25 квiтня 2017, вівторок

Сіра зона Донбасу

коментувати
Справжня боротьба за майбутнє регіону вирує в сірій зоні, яка має стати зоною контрасту

Останні півроку я провів у регулярних переїздах між Києвом, Сєверодонецьком, Краматорськом і Маріуполем. Військові та цивільні в столиці називають ці території сірою зоною. У відповідь жителі сірої зони жартома називають все, що на мирній території, великою землею.

В одному з містечок сірої зони щодня о восьмій ранку і шостій вечора у відділенні міліції грає гімн України. Голосно, в усіх коридорах і кабінетах. Це не самодіяльність, а традиція, що збереглася після звільнення міста від сепаратистів.

Гімн, звісно,— лише символ. Але не в цій реальності, де немає роботи, де окупація, ціни на газ і вугілля знищили всю хімічну промисловість, а адмінбудівлі досі оточені протитанковими спорудами. Безліч держустанов опалюються слабко й не завжди, люди рятуються тепловими вентиляторами "дувалками", які естафетою переходять з кабінету в кабінет. Але і з ними треба обережніше: мережі не пристосовані, й коли дві такі "дувалки" зустрічаються на одному поверсі, вибиває пробки.

Типова історія місцевого переселенця — на мирній території не прижився (донецьким раді не скрізь), довелося повернутися і тулитися сім'ями в однокімнатних квартирах. Бідою користуються місцеві ділки: розцінки на оренду житла досягають рівня столичних, через що сюрреалізм воєнного часу наближається до маразму. У це складно повірити, але поки представники міжнародних місій, що піклуються про права переселенців, живуть у комфортних номерах, самі переселенці (наприклад, з числа співробітників міліції) змушені жити в камерах міського ізолятора.

Для більшості наших співгромадян лінія фронту починається десь за Харковом, Дніпром чи Запоріжжям

Після виборів проукраїнські громадяни звільнених міст знову опинилися заручниками домовленостей. Те, що зараз відбувається в Луганській і Донецькій областях,— зрада щодо тих, хто лише рік тому насмілився підняти український прапор над своїми містами. Певний час ними захоплювалися, потім звикли, а коли шум обстрілу вщух, їх знову кинули напризволяще.

На жаль, для більшості наших співгромадян лінія фронту починається десь за Харковом, Дніпром чи Запоріжжям. А між тим справжня боротьба за майбутнє Донбасу вирує саме тут, у сірій зоні.

І я переконаний: ця зона має стати зоною контрасту. Тут потрібно реалізувати найкраще з усього, що держава пропонує виборцям на мирній території. Від травня цього року в шести прифронтових містах Луганської та Донецької областей з'являться департаменти патрульної служби Національної поліції. Близький і той час, коли Донбас зможе підключитися до прозорої системи держзакупівель ProZorro. А на початку року ми спільно з військово-цивільною адміністрацією, мерами семи міст Донецької області та міжнародними донорами спланували пілотний проект зі створення зразкових центрів надання адміністративних послуг.

Але це тимчасові заходи. Від початку війни населення прифронтових територій практично подвоїлося. За два-три роки тут неминуче стартують системні інфраструктурні перебої, починаючи від комунальних служб і закінчуючи дитячими садками, школами та медициною.

Що з цим робити, не розуміють ані тут, ані в Києві. Для того щоб з'явився хоч якийсь план, ми всією країною — в парламенті, уряді, адміністрації президента, на вулицях і в маршрутках — маємо відповісти собі на одне просте питання: чи ми готові боротися за цю територію не тільки зі зброєю в руках? Завоювати Донбас може виявитися легше, ніж повернути.

У більшості країн, що пройшли через такі конфлікти, рано чи пізно створювався національний план реінтеграції. І тут потрібно чітко розділяти стратегію щодо окупованих і прифронтових територій, яка більшою мірою стосується питань безпеки і оборони, і безпосередньо план реінтеграції населення, яке проживає на всій території Донбасу, зокрема — на окупованих територіях. Без єдиного плану відновлення регіону у нас є всі ризики назавжди втратити населення Донбасу. А це значно трагічніше, ніж втрата територій.

Колонка опублікована в журналі Новое время від 5 лютого 2016 року в рамках теми номера "Що коли Донбас завтра знову наш". Републікація повної версії заборонена

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.