26 квiтня 2017, середа

Японсько-китайська дилема України

коментувати
Коли відносини України з Китаєм розвиваються динамічно, стосунки з Японією пасуть задніх, і навпаки

Аналіз політичних відносин, зокрема обміну візитами на найвищому рівні, виявляє таку тенденцію: коли відносини України з Китаєм розвиваються динамічно, наші відносини з Японією пасуть задніх, і навпаки.

У 1990-ті Україна мала багатовекторну політику, до сфери якої входив і Китай. У 1996 році Київ із приватним візитом відвідав прем’єр-міністр Тайваню Лянь Чжань, одразу після чого урядова делегація КНР скасувала свій візит до України. Контакти на вищому рівні відновилися у 2001 році, коли Київ відвідав із державним візитом тодішній лідер КНР Цзян Цземінь. У 2002 році Пекін відвідав президент Леонід Кучма.

У 1990-ті – на початку 2000-х Японія зовсім не була у фарватері зовнішньої політики України. Свій перший та останній візит до Токіо президент Кучма здійснив у 1995 році, де підписав Спільну заяву, яка містила загальні положення співробітництва між Україною i Японією.

У грудні 2004 року китайський президент Ху Дзіньтао привітав Віктора Януковича із перемогою на виборах, що пізніше була визнана сфальсифікованою, а президентом став Віктор Ющенко.

За часів президентства Ющенка українсько-китайські стосунки було заморожено на найвищому рівні: жодних візитів ані до Києва, ані до Пекіна. У 2005 році Київ відвідав представник Тайваню Хуан Чжифань для участі у засіданні Міжнародної кризової групи. У відповідь Китай скасував засідання торгово-економічної комісії. Покращенню відносин не сприяв ані візит українського президента до Японії, ані критична позиція Києва щодо ШОС (Шанхайської організації співробітництва).

Янукович порушив протокол, а імператору нічого не залишалося робити, як потиснути руку у відповідь

Водночас, після першого Майдану Японія ставилася дуже прихильно до України. Токіо надав кредит на реконструкцію аеропорту Бориспіль, фінансував проекти через міжнародні інституції, зокрема ПРООН та Світовий банк. Відсутність реформ і політичні чвари в Україні звели цю підтримку до нуля. Не в останню чергу Ющенко особисто винний у цьому. Під час свого офіційного візиту до Японії у 2005 році він запізнювався на усі зустрічі, а після відвідин бджолиної пасіки заявив цілком серйозно японським посадовцям: «Я все зрозумів… Я зрозумів, що японські бджоли ліниві, вони не поспішають робити мед. І цим вони дуже відрізняються від українських бджіл, які є дуже роботящі». Годі й говорити, що таку метафору сприйняли в Токіо досить стримано.

«Відлига» у відносинах між Києвом та Пекіном почалася одразу після обрання Януковича президентом України у лютому 2010 року. Спочатку Янукович і Ху Дзіньтао зустрілися у Вашингтоні під час квітневого саміту з ядерної безпеки 2010 року, а вже у вересні того ж року Янукович відвідав Китай. У червні 2011 року Ху Дзіньтао відвідав Україну з державним візитом. По прибутті він сказав, що стосунки між двома країнами мають "велику можливість для подальшого зростання". Під час візиту було підписано, зокрема, Декларацію про стратегічне партнерство між КНР та Україною. Така декларація – констатація зацікавлення обох сторін у розвитку відносин у багатьох сферах. Підтвердженням цьому є підписані у грудні 2013 року (під час другого візиту Януковича до КНР) Спільна декларація України і КНР про подальше поглиблення відносин стратегічного партнерства та Програма розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та КНР на 2014-2018 роки.

Щодо відносин з Японією, то за часів Януковича вони відійшли на другий план. У 2010 році розпочався скандал навколо нецільового використання виділених Японією грошей в рамках Кіотського протоколу. Щоправда, у січні 2011 року Янукович відвідав Токіо з офіційним візитом, де підписав Спільну заяву про українсько-японське глобальне партнерство і, зокрема, зустрівся з імператором Японії. Українські ЗМІ відзначили, що імператор Акіхіто та президент Янукович потисли один одному руки. В японський культурі не прийнято тиснути руки, особливо імператору. Янукович порушив протокол, а імператору нічого не залишалося робити, як потиснути руку у відповідь.

У 2014 році, одразу після перемоги другого Майдану, Японія була серед перших країн, яка підтримала демократичні перетворення в Україні, засудила анексію Криму та приєдналася у зв’язку з цим до антиросійських санкцій. Після саміту Великої сімки у Брюсселі 4-5 червня 2014 року прем’єр-міністр Японії Шіндзо Абе зазначив, що Японія надасть допомогу «до межі можливого, щоб відновити стабільність нової України». Кульмінацією відносин став перший за всю історію незалежної України візит прем’єр-міністра Японії Абе до Києва у червні 2015 року. Наразі Японія активно підтримує Україну і фінансує проекти на дво- та багатосторонній основі. У квітні 2016 року Порошенко здійснив офіційний візит до Японії. Щоправда, результат цього візиту досить сумнівний, бо нічого не було ані підписано, ані розпочато, окрім оголошення наступного року «Роком Японії в Україні». Для цього не обов’язково було їхати до Токіо.

Тим часом між КНР та Україною спостерігається застій: 2 квітня 2016 року в рамках Саміту з ядерної безпеки у Вашингтоні Порошенко зустрівся із Сі Цзіньпінем й запросив його відвідати Україну. Наразі ані Порошенко не їде в Китай, ані Сі Цзіньпінь не їде до України.

Такі відносини тягни-штовхая з Пекіном і Токіо, які мають ВВП №1 та №4 у світі за паритетом купівельної спроможності, вже стали прикрою традицією для Києва. Ці країни хочуть і готові співпрацювати з нами на постійній й стабільній основі. А ми все ще мислимо категоріями європоцентричного світу, немовби глобалізація нас не торкається, і дивимося на Китай та Японію час від часу як щось цікаве й далеке. У 2011 році я була співавтором доповіді «Пріоритетні питання політики України щодо країн Азії». Тоді, на обговоренні цієї доповіді, мене неприємно вразило, що поважні науковці й дослідники зробили висновок: потрібно ще оцінити, чи слід Україні розвивати активно азіатський напрям політики, зокрема з КНР та Японією. Ці експерти й досі щось оцінюють, в той час як весь світ робить. Рекомендації цієї доповіді й зараз не втратили своєї актуальності.

Зовнішня політика України має відображати світові тренди і діяти на випередження, щоб наша країна не була назавжди скутою дихотомією Захід-Росія. Задля цього Україні потрібно почати системно діяти, показати себе як адекватного та надійного партнера, а не жертву агресії з протягнутою рукою. Першим таким кроком могла б стати системна робота з «входження» України до Азії, зокрема шляхом серйозної співпраці з КНР та Японією.

Більше поглядів тут

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Олена Микал   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.