9 грудня 2016, п'ятниця

Сльози кримських татар

коментувати
Багато хто в Росії та Україні ніколи не бачили цих сліз - сліз народу, який сімдесят років цькували і мучили

В Росії і в Україні одночасно з'явилося безліч викривачів "терористів" (які, правда, нікого не вбили). І здивованих вигуків — мовляв, звідки в Україні вибухівка? Дивно, правда, для країни, в якій панує мир і спокій? Звідки тут вбиті і поранені, біженці та сироти? І неприкаяні ветерани? Звідки, адже все нормально, так?

Я не знаю, хто підірвав опори ЛЕП, що ведуть до Криму. Але я можу спробувати пояснити тим, хто не розуміє або робить вигляд, чому ці люди так вчинили. І чому ті, хто зараз знаходиться на кордоні, заважають відновлювати енергопостачання.

У мене недавно померла мама. Це втрата, яку ні з чим не порівняти. Так от, кримських татар теж позбавили матері. Батьківщини. Навіть гірше — на їх очах принизили, поглумилися над нею. Відірвали мати від дитини, як відривали колись дітей біля воріт концтабору. З усмішкою, всім виглядом даючи зрозуміти, що назавжди. Що вони більше ніхто, просто безпорадні жертви, думка і бажання яких нікого не цікавлять.

Кримських татар позбавили Батьківщини

Багато хто і в Росії, і в Україні ніколи не бачив цих сліз. Я бачив, у мене у самого в очах ці сльози, і вони там завжди, навіть якщо їх не видно. Сльози моєї покійної бабусі, моїх близьких і рідних. Сльози народу, який сімдесят років цькували і мучили. Виганяли і називали зрадниками. І тепер їх женуть і труять, як звірів на полюванні: або живи і трясись від страху, або забирайся з Криму. І ніколи не розуміли. І, на жаль, продовжують не розуміти.

Люди, на ваших очах відчайдушно намагається вижити, зберегтися, залишитися собою цілий народ. Невеликий. Але це не означає, що він згоден бути розмінною монетою у великій політиці, статистичною похибкою в чиїхось холоднокровних розрахунках.

Кримських татар "не врахували". Винесли за дужки. Витерли об них ноги. І витирають. Як би відчували себе на їх місці ви? За що, за яку соломинку б хапалися? Відчай поганий порадник? Ну, так. А ви пам'ятаєте себе в хвилини відчаю? А якщо відчай триває десятиліття, потім трохи відпускає, а потім раптом знову накриває з головою, і кінця цьому не видно, і ти бачиш, як від тебе сахаються, як від безнадійно хворого.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.