2 грудня 2016, п'ятниця

Гетерогетто. Чому українцям варто стерегтися своїх "духовних скрєп"

коментувати
Найбільші проблеми починаються, коли частина суспільства починає вважати себе еталоном та єдиним варіантом норми

Ви повністю здорові фізично та не маєте інвалідності? То давайте рахуватися лише з вашими потребами. У вас ідеально білий колір шкіри та розріз очей? Ходіть до нас, ми чудово виглядатимемо на фото. У вас гетеросексуальна орієнтація? Розженемо всіх інших по закутках! Релігія, місце народження, мова? Наскільки відібране товариство вам потрібне? Можна, наприклад, відбирати лише тих, хто молодший за 35 років, вищий за 1,80 або має ідеально рівні зуби. Відфільтрувати усіх, хто ніколи не вживав алкоголю, знає англійську не нижче рівня Advanced, служив в зоні АТО та ніколи не зраджував дружині. А на всіх інших закрити очі та не помічати. Їх не існує, на них можна забити. Або справді забити їх палицями та камінням. Якщо суспільство однорідне, з ним не потрібно вести діалог, питати його думку, намагатися зрозуміти. З ним легше жити та будувати країну. І не важливо, буде це «русскій мір», що говоритиме на “общєпонятном”, чи палац високої духовності, що балакатиме галицькою говіркою. Головне - першим добігти до печери, зачекінитися та оголосити всіх інших поза законом.

Обговорюючи історію, що сталася навколо Фестивалю Рівності у Львові, дуже люблять протиставляти споконвічні українські духовні традиції та “імпортовані” європейські цінності. Забуваючи при цьому, що рівність, безпека, недоторканість вже 19 років прописані в українській Конституції. А свобода, честь, гідність - це не назви партій чи бренди пива. Взагалі, в будь-якій незрозумілій ситуації чи гарячій дискусії варто згадувати про права людини та цінності, які ні світська, ні церковна влада не заперечать.

1. Жодна людина не може бути позбавлена права на мирне зібрання, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. У Львові йшлося навіть не про марш, йшлося про Фестиваль Рівності - це культурна подія: кінопоказ, дискусії, літературний вечір, театральна вистава і концерт. Така сама, як, наприклад, Форум Видавців чи Альфа Джаз Фест. До речі, в країні, де права людини - ніщо, не має сенсу жоден з перелічених фестивалів.

Рівність, безпека та недоторканість вже 19 років прописані в українській Конституції

2. Кожному громадянину має бути забезпечене право на недоторканість життя, здоров’я, честі та гідності. Правоохоронні органи не можуть бути заодно з гопниками-тітушками. Такі правоохоронні органи зазвичай закінчують безславно: емігрують за кордон, а їх підрозділи розформовують.

3. Влада завжди має враховувати інтереси усіх сторін. Організатори Фестивалю не порушували закон, а просто вимагали реалізувати свої конституційні права. Права порушили - за цим має бути реакція. Якщо влада мовчить у відповідь, вона толерує дикунство на території, яку їй довірили виборці. До чого це може призвести в Україні, всі ми бачили.

Ці принципи не втрачають своєї дії ні в період посту, ані під час жодного іншого релігійного чи світського свята. Принаймні, жодних нападів ультраправих праведників у балаклавах на львівські кнайпи та кафе зафіксовано не було. Щоб сісти, місця в мазохах та криївках потрібно було бронювати заздалегідь, не те що каменю, яблуку впасти ніде було. Чого не скажеш про львівські храми цими вихідними.


Коли скрєпи перекривають доступ кисню до мозку

Коли скрєпи перекривають доступ кисню до мозку


Я пам’ятаю, як потрапила до Львова п’ять років тому. Тоді вперше і востаннє в житті я спостерігала, як бабуся в капелюшку і мереживних рукавичках просила хлопця перевести її через дорогу. Вже з того боку вулиці вона насварила його, бо він насмілився поцілувати свою дівчину посеред білого дня. Можливо, якраз був піст, як і зараз.

За логікою нинішньої влади Львова, стратегію розвитку міста має писати саме ця бабця. А чому ні, духовності і традиційності їй явно не забракне, на вибори і до церкви вона ходить справно і голосує, за кого треба. Але ця австро-угорська бабуся точно відрізняється від кримських “бабушек” в червоних беретах, що так сумують за ковбасою по 3 р. та мріють про відродження піонерів? А від київських дідусів, які в усіх бідах звинувачують євреїв чи, як тоді казали, “ж***дів”?

Спитайте їх, ви дізнаєтеся про геополітику та всесвітню змову в Україні багато цікавого. Людям 70-80 років, а повага до інших національностей для них все ще не на часі. Поки одна частина суспільства дозріє, щоб прийняти іншу, може пройти 10, 20, а то і 30 років. Вам здається, це не дуже довго? Проте уявіть, що наша країна знову відстане від цивілізованого світу на десятки років. І, головне уявіть, 30 років в масштабі життя конкретної людини. Вам 20, і вам кажуть: “Почекай, поговоримо про твої плани, мрії, потреби та почуття років за 30, тобі якраз виповниться 50, і це стане “на часі”. Якого біса, пані та панове, людина має відправлятися у моральне заслання, внутрішню еміграцію, живучи в європейській країні в ХХІ столітті?

Як ви гадаєте, чи приємною видається така перспектива людям, що на міжнародній арені захищають честь України напередодні референдуму в Нідерландах, намагаючись довести, що всі ми не хворі на гомофобію?

Люди, які навмисно не виставляли на Майдані жодних райдужних прапорів, щоб уникнути провокацій і “картинки для російських ЗМІ”? Допомагали “правим” не пропустити за барикади фейковий гей-парад, що сунув з Бесарабки, організований СБУ Януковича?

Люди, які знімаються в гей-клубі для сюжету голландського телебачення, щоб показати, що Україна – цивілізована та толерантна держава, а не західний форпост УПЦ Московського патріархату?

Як сприймати настрої “поставити своє життя на паузу” всім людям, що захищають українські кордони в зоні АТО, платять податки і так само, як усі інші, люблять свою країну? Люблять не за зачиненими дверима під ковдрою, а цілком явно й відкрито. На рівні з усіма вони підтримують свою державу. А чи підтримує вона їх?

Чи це не на часі, коли у нас такі низькі пенсії? Жодних мирних зібрань, поки не повернемо долар по 8. Жодного громадянського суспільства, поки ціни на хліб не впадуть до рівня 1996 року. Нагадаю, що політична, економічна, соціальна криза в країні - спільна проблема, яка на відміну від наших чиновників не ділить людей за віком, гендером, орієнтацією чи вірою. Вирішити спільні проблеми можна лише разом, коли кожен відчуває свою долученість, включеність в суспільне життя. А це неможливо, поки частина людей не почуватиметься безпечно у власній країні. 

На захопливій лекції Ярослава Грицака у тому ж Львові я почула річ, яка для мене розставила все на місця та водночас заспокоїла. Моя родина на валютному кредиті з часів, коли долар був по 5 грн. Історія дуже весела, скажу я вам, проте я вже не можу змусити себе вийти на протест проти підвищення цін чи валютного курсу. Але я за першої-ліпшої нагоди підтримаю акцію за права людини чи проти ущемлення моєї свободи, як громадянки України. Це не добре і не погано, це просто зміна поколінь. Я озираюся навколо і бачу багато молодих людей, що мислять так само, як і я. Франція, наприклад пережила протести проти цінностей старого світу у 1968 році, в Україні щось подібне сталося під час Революції Гідності. Проте не можна сказати, що вона остаточно перемогла, і ми маємо новий соціальний договір на основі справді європейських гуманістичних цінностей.

За Ярославом Грицаком, чи не єдиний шлях для України стати успішною - перейти від цінностей виживання до цінностей самовираження. Якщо у вас немає запасів нафти на пару десятків років наперед, будуйте демократію і громадянське суспільство. Це стратегічно, а тактично є такі речі, як елементарна туристична та інвестиційна привабливість відкритого міста зі здоровими суспільними відносинами і безпечним кліматом.

Останнім часом мене не полишає відчуття, що Україна зараз - як студент-прогульник, якому потрібно терміново надолужити пропущене та скласти іспити екстерном. І якщо ми всі разом увімкнемо мозок і трішки підглянемо, як там у цивілізованого успішного світу, то зможемо підтягти всі свої “хвости”. Це стосується як ставлення до гендерного питання, так і прав ЛГБТ, людей з інвалідністю, розумного планування міст, боротьби з корупцією, люстрації, суспільних медіа чи прозорого фінансування політичних партій. Але все це неможливе без сильного громадянського суспільства, а значить поваги до прав людини.

Нам нарешті потрібно усвідомити: те, які ми - це лише один з варіантів норми і не дає жодної переваги над іншими. І всі ці розмови про брудну білизну, яка на часі чи не на часі, зникнуть самі собою. І тоді справді є шанс побудувати успішну відкриту та здорову державу від Сходу до Заходу. А не збочене маргінальне гетто, де замок насправді зачиняється із зовнішньої сторони.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.