22 вересня 2017, п'ятниця

Оптимізм стримування

коментувати
Зовнішня політика Росії зайшла в глухий кут. Це визнає навіть Путін, ставлячи відчайдушні ультиматуми Сполученим Штатам. Як Заходу діяти далі?

Через два з половиною роки після початку Росією війни проти України, мабуть, остаточно вимальовуються контури найбільш раціональної стратегії повернення російської політики до "нормальності". Виходити треба з того, що політика РФ може змінитися в розумний бік тільки після зміни влади. А зміна влади відбудеться швидше, якщо Захід перестане вдавати, що з нинішнім російським президентом можна про щось домовитися. Причому придумувати якісь особливі заходи стримування необов'язково. Санкцій (вже запроваджених і, можливо, деяких нових), а також публічно озвучуваної готовності військової відповіді на будь-які провокації Росії в Україні, Сирії чи де‑небудь ще цілком достатньо. І, звісно, критично важливо довести до кінця розслідування загибелі малайзійського Боїнга рейсу MH-17, назвавши тепер вже поіменно винних у цьому злочині.

У жовтні 2016 року російська влада неохоче визнала дві очевидні речі, що роблять її політичне становище майже безнадійним.

По-перше, російська військова участь у Сирії, що замислювалася, аби змусити Захід забути про Україну і розмовляти з Росією як з рівною світовою державою, не дала потрібного внутрішньополітичного ефекту. Росіян доля Сирії і особисто Башара Асада не хвилює, як і боротьба з ІД. Значить, не хвилюватиме і умовна перемога. Причому США та їхні союзники більше не вірять, що Москва бореться в Сирії з терористами, а не намагається за всяку (причому неприйнятну) ціну зберегти владу Асада.

Росію в її нинішньому афективному політичному стані дійсно треба стримувати

Після провалу операції щодо Сирії з США, а потім і багатосторонніх переговорів щодо сирійського врегулювання в Лозанні Захід поставив хрест на Росії як партнерові в близькосхідній грі. Спроба Володимира Путіна з допомогою війни в Сирії ліквідувати наслідки "перемоги" в Україні провалилася. Крім того, Путін хотів показати: мовляв, у Барака Обами не вийшло, а у мене вийде. Ця ідея теж не спрацювала.

По-друге, Росія визнала, що санкції болючі для її економіки. Сам президент, який зазвичай вкрай рідко особисто пише закони, 3 жовтня, одразу після доповіді про Боїнг, несподівано вніс до Держдуми дивний з точки зору здорового глузду законопроект власного авторства про вихід Росії з російсько-американського договору про утилізацію збройового плутонію. Цей договір практично не виконувався і вже точно не є по‑справжньому серйозною проблемою у відносинах двох країн. І раптом він обставляється безглуздими, свідомо нездійсненними умовами: Росія готова поновити дію договору, якщо Штати скоротять військовий контингент у Європі, скасують "акт Магнітського", санкції, та ще й виплатять компенсацію за відповідні антисанкції РФ. Навряд чи російський президент не розумів, що жодна з цих умов не буде виконана. Тож це не стільки ультиматум, скільки жест політичного відчаю.

Тепер у Кремля залишається надія на перемогу Дональда Трампа на президентських виборах у США. Хоча навряд чи він зможе заплющувати очі на російську загрозу, якщо стане президентом. А вже домовитися з Москвою не до снаги навіть Трампу: просто через те, що вся політика РФ свідомо побудована на конфронтації у світовому масштабі як способі відволікання власного населення від реальних проблем країни. На війні у влади про хліб не запитують — ось весь нехитрий розрахунок Кремля. Здатність домовлятися у такій системі координат не передбачена.

На саміті БРІКС на Гоа Путін продовжував говорити далекою від дипломатичної мовою, відповідаючи на питання про можливість пом'якшення контрсанкций щодо Заходу: “Фіг їм!.. Це не контрсанкції, це контрзаходи щодо захисту нашого ринку. Вимушені заходи". Говорячи про антиросійські санкції, президент РФ зазначив, що їхня єдина мета — стримування Росії, а не розв'язання реальних проблем.

На жаль, якраз стримування Кремля і є реальна проблема світового масштабу. Тому що Росію в її нинішньому афективному політичному стані дійсно треба стримувати. А економічне стримування — найкращий спосіб не доводити справу до великої війни.

Звісно, є загроза, що Кремль, який загнав себе у глухий кут, може розв'язати повномасштабну війну або навіть застосувати ядерну зброю. Але поки російська еліта, включно з найближчим оточенням президента, не виглядає колективним камікадзе.

У такій ситуації Заходу важливо прямо давати зрозуміти Росії, що він готовий мати справу з кожною наступною російською владою, але більше не має наміру довіряти чинній. Та й по всьому.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 21 жовтня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонено

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.