-Біч–Маямі. Центром деактуалізації кремлівсько-останкінської пропаганди. Центром кристалізації нового, неімперського, проекту Росії. А також — місцем, куди притікають російські, західні, офшорні та інші капітали та інвестиції, що витікли з РФ.

Наприклад, Кремль вже давно, з часів Помаранчевої революції, має свій проект «ідеальної України»: Україна як конфедерація Малоросії, Новоросії і Червонноросії, керована з Москви, що не вступає в НАТО і з двома державними мовами. Це в ідеалі. В реалі: Україна як розбалансована федерація. В ще більш компромісному реалі: Україна як унітарна держава, але без ефективного механізму управління і з автономними ЛНР–ДНР, що й передбачається «Мінськими угодами».

Багато російських політичних емігрантів (зокрема й ті, що за останні три роки осіли в Україні) розглядають «ідеальну Росію» як демократичну оновлену РФ — без Путіна, з реальними виборами і конкурентним політичним процесом. Багато — як договірну федерацію різних земель нинішньої РФ. Багато — як Конфедерацію російських (варіант: євразійських) держав. Повторюю: не федерацію, а конфедерацію, тобто не державу, а міжнародно-правове об'єднання. І ніхто з російських політемігрантів не претендує на Крим з Севастополем.

Українська влада зробила все, щоб Київ не став головним місцем опору путінізму

Однак мудра українська влада зробила все, щоб російська політична еміграція, яка обрала місцем свого сидіння Київ, залишилася поза справами. Щоб Київ не став головним місцем опору путінізму. Щоб всі ці люди не отримали ніякого грунту під ногами. Щоб вони стали ще однією «пропащою силою» — разом з активною частиною українського суспільства, яка теж відправляється в утиль.

Особливість України в тому, що українське суспільство креативне, здатна до самоорганізації, пасіонарне і чудове. А українська держава — гальмівна, неефективна, не здатна ні до яких проривів.

Отже російським політемігрантам, що приїхали в Київ, слід зрозуміти і засвоїти цю трагічну особливість України. І сподіватися виключно на свої власні сили. Оскільки надії на українську державу і її агентів можуть призвести ось до таких трагічних фіналів. Хоча кілька московських журналістів у Києві влаштувалися дуже навіть непогано. Але це винятки. Деякі російські опозиціонери поїхали з Москви не в Київ, а в Ригу, Таллінн, Прагу, Лондон, Тель-Авів. Але жодних ефективних антикремлівських проектів їм створити поки не вдалося.

Зовсім інакше в Росії. Там проти України на повну використовують українську політичну еміграцію. Саме в РФ ховається Янукович і його найближче оточення. Здається, Азаров вже запустив уряд у вигнанні. Деяких колишніх українських міністрів, а нині — емігрантів, особисто мені доводилося бачити на деяких дуже статусних російських економічних форумах. Один з міністрів останнього періоду Януковича, який перебуває в еміграції десь на Рубльово-Успенському шосе, створив в Україні політичну партію, керувати якою збирається по скайпу (хоча, чого там — міг би й по вайберу). Йому ж належить відома радіостанція, що завантажує в мізки киян його порядок денний, його пріоритети, його акценти.

Окрема тема — українські журналісти-політемігранти в Москві. Вони ходять з одного федерального телерадіоефіру на інший, розповідають про «хунту» і «розіп'ятих немовлят». То в одній московській газеті, то в інший з'являються їх плачі на тему «На Україні все-все-все пропало» і «Яку країну втратили!». Погортайте російський сайт «україна.ру», майже всі співробітники і автори якого — журналісти-емігранти, знайдете чимало дивного.

Є ще одна група емігрантів — політики-початківці, які називають себе президентами і прем'єр-міністрами Харківської, Одеської, Запорізької, Бесарабської, Закарпатсько-Русинської Народних Республік. Судячи з видимих ознак, вони почуваються в Москві дуже навіть непогано, грошей на них не шкодують.

Це системна, грамотна і, як показує життя, достатньо ефективна робота російської військової та пропагандистської машини. Так, на респектабельні ЗМІ подібний агітпроп не тягне. Але дуже серйозно впливає на настрої в Донбасі, Криму, а також на «тирсочників», «ватників» і «напівватників» на неокупованій території України.

За моєю інформацією, в Москві, окрім усього, передбачалося створити ще й україномовне радіо, яке б боролося з хунтою-бендерівцями-нацисто-фашистами, але організатори проекту не знайшли необхідної кількості україномовних покидьків.

А загибель у Києві спочатку Павла Шеремета, а тепер і Олександра Щетиніна може взагалі закрити тему України як головної цитаделі опору Кремлю, як місця самоорганізації росіян проти російського деспотизму. Адже не можна без кінця побивати головою бетонну стіну. Навіть якщо голова дубова.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.