28 березня 2017, вівторок

Після трагедії у Дніпрі. Як захистити поліцейських

коментувати
Нам просто потрібно вибрати, що страшніше: помирати на вулицях і ховати поліцейських, або дати поліцейським більше повноважень, захистити їх і навчитися їх контролювати

І, ні, мені не дуже зрозумілі аргументи з розряду «вони самі винні», «їх не можна посилювати» і «ми будуємо поліцейську державу». Це занадто примітивні маніпуляції, вони не розв'язують проблему і, що важливо, вони не відображають дійсність.

Я просто нагадаю, що якихось два роки тому ми панікували при вигляді людини в міліцейській формі, в страху, що він може нагрубіянити, затримати, побити; це знімуть на камери, покажуть по телебаченню, але всім буде наплювати, тому що це ж міліція – у ній за зґвалтування роздавали ордени, а домовитися і сторгуватися з нею було простіше, ніж з продавчинею насіння.

Чи змінилося щось за ці два роки? Можна навести багато прикладів, цифр і фактів про те, як всі ці синдроми досі залишилися в системі.

Але.

Ось уже другу добу ті ж ми, по обидва боки монітора та державної служби, у тій же країні, де лише дві осені тому на площі перед адміністрацією президента до смерті били протестувальників - всі ці ми співчуваємо рідним загиблих поліцейських, сердимося, лаємося і обурюємося вчорашньою трагедією, а багато з нас готові підтримати і захистити людей в уніформі поліції.

У нас немає права їх зраджувати. Ми не можемо посилатися на свої страхи

Ці почуття та емоції набагато важливіші, ніж статистика і цифри. Це сприйняття нами сьогоднішньої реальності. Можна підробити факти, але не можна підробити довіру, яке так чи інакше з'явилася до системи.

Але ми дивний народ – нам простіше добити ногами зелений паросток, аніж виростити сильне дерево. Ми хочемо, щоб поліцейські захищали нас, але спираючись на своє "важке дитинство", не готові захистити їх самі. Ми радіємо їхній людяності, але коли до них ставляться як до тварин, ми вдаємо, що це відбувається десь на іншій планеті.

Безглуздо думати, що самі поліцейські цього не бачать. Вони бачать, чують, відчувають, скаржаться, говорять про це між собою і що найгірше - це їх демотивує. І це стає небезпечним.

Вважаю невиправданим боягузтвом і дурістю не забезпечувати поліцію всіма необхідними повноваженнями і захистом, тільки через те, що ми як суспільство не відчуваємо в собі сил і інтелекту її контролювати. І це стосується не тільки Національної поліції. Недовіра, страх і непевність і є ген того «failed state», яким нас лякають.

У нас є шанс подолати все це, якщо адекватні і нормальні люди в країні навчаться бачити один одного, чути одне одного і довіряти один одному і головне – інституціям. Нам потрібно шукати шляхи зміцнення систем колективної безпеки, передусім Національну поліцію.

Найближчим часом я і кілька моїх колег - юристів, адвокатів, правозахисників і експертів, причетних до реформи Національної поліції - запропонуємо всім відкриту можливість включитися у процес розробки системних рішень для правоохоронних органів, як на рівні парламенту, так і в цивільному корпусі. Я впевнений, ми всі достатньо дозріли, щоб створювати механізми взаємного контролю і довіри один одному.

Соромно хворіти і нічого не робити. Сьогодні вони – велика родина, за загиблими поліцейськими сумують по всій країні: від Маріуполя до Ужгорода, від Херсона до Чернігова.

Ольга і Артем не були з тієї системи, вони жодного дня не служили в міліції, вони були нашими, новими. Трохи більше року тому вони так само, як і багато з нас не вірили у зміни, не довіряли міліції і правоохоронним органам, їм здавалося, що ми знову втратили шанс, що "українці інакше не можуть", і взагалі краще якось жити осторонь від усього цього.

Але ми, всі ми – суспільство, депутати, міністри, прем'єр, президент – їх переконали, змусивши повірити, що все може бути інакше. Коли починався набір патрульних у Дніпрі, я працював у команді набору в Ужгороді. Дніпро – велике місто, не зрівнятися з Ужгородом та Мукачево, ми всі за нього переживали, проблем там було більше, запускалися швидко, бракувало приміщень, комп'ютерів, але були тисячі таких хлопців і дівчат, які повірили, з палаючими очима.

Ми не маємо права їх зраджувати. Ми не можемо посилатися на свої страхи. І те, що ми поки не розуміємо або не зовсім розуміємо як створювати дієві механізми контролю та захисту одночасно – це радше наша проблема, ніж проблема покоління, яке нам повірило і прийшло служити в поліцію.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.