9 грудня 2016, п'ятниця

Що я думаю про мурали у центрі Києва

коментувати
Процес створення так званих "муралів" варто контролювати

Стріт-арт, представлений в столиці в основному графіті більшої чи меншої художньої цінності та іншими малими та середніми формами «творів», давно і міцно увійшов у життя всіх мегаполісів. Спонтанне самовиражевивання невизнаних геніїв, позиція фанатів чого-небудь або мімікруючих під них прихована реклама комерційних та політичних брендів. Зрозуміло, не завжди красиво, але терпимо. Особливо на масивах типової забудови a-la 5-я вулиця Будівельників, де паркановий живопис допомагає не заблукати. А головне, абсолютно зрозуміло, що регулювати цей вид людської творчої активності практично безрезультативно. Малювали, малюють і малювати будуть.

Але ось що, дійсно, можна було б відрегулювати, так це процес створення так званих «муралів». Оскільки в більшості своїй вони є убогою мурою, агресивною по відношенню до міського середовища та порушуючу цілісність міського ландшафту. Особливо, коли заїжджі малярі почали «прикрашати» своїми «творами» центр Києва. Чого вартий «труп нареченої» на Андріївському або «глисторіз» на Великій Житомирській, який знищив затишний і дуже «будиночок у розрізі».

Особливо кривим вийшов останній (на жаль, лише за часом створення) «шедевр» на Лесі Українки, намальований з прицілом на книгу Гіннеса, і зовсім не витримуючий ніякої критики, з погляду композиції та сюжету. Його існування може бути пояснено, але не виправдано тільки тим, що стіна будинку радянської побудови вимагала ремонту. Пам'ятаєте, як казав тато дяді Федора з Простоквашино: «Від цієї картини велика користь, вона дірку на шпалерах закриває». Однак, можна було зробити іншим шляхом або прикрити більш естетичною та київською за своєю стилістикою художністю. А не войовничим архаїчним хуторянством в місті з унікальною європейською історією.

Ось так ось «Голова і вишита сорочка», а не вишиванка і не малюнок

Що ж стосується українськості «витвору», на яке посилаються його цінителі, то думка авторитетного експерта з традиційної української вишивки говорить сама за себе. Юрій Мельничук, заступник Генерального директора з науково-фондової роботи Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», директор Центру української вишиванки та костюму «Оріяна», а також член Національної спілки майстрів народного мистецтва України пише наступне:

«З приводу муралу австралійського художника Гвідо Ван Хелтена «Голова дівчини та вишита сорочка» (м. Київ, бульв. Лесі Українки, 36б). Будь-яка популяризація традиційних цінностей народу заслуговує на схвалення і підтримку. Тим більше, коли до цієї роботи долучаються іноземці, висловлюючи конкретну підтримку Україні в цей непростий для всіх нас час.

Однак, як етнолог і дослідник українського традиційного вбрання та вишивки не можу пройти осторонь повз цей «шедевр», який збираються внести до списку рекордів Книги Гіннеса.

Все-таки, коли художник зібрався зробити для столиці таке видатне «полотно», варто би було продумати композицію і, зокрема, орнамент сорочки. На жаль, візерунок вжито з сучасної вишитої сорочки, можливо навіть з машинною вишивкою хрестиком, де композиція зовсім не сорочкова. Хрестикова вишивка, яка найпізніше прийшла на Українські землі (так званий «брокарівський стиль»), часто творить аляпуваті форми без змісту і смаку також. Навіть для рушника така композиція громіздка, не те що для сорочки.

Загальна композиція муралу також подає незрозумілий колаж голови дівчини і окремо сорочки.

Художникові варто би було ретельніше приготуватись до такої роботи і дослідити джерела. А також повинна працювати в мерії міста відповідна комісія, яка розглядатиме подібні проекти, щоб не допускати помилок. Адже подібні речі досить активно втручаються у життєвий простір людей і так важливо, щоб вони несли для нас гармонію на всіх рівнях – форма, колір і зміст».

Ось так «Голова і вишита сорочка», а не вишиванка і не малюнок, гідний «всіх українських жінок», яким нібито присвячений (між іншим, і посвята вельми двозначна, оскільки Україна популярна і серед секс-туристів, а не тільки серед заїжджих малярів). Іноземне походження художників - часто від слова «худо» - ще не гарантія наявності таланту. Шукати щастя, визнання і ставити рекорди в далеких краях не завжди відправляються кращі.

Крім того, експерти, які вивчають сакральний сенс візерунків традиційної української вишивки, відзначають ще одну важливу невідповідність. «Дерево життя» на рукаві сорочки зростає кроною вниз. Вдумайтеся - дерево життя! Можна вірити чи не вірити в силу подібних символів, але допускати їх некоректне використання в такому масштабі - означає не знати своєї культури, а головне, не поважати себе.

А тепер про земне. Мені нескінченно цікаво: чому згідно з чинним законодавством участь експертів та громадськості в обговоренні проектів таких муралів зведено до мінімуму? І чому про посилення громадського контролю над збереженням історичного вигляду Києва нічого не було сказано кандидатами на пост нашого мера і крісла наших міських депутатів?

(Фактично діючий в Києві порядок розміщення графіті виглядає так: знайти будинок-жертву; намалювати ескіз чогось з ліній і кольорів; узгодити з балансоутримувачем (!); Почекати, поки балансоутримувач внесе зміни в паспорт фасаду будинку-жертви і проведе всі необхідні ритуальні танці в КМДА. І все ...)

Чому Юрій Мельничук (автор коментаря, наведеного вище) і його колеги не були притягнуті до експертизи ескізу «Голови і вишитої сорочки»? Якщо вже це намагаються увічнити у Гіннеса.

Чому немає обов'язкової норми про узгодження з мешканцями будинку, яким «пощастило» відремонтувати фасад за рахунок муралу? А по-хорошому, з жителями мікрорайону, яким повз цей мурал ходити. І яким доведеться пояснювати своїм дітям, чому на стіні будинку намальовано це.

Чому в місті немає експертної ради, яка б перешкоджала арт-вандалізму і позбавила місто від нової мури, створеної руками невігласів для захоплень невігласів?

Питання риторичні. І відповідь на них одна - Місто хворе, дуже хворе. Воно в руках можновладців, які не знають його історії, не відчувають його душу, не піклуються ні про Київ, ні про киян. Чи зміниться щось після другого туру виборів? Звичайно, ні. Чи будуть захищені тендітні залишки історичного центру і психіка жителів усього Міста від нових вандальських задумів варягів та манкуртів? Зрозуміло, ні. Тому що сьогоднішній Київ нагадує римських форум, де варвари пасуть кіз. І захистити себе і своє середовище проживання можуть тільки самі кияни. Тонкістю смаку, силою волі, почуттям відповідальності за збереження культурної спадщини. Тобто всім тим, чого практично не залишилося в Місті сьогодні.

Замість епілогу.

…Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

Т.Г.Шевченко «І мертвим, і живим, і ненародженим». #sapientisat

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.