19 вересня 2017, вівторок

За що стояв Майдан

коментувати
Люди не помічають, що відбулися в Україні трансформацій. А адже ними можна пишатися, їх треба рекламувати

Недавні дні пам'яті в Києві наштовхнули мене на роздуми. 20 лютого дорогою на Майдан я запитав кількох друзів, чи не хочуть вони приєднатися. Двоє написали, що на площі залишилася частина їхньої душі, третій сказав, що не може піти, оскільки «дії обмежені емоціями». В результаті, як це часто бувало і під час революції, я вирушив на Майдан один, але був оточений тисячами друзів.

Коли дійшов до Майдану, перше, що побачив – три екрани з зображенням загиблих людей. Під фотографіями було вказано ім'я, вік, професія загиблого. Імена Небесної сотні відомі. І щоразу, коли російська пропаганда намагається спотворити реальну природу подій 21 листопада 2013 року - 22 лютого 2014 року в Україні, вона ображає пам'ять цих людей.

Першими я побачив фотографії 62-річної пенсіонерки Антоніни Дворянець і ще однієї жінки на ім'я Людмила Шеремет. Вік і професію останньої прочитати не встиг, але виглядала вона приблизно на стільки ж, як і Антоніна.

Вони пожертвували своїми життями заради змін. Як і всі, хто стояв на цій площі, вони вимагали реформ. Чого досягла Україна за останні три роки, чи достатньо влада зробила для реалізації вимог Майдану?

Абстрактність

Слово «реформи» часто використовується недбало, влада все частіше говорить про них у майбутньому часі. Це призводить до того, що люди не розуміють, що в Україні відбулися трансформації. Адже ними можна пишатися, їх потрібно рекламувати.

Влада має вже зараз зайнятися роз'ясненням і деталізацією досягнутих успіхів країни. Крім того, потрібно ставити перед собою чіткі, орієнтовані на реформи цілі. Тут дуже важлива деталізація, оскільки загальні фрази про реформи (у майбутньому або минулому часі) не можуть переконати партнерів і друзів України, що ця країна заслуговує підтримки.

Судова система тягне Україну на дно

І якщо допустити дискурс саме в такому тоні, то й писати про Україну будуть відповідним чином. А значить, створиться враження, що країна взагалі не рухається вперед.

Успіхи є

Насправді ж багато чого змінилося. Правда, цього все одно недостатньо, потрібно зробити ще більше.

Найбільші успіхи України в реформах помітні неозброєним оком, вони впливають на життя звичайних людей щодня. У перші дні після Майдану спецпідрозділ СБУ провів рейд у Нафтогазі, вигнавши звідти мафію. Під час реформування припинені корупційні практики, що наповнювали кишені мафії мільярдами доларів.

Ключовим гравцем газового бізнесу – серед інших огрядних свиней, якщо хочете – був Дмитро Фірташ. Незабаром після революції він виїхав до Австрії, де проти нього були висунуті звинувачення в корупції. Спочатку адвокати зуміли переконати австрійського суддю, що звинувачення політично мотивовані, але після ретельного розгляду Австрійський апеляційний суд вирішив, що твердження захисту не відповідають дійсності. Російський мільярдер Василь Анісімов вніс заставу в розмірі $174 млн, завдяки чому Фірташ зміг відносно вільно переміщатися по Відню. Щоб знайти зв'язок між Анісімовим і Путіним, як не дивно, не потрібні всі шість рукостискань. Це, м'яко кажучи, заплутана історія.

Реформа газового сектора – велика перемога. Крім того, багато зроблено для реформи військової ієрархії: деяких відсіяли, тому що не були лояльні до України, інші – повинні були залишити командування армією, оскільки ставили свої інтереси вище інтересів тих, ким командували. Викорінення корупції в армії необхідно, щоб мізерний бюджет держави міг прогодувати, озброїти й одягти всіх військовослужбовців. Відповідно, це стало одним із пріоритетних напрямків реформ. Тим не менш, до цих пір зроблено недостатньо для тих, хто безпосередньо терпить тяготи війни.

Ще одне нововведення – відкритий тендерний процес державних закупівель, заощадивши для бюджету величезні суми грошей. ProZorro – це безумовний успіх, незважаючи на ті неприємні ситуації, коли державне підприємство відмовляється від контрактів в рамках ProZorro на користь готівки (мова йде про Укрспирт).

Серйозно покращилася життя українців з точки зору взаємодії з силовими органами. Нещодавно в ході відкритого конкурсу був обраний новий голова Національної поліції, але судити його будемо по справах.

Конкретні наміри

Замість того, щоб говорити про «реформи» як про абстрактний концепт, треба їх чітко деталізувати. Українці повинні проаналізувати проблеми і знайти вирішення цих проблем. Чимало роботи вже зроблено, багато в чому завдяки неймовірній постреволюційній активності громадянського суспільства, зокрема, таких груп як Реанімаційний пакет реформ, Change Ukraine і десятків інших ініціатив.

Найбільша перешкода

Судова система тягне Україну на дно. Без верховенства права країні не вдасться залучити мільярди доларів іноземних інвестицій, які шукають собі надійну домівку. Найкращі наміри таких прекрасних людей, як-от Даніель Білак і Петро Матіяшек, які входять до складу нової ініціативи під назвою Ukraine Invest, ґрунтуються на вірі в те, що влада докладатиме максимум зусиль, щоб інвестори впевнено заходили в Україну. Вони повинні знати, що в разі необхідності можуть звернутися до суду і отримати його неупереджене рішення. Нинішня судова система України не в змозі забезпечити це.

Я попросив друга, керівного партнера юридичної фірми, знайти для мене цифри, які окреслили завдання щодо реформування судової системи в кількісному еквіваленті. Отже, загалом в Україні є 9071 суддя, який працює в звичайних, апеляційних судах вищої інстанції. З них 7612 є в реєстрі, а решта 1459, схоже, перебувають у якійсь творчій відпустці. Водночас в Україні є близько 170 тисяч кваліфікованих юристів. Щоб замінити суддівський корпус новими людьми, знадобиться лише 5% з них. Невже неможливо знайти таких, хто погодився б узяти на себе таку відповідальність і взяти участь у новій серйозній для країни реформі?

Судову систему України або вважають корумпованою, або некомпетентною. Лише невелика жменька з тих, хто одягає мантію, щоб представляти правосуддя в залі суду, користуються повагою і довірою. Це тягне Україну на дно, відтягувати розв'язання цієї проблеми не можна. Судова система – це ключовий фактор у припиненні корупційних практик, і воно залишається настільки ж актуальним сьогодні, як три роки тому.

Ще одна критично важлива зміна – робота парламенту. Останнім часом ми спостерігаємо відродження практики «кнопкодавства» в парламенті.

Це коли один депутат голосує за відсутніх колег, що є грубим порушенням закону і демократичних принципів. Парламент має видати закон, який би вже зараз покінчив з цією практикою. Відеофіксація подібного порушення повинна бути підставою для тимчасового припинення мандата депутата – як мінімум, на тиждень.

Можливо, варто назвати цей закон на честь Антоніни Дворянець, героїні, загиблої на Майдані, відстоюючи демократичне і справедливе майбутнє своєї країни. Можливо, тоді депутати не будуть забувати, на кого вони працюють. Тому що слів «народний депутат», судячи з усього, недостатньо.

Більше поглядів тут

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Пол Найленд   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Пол Найленд
Пол Найленд

Ірландський бізнесмен, який проживає в Україні; колишній власник тижневика What's On

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.