9 грудня 2016, п'ятниця

Чому Київ не готовий до Євробачення

коментувати
На період Євробачення багато іноземних туристів і туристок приїдуть Києва. Скільки часу вони блукатимуть підземкою, поки знайдуть потрібний вихід?

Для проведення Євробачення обрано локацію на лівому березі столиці. Втім, закономірно, що чисельні іноземні туристи й туристки схочуть побачити, перш за все, історичну та центральну частину Києва. І тут, пройшовши пару метрів, вони наштовхнуться на суто пострадянський атракціон - підземний пішохідний перехід в житлових і туристичних кварталах.

Трусики і котики

Причіплені до стін бабусині халати, «свіже» м’ясо прямо з підлоги, DVD, відеокасети, диски (хтось ними досі користується), голландські тюльпани в комплексі з імпровізованою їдальнею “для своїх” на Льва Толстого, кошенята і цуцики, червоні мереживні трусики та шерстяні шкарпетки - всі ці гарячі точки та артефакти нам щодня потрібно оминати, намагаючись не налетіти на прилавок і не перечепитися через коробку. Все це вимагає часу, уважності і фізичної підготовки. Але на практиці наслідки захаращення проходу можуть бути значно небезпечнішими: 2000 року в Москві на Пушкінській площі стався вибух, однак більшість людей постраждала саме від тисняви у підземному переході. 1999 року в Мінську на станції метро Неміга, під час концерту, почалася гроза і град, люди намагалися сховатися в підземці. Через тисняву на місці загинуло 53 людини.

В деяких переходах замість кисню - стійкий запах несвіжих сосисок, перемішаний із духом імпровізованого туалету. Туди спускатися страшно - не те що проводити цілий день.

Малий та середній бізнес, робочі місця - це все важливо і потрібно. Але чи хочемо ми й далі жити в країні, де за право займатися бізнесом потрібно «відстьогувати» дільничному? Ми - бідна країна, на території якої йде війна, податкова система не працює, вільних приміщень для магазинів немає, корупція процвітає - це все справедливо, але колись, може, варто почати боротися за гідні умови праці? В разі облаштування наземних переходів виграє бізнес, до магазинів якого люди зможуть без перешкод дістатися зеброю, а не змушені будуть тричі подумати, перш ніж спускатися в підземний перехід.

Локація для трилера

Навіть у благополучній Франції знайшовся підземний перехід, де зняли одну з найжорстокіших сцен зґвалтування (фільм Невідворотність з Монікою Белуччі). Що ж говорити про неосвітлені, пошарпані підземки на Лісовій, Троєщині чи Житомирській? Гадаєте, там не відбувається трилерів із пограбуваннями, вбивствами чи зґвалтуваннями? Чи просто ніхто не вмикає камеру?

Одного разу я спускалася в перехід за три хвилини від метро Шулявська. Вже на виході на протилежну сторону помітила групу «пацанчиків». Що вони там робили, я не встигла роздивитися. Та й що можна роздивитися в переході на Шулявці, де під стелею бовтається нещасна «лампочка Ілліча»? Все, що мені лишалося - сяк-так протискатися під стіною наверх, до світла. І тут один з чуваків повертає до мене голову і як загарчить! Загарчить, уявляєте? В Києві, за три хвилини до цивілізації, за пару років від європейських реформ.

Так швидко я ще ніколи не бігла сходами! Для мене ця історія могла скінчитися значно сумніше, і тоді жоден соняшник, лелека чи дівчина у віночку, намальовані на стінах в переході, не допомогли б.

 Сходження на Еверест

За даними 2012 року, понад 55% киян і киянок в Києві є маломобільними. Це цифри, зібрані до початку війни. В різні періоди нашого життя ми стаємо маломобільними і перетворюємося на людей літнього віку, людей на інвалідних візках, вагітних мам, мам і тат з дитячими візочками, велосипедистів/ок чи просто туристів/ок з важкими сумками.

Згадайте хрестоматійний приклад, коли доводиться викликати патруль і перекривати Хрещатик, щоб людина на візку чи бабуся з ціпком перейшла на інший бік. Згадайте, як виглядають «пандуси» в підземних переходах Києва? Це або «чорні» лижні траси з граніту, або криві іржаві металеві рейки, які, здається, ведуть в самісіньке пекло. До слова, кут нахилу «чорних» лижних трас складає приблизно 30 градусів, а кут київських «пандусів» - 30-40. Додайте до цього дощ, сніг, ожеледицю - все як в кращих традиціях лижних курортів.

Мене нещодавно вразила картина: літня подружня пара спускалася в перехід до метро Університет. Зворушливо тримаючись за руки, підтримуючи одне одного, але ніби востаннє. Зворушливо, повільно, і дуже прикро. Зробити наземні переходи – це теж піклування про дідусів та бабусь, а не лише обіцянки про низькі тарифи перед виборами.

Це зовсім не окей, коли людям, щоб подолати у своєму місті декілька десятків метрів, доводиться робити надзусилля і долати втричі більшу відстань. Я завжди згадую фразу з блогу 30-річного хлопця, який проходить курс хіміотерапії: «Вулицями ходять люди, які спускаючись в підземний перехід, не впевнені, чи вони зможуть звідти піднятися».

Лабіринт Мінотавра

В Києві є ще декілька категорій перехожих, які не можуть знайти себе в підземних печерах столиці. Проведіть експеримент: закрийте очі і спробуйте безпечно спуститися будь-яким на вибір підземним переходом. Страшно? Некомфортно? Ну нічого, можливо, за пару місяців ви звикнете. Або за пару років.

Незрячі люди, які в умовах практично повної відсутності тактильної плитки чи інших позначок змушені вчити на пам’ять кількість сходинок в переході або щоразу очікувати на сторонню допомогу. У цивілізованому світі для цього є світлофор зі звуковим сповіщенням, шлях до якого вимощений не пелюстками троянд, а всього лише тактильною плиткою.

Є й такі люди, які без навігації постійно губляться в підземних переходах Контрактової, Лісової, Деміївської чи Севастопольської. Я також належу до таких людей і відчуваю фізичну ненависть до Метрограду щоразу, коли змушена туди спускатися. Це можна називати як завгодно: топографічний кретинізм, просторова розгубленість, але ця проблема є.

На період Євробачення багато іноземних туристів і туристок приїдуть до Kyiv, який в Ukraine, щоб побачити Maidan&Khreschatyk, при цьому «Sorry, I don't speak Ukrainian at all». Скільки часу вони блукатимуть підземкою, поки знайдуть потрібний вихід? (Англомовна навігація в нашій країні - взагалі окрема тема, і не дуже весела).

Королі доріг

Якщо призначення підземних переходів - загнати пішоходів під землю, звільнивши дороги для автівок - саме водії мали б отримувати від них найбільший кайф і профіт. Але це лише на перший погляд. Тоталітарні містобудівні практики намагаються пересилити природу, людей і змусити виконувати свої правила. Неважливо, стосується це насильницького переселення народів, масового екзальтованого вирощування кукурудзи, розгону горобців палицями всім великим китайським народом чи впливу на людські потоки. В середньому від Бессарабки до Хрещатика найкоротшим шляхом переходить дорогу 500 людей на годину, ігноруючи підземний перехід через Метроград з блискучими вітринами і зебру, розташовану за 129 метрів. Бо так їм видається швидше, логічніше, простіше, а враховуючи історії вище ще й безпечніше для життя та здоров’я. Можна зводити паркани і ставити жалюгідні штучні кущі на шляху в людей. Можна на дорозі вирити рів і пустити туди крокодилів чи огородити периметр колючим дротом під напругою. Можна врешті завезти в Київ нових людей: слухняніших чи вивести штучно силами генної інженерії. Але урбаніст зверне увагу на людські потоки, увімкне голову, і зробить зебру чи регульований наземний перехід зі світлофором якраз на шляху пішоходів. Тобто, мовою юриспруденції, зробить перехід не лише легітимним, але й легальним. Водії будуть морально готові до потоку людей через проїжджу частину, а значить відсоток дорожньо-транспортних пригод суттєво знизиться.

Що логічніше: взяти до уваги, що в цій частині міста переходять люди, змиритися і зробити висновки, чи не помічати очевидного й чекати, поки випадковий пішохід вискочить на дорогу прямо під колеса вашої автівки?

Що стосується конкретного прикладу з головною вулицею столиці: створення наземних переходів на Хрещатику, згідно із дослідженням компанії «А+С Україна» практично не вплине на пропускну здатність вулиці чи середній час затримки руху. Такі ж дослідження варто зробити і стосовно інших підземних чи надземних переходів. Для Хрещатика ж є готовий проект наземних переходів, який можна вже завтра втілювати в життя. Для початку наземні переходи можна продублювати поруч із підземними. Витрати на це будуть вимірюватися лише в банках білої фарби. А вже потім можна буде подумати про переоблаштування їх на підземні паркінги чи інші корисні речі.

Давайте почнемо з облаштування наземного світлофорного переходу на перетині Пушкінської і Богдана Хмельницького. З одного боку вулиці є світлофор і зебра, з іншого - нічого. Щоб пройти ті самі пару метрів через тихеньку вуличку, люди змушені спускатися під землю, бо ж тротуар огороджений парканом, який не забувають регулярно фарбувати. Можливо, люди це розуміють, і тому перебігають вулицю навпростець. Важливо працювати саме з центром міста, оскільки тут практично відсутній наземний громадський транспорт і більшість переміщень є пішохідним. Підземні переходи, як не крути, - перешкода на шляху пішохода. Світлофорний наземний перехід на Пушкінській може стати маленькою символічною #перемогою здорового глузду і логіки над совком в головах київських чиновників.

Підземні і надземні переходи всередині міста - радянський атавізм, як пам’ятник Леніну (щоправда, від останнього значно менше шкоди). Їх могла винайти лише запалена антигуманна радянська уява. Для ілюстрації цивілізованих підходів достатньо пробити в Google Сьому Авеню в Нью-Йорку, Єлисейські Поля в Парижі, Гіндзу в Токіо. Жодного підземного переходу, інтенсивний трафік, і живуть же люди.

Потрібно визначитися: ми хочемо проводити європейські фестивалі, чи хочемо залишитися із «совком» в головах.

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.