22 листопада 2017, середа

Як Україні раз і назавжди вирішити проблему олігархів

коментувати
Українські олігархи готують країні нові пропозиції. Може, прийшов час і Україні запропонувати їм щось суттєве?

Останнім часом за ініціативою народного депутата Сергія Тарути – екс-губернатора Донеччини, в минулому мільярдера – відбулося кілька зібрань провідних бізнесменів країни. За словами організатора, це спроба виробити план дій щодо виходу країни з кризи, оскільки бізнес не дуже довіряє чинній урядовій команді.

Гаразд, цій команді нині мало хто довіряє. Особливо її керівникам. Але який бізнес? Ахметов, Пінчук, Коломойський, Хмельницький – це бізнес? Якщо бізнес, то їхні імена мають асоціюватися з відомими торговими марками, унікальними виробами, якісною продукцією. Власне, з тим, що принесло їм шалені доходи, перетворивши їх буквально за кілька років із хлопців із підворітні в олігархів із мільярдними статками. Ви знаєте торгові марки, котрі представляють названі чоловіки? І ніхто не знає. Бо вони не бізнесмени. Вони – рантьє. Ті, кому дозволено продавати природні ресурси й сировину.

То чого доброго можна чекати від олігархів, котрі перетворили одну з найперспективніших країн пострадянського табору в сучасну руїну? І схаменулися лише тоді, коли ця країна перестала їм приносити мільйонні прибутки.

Може, колись ці бізнесмени турбувалися долею своїх найманих напіврабів і намагалися платити їм достойні зарплати, таким чином оживляючи внутрішній ринок?

Може, вони прагнули чесно наповнювати бюджет країни податками від свого бізнесу і забезпечували соціальну сферу – освіту, медицину, культуру – належним фінансуванням? І не виводили весь свій прибуток по офшорах?

Олігархи ще ніколи і ніде не ставали рушіями національного прогресу

Може, вони, врешті, створили фонд підтримки української армії і наповнили його достатніми власними фінансами, коли виявилося, що ця армія без черевиків і без зброї змушена захищати країну від несамовитого агресора?

Може, хоч хтось, хоч колись зробив щось доброго для держави, котра нині має допомогти їм вижити й зберегти свої статки?

Гаразд, це все справді риторичні запитання, що не потребують відповіді. Але помилки роблять всі й ніхто від них не застрахований. Будемо сподіватися, що ці багаті люди – кілька десятків сімей, – котрі досі зневажали всіх останніх українців, вважаючи їх «лохами» і невдахами, бо не вміють так вправно й нахабно як вони працювати ліктями і нічим іншим, то вони зараз видадуть на-гора суперпропозиції, котрі мають швидко й ефективно вивести країну з глибокої кризи.

А найбільше – повернуть свої глибоко заховані мільярди з офшорів, котрі лежать там мертвим багажем, створять певний фонд розвитку країни, залучать найкращих спеціалістів світу й країни для розробки реального і конкретного плану реалізації модернізації.

А ще закличуть своїх представників у парламенті, яких там ледь не половина складу, прийняти сприятливе для розвитку економіки законодавство, котре допоможе залученню інвестицій у потенційно багату й ефективну країну. В країну, де високий рівень умілості й освіти населення. В країну, де розташовано 30% світових чорноземів і де неймовірні водні ресурси, котрі незабаром стануть одним із вирішальних факторів виживання й розвитку людства. В країну, де одна з найкращих у світі логістика розвитку важкої промисловості. І де нині вже створена чудова база для розвитку ІТ-технологій.

Будь ласка, шановний читачу, не стверджуйте, що це можливо. У вас для цього немає жодних підстав. Як немає їх і в автора цих рядків. Бо зі світової історії знаємо, що олігархи ще ніколи і ніде не ставали рушіями національного прогресу. За своєю природою вони не здатні цього зробити.

І не треба цього від них чекати. В Україні є значно перспективніша й могутня сила, народжена Майданами – громадянське суспільство, зокрема, його інтелектуальна частина, котра нині живе в паралельному світі, досі не використана. І саме громадянське суспільство має зорганізуватися таким чином, щоб примусити олігархів (при умові їхнього виживання в уже новій якості) взяти участь у поваленні влади олігархату і створенні ліберальної, ринкової, та справедливої системи організації суспільства.

І, як українцям не хочеться до цього повертатися, але приступити до розв’язання проблем модернізації неможливо, не розібравшись із несправедливим, вульгарним і хамським процесом приватизації, проведеним за часів Леоніда Кучми й продовженим режимом Віктора Януковича.

Тільки легітимізація приватизації великих колись державних підприємств, перегляд того, що поставило країну з ніг на голову, може повернути країні справедливість і перспективу відродження. Для цього не потрібно революцій, жодна з яких у світовій історії не виконувала свого завдання. Не потрібно буде все віднімати в супербагатіїв і потроху всім роздавати як продемонстрували це практики вульгарного соціалізму.

Треба просто застосувати універсальну економічну формулу, однакову й рівну для всіх, провести через неї весь попередній процес приватизації й постприватизації. І примусити доплатити те, що безпідставно й грубо було вилучено до приватних кишень купкою надто кмітливих людей.

І для цього не варто щось придумувати й вигадувати велосипед. Варто застосувати формулу уряду Тоні Блера, котрий швидко, успішно й ефективно провів у Великій Британії легітимізацію приватизації інфраструктурних об’єктів у кінці 90-их років.

В основі британської схеми легітимаційної доплати був запропонований так званий windfall tax – податок на безпідставні доходи, обумовлені обмеженням конкуренції або винятково сприятливою ринковою кон’юнктурою.

Застосувавши цю універсальну формулу, українські економісти вже давно порахували можливий ефект від цієї процедури – десятки мільярдів доларів таких нині необхідних для виживання країни й модернізації її інститутів. Але чи не найбільший капітал – повернення справедливості й віри у власну державу мільйонів її громадян. Вони цього вже майже не чекають. Але цілком заслуговують.

Думати над долею країни - це геть невластива для олігархів функція. Їх для початку треба примусити не думати, а віддати нелегітимно привласнене. При тому залишивши їм перспективу розгортання власного бізнесу за умови законодавчого забезпечення обов’язку сплачувати своїм робітникам не 3-4% від собівартості продукції, а хоча б так як у країнах Східної Європи – 30-40%. До речі, все це в їхніх же інтересах, бо отримають тепер уже цілком легітимну власність і спатимуть спокійно.

А далі вже – шлях, прокладений нашими успішними сусідами. Все дуже просто. Чому українцям не піти цим шляхом?

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.