23 вересня 2017, субота

Поки Путін править, миру не буде

коментувати
Російському президенту доведеться піти – так чи інакше – щоб європейці знову могли зітхнути вільно

Мир у Європі неможливий доти, доки Володимир Путін залишається правителем Росії. Путін, який є одночасно найбільшою перешкодою для досягнення миру і ключовим джерелом потенційної війни, став головною загрозою сусідів Росії й Заходу. Але яка ж його мотивація?

Аналітики розходяться в оцінці причин зовнішньополітичних ходів Путіна. Деякі вважають, що вони ґрунтуються на його реалістичних страхах перед стратегічним оточенням з боку Заходу. Інші пояснюють їх авторитаризмом і імперіалістською ідеологією. Але найбільш вражаючою характеристикою Путіна є його непередбачуваність. Якби його зовнішня політика ґрунтувалася на якійсь певній логіці, його дії були би передбачуваними і відповідно, зрозумілі. Але його здатність постійно дивувати і виборців, і світ демонструє, що його дії не визначаються якоюсь конкретною логікою чи стратегією.

Здається, він, навпаки, керується виключно примхами. Як абсолютний диктатор Росії він може робити все, що вважає правильним, незалежно від того, спрямовані ці дії на просування інтересів РФ або шкодять його уявним ворогам. У цьому сенсі Путін – Гітлер двадцять першого століття: тиран, який одноосібно визначає раціональність у своєму постійно мінливому розумінні цього терміна.

Нещодавнє нарощування військового потенціалу Росії та брязкання зброєю на кордоні з Україною – аналогічний випадок. Чи є ці дії передвісником війни? Чи, можливо, це просто спосіб залякування? Ніхто не знає, і будь-які інтерпретації – не більш ніж спроба вгадати, що відбувається в голові у Путіна.

Це справедливо і щодо останньої провокації Путіна: передбачуваної нейтралізації російськими спецслужбами в Криму групи українських терористів. Заява Путіна про те, що Київ перейшов до тероризму, прямо випливає з його характеристики режиму, що прийшов до влади в Києві після повалення режиму Януковича, як фашистського.

Путін – Гітлер двадцять першого століття: тиран, який одноосібно визначає раціональність у своєму постійно мінливому розумінні цього терміна

Чи є провокація прелюдією до повноцінної атаки на кшталт гітлерівської після сумно відомого інциденту в Гляйвиці 1939 року, коли німецькі солдати, переодягнені в польську форму, напали на радіостанцію на німецькому кордоні? Або ж її мета – залякати росіян, щоб ті підтримали путінську партію на парламентських виборах у вересні? Чи провокація – сигнал Заходу, що Путін розгніваний і може накинутися? Ніхто не знає; можливо, не знає навіть сам Путін.

Чи раціональний Путін? Відповідь залежить від того, що розуміти під раціональністю. Якщо раціональність означає морально правильні вчинки, тоді Путін раціональний тільки в спотвореному, аморальному світі. Якщо раціональність передбачає пошук найкращого способу досягнення мети, тоді Путін глибоко, страхітливо ірраціональний. Зрештою, хіба міць Росії та її статус у світі усталилися після того, як Путін став на стежку війни в Україні? Чи поліпшилося її економічне становище? Чи стала міцнішою його власна позиція? Путін майже напевно відповів би «так» на кожне з цих питань (німецький фюрер теж вірив, що остаточна перемога близька, навіть коли країна вже була у вогні), але безпристрасний аналіз вказує на протилежне.

Нарешті, якщо раціональність передбачає розуміння зв'язку між діями і наслідками, між причиною і наслідком, тоді Путін ірраціональний – тому що він вірить в дії без наслідків. Звідси і його непередбачуваність.

Порівняння з Гітлером, звісно, перебільшення, але західним політикам час зрозуміти, що вони мають справу з людиною, яка може запросто почати світову війну, оскільки майже два десятиліття насолоди владою, близькою до абсолютної, змусили його повірити, що він і є Росія. Те, що одного разу сказав про раціональність шотландський філософ Девід Юм, у повній мірі стосується Путіна: «немає нічого нелогічного в тому, щоб віддати перевагу знищенню всього світу замість подряпини на твоєму мізинці». І справді, саме безглуздя повномасштабного нападу на Україну, Білорусь або Естонію може виявитися причиною, через яку Путін на це піде.

Хоча переговори з ірраціональними лідерами вести доводиться, єдине, що може їх потенційно стримати – це готовність. Їхні обіцянки так само порожні, як їхні заяви про мир, а спроби умиротворення тільки розпалюють їхній апетит. Тільки сильна армія і жорстка політика стримування можуть змусити їх дотримуватися правил.

Німецькі соціал-демократи люблять говорити, що безпека в Європі неможлива без Росії. Можливо, це дійсно так. Але правдиво й те, що мир у Європі неможливий, поки є Путін. Йому доведеться піти – так чи інакше – щоб європейці знову могли зітхнути вільно.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Олександра Мотиля. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.