4 грудня 2016, неділя

Росіянам плювати на справу Савченко

коментувати
Надія Савченко — символ моральної катастрофи Росії. Своєю долею вона дає росіянам шанс на повернення до реальності. Звільнивши українку, вони зможуть почати рятувати себе

Російській владі вдалося те, що зазвичай вдається авторитарним режимам у процесі їх переходу в тоталітарні — ввести націю в стан абсолютної моральної нестями. Ні, окремі росіяни, зрозуміло, здатні обурюватися і співчувати. Але на національному рівні ця елементарна людяність обнулена. Випалена розпеченим залізом пропаганди, що погрожує радіоактивним попелом США, "русским миром" сусідам і розправами тим росіянам, які проти влади. "Велику націю" не цікавлять якісь там "окремі люди".

Телевізійні фейки про нібито розіпнутого в Україні російського хлопчика і нібито зґвалтовану в Німеччині російську дівчинку зіграли свою роль: росіянам немає справи до реальних злочинів Кремля. Вони дивляться телевізор.

Тому очікувати, що росіяни вчинять у тій або іншій мірі значущий моральний тиск на Путіна заради того, щоб переконати його звільнити або хоча б обміняти українську льотчицю Надію Савченко, яка стала разом з кінорежисером Олегом Сенцовим міжнародними символами відвертого правового насильства Росії щодо громадян України, не доводиться.

Зрозуміло, існує поширене переконання — і в Росії, і в світі, — що Путін ніколи не ухвалює рішень під тиском. Що він ніколи не "прогинається" під внутрішню громадську думку, ні під зовнішні спроби якось приборкати його геополітичний запал, який дощенту зруйнував те, що ще два з лишком роки тому називалося європейською безпекою. Але проблема в тому, що ніхто насправді поки не пробував по‑справжньому тиснути на російську владу. Перш за все — всередині Росії.

Ніхто насправді поки не пробував по‑справжньому тиснути на російську владу. Перш за все — всередині Росії

Росіянам байдужа доля української льотчиці якраз тому, що їм немає діла і до долі 226 власних громадян, загиблих 31 жовтня 2015 року через теракт на борту А321, що летів з єгипетського Шарм-ель-Шейха в Санкт-Петербург. Ні суспільство, ні російські журналісти не запитують у влади, як іде розслідування події. Хто, де і коли заклав бомбу в літак. Нам це "нецікаво". Суспільство легко проковтнуло фактичну відмову російської влади розслідувати вбивство Бориса Нємцова біля Кремля.

Відповідно, росіян тим більше не хвилює, чи помре від сухої голодовки в російській в'язниці українська льотчиця і за що буде сидіти 20 років у російській зоні український режисер.

Тому Росія може безкарно збивати чужі літаки, гноїти в тюрмах громадян чужих країн і вбивати незгодних з цим своїх політиків. Тому Дума відмовляється вшанувати пам'ять Нємцова хвилиною мовчання, а московська влада увічнити його пам'ять. Тому петербурзька влада ніяк не можеь погодити місце для меморіалу жертвам катастрофи російського А321 над Сінаєм.

Ця атрофія людських почуттів стосовно дій власної влади почалася не сьогодні і не вчора. Не з моменту військового втручання Росії у внутрішні справи України наприкінці лютого 2014 року. Путін послідовно спустив на гальмах розслідування загибелі підводного човна Курськ, потім захоплення заручників на мюзиклі Норд-Ост у театральному центрі на Дубровці в Москві, а потім і найкривавішого теракту в новітній історії країни — захоплення школи № 1 у Беслані. Ці три події сталися в перший і на самому початку другого президентського терміну Путіна. Контури моральної катастрофи, всередині якої зараз живе Росія (хоча це усвідомлюють не так вже багато росіян), почали складатися вже тоді, 12-15 років тому.

Деякі шанувальники російської влади вважають, що країна зараз переживає небувалий моральний підйом. Що ми не забираємо чуже, а "повертаємо своє". Що ми вбиваємо "ворогів", а не останніх російських політиків із залишками совісті і розуму. Надія Савченко — це "військовий трофей", хоча російська влада так і не знайшла в собі мужності визнати, що воює з Україною і сама почала цю війну.

Моральна катастрофа часто спочатку прикидається моральним піднесенням. Так це було і в нацистській Німеччині. Для того щоб настало національне протверезіння, зазвичай доводиться пережити катастрофу буквальну. Поки ніхто в Росії не в змозі знати, чи зуміємо ми почати цей рух назад від краю політичної, економічної і духовної прірви, в яку заганяємо себе самі.

Власне, Надія Савченко своєю долею дає Росії шанс на повернення в реальність. Звільнивши українську льотчицю, ми можемо почати рятувати себе. Прямо скажемо: надій, що Росія скористається цим шансом, мало. Принаймні, доти, доки нам все одно.

Колонку опубліковано в журналі "Новое Времявід 11 березня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.