18 серпня 2017, п'ятниця

Вечеря в чорній дірі

коментувати
Ресторан, який варто відвідати, щоб зрозуміти, як живуть сліпі люди

Вчора я отримала унікальний досвід – перебуваючи в Лондоні, повечеряла в непроглядній темряві в одному з найнезвичайніших ресторанів світу Dans le noir. Я читала, що частина персоналу в цій мережі незрячі, проте наш гід і офіціант не були сліпими. Спочатку нам при світлі запропонували вибрати три сети меню: вегетаріанський, м'ясний або вибір шефа. А от чим саме вас нагодують, ви зможете дізнатися і подивитися на фото вже після закінчення трапези. «Я така схвильована!», - вигукнула одна з відвідувачок, вибираючи сет.

Раптом у лобі ресторану з'явилася й інша компанія – п'ять чорношкірих і дуже повних жінок в дорогих і яскравих нарядах. На одній був блискучий комбінезон (можливо, вона хотіла світитися в темряві?), друга тримала велику сумку Луї Віттон (і чому яскраво виражені бренди з емблемами так люблять темношкірі мешканки Лондона?). У будь-якому випадку, компанія привертала увагу. Я навіть на секунду пошкодувала, що вечеряти доведеться в темряві, адже розглядати відвідувачів лондонських ресторанів ледь не стало моїм хобі.

Отже, вибір зроблено, речі та телефони здані в шафку, і ми вже тримаємося за руку нашого гіда, який слугує і провідником у темряві, і офіціантом. Йти незручно, в залі чути голоси відвідувачів і стукіт тарілок з виделками. Постійно здається, ніби зараз на когось натрапиш. Інстинктивно бережеш голову – саме так проходиш крізь гілки дерев, нахилившись і намагаючись ухилитися. Різниця лише в тому, що гілки ці невидимі й існують лише у тебе в голові.

Нарешті посадили за столик. Обмацуєш руками предмети, а тим часом гід розповідає, де тарілка і прибори. Просиш води, сподіваючись, що гід наллє тобі, але він просить зробити це самостійно - і ти несподівано для себе наливаєш не тільки собі, але й своєму візаві.

Темрява на публіці не має нічого спільного з темрявою, яку ми бачимо і відчуваємо, лягаючи спати: та темрява приємна, релаксуюча. Але коли ви перебуваэте в людному чужому місці, та ще й збираєтеся поїсти, вам потрібні, життєво необхідні ваші очі! І ця темрява просто б'є в обличчя, застилаючи все. Відчуття моторошнуваті, навіть якщо ви усвідомлюєте, що варто лише захотіти, і експеримент тут же закінчиться.

Темрява просто б'є в обличчя, застилаючи все. Відчуття моторошнуваті, навіть якщо ви усвідомлюєте, що варто лише захотіти, і експеримент тут же закінчиться

Принесли холодні закуски. Беру виделку, намагаюся зрозуміти, що на тарілці. Виделкою відчуваю горби і пагорби. Натикаюся на щось тверде. Наколюю. Виявляється, овочі. Кілька разів підносила до рота порожню виделку – мені здавалося, що на ній була їжа. Врешті мені попалося щось слизько-мерзотне і я, вмить злякавшись, витягла це з рота і відклала. Потім виявилося, що це був морський гребінець, який я взагалі-то люблю, але мозок у темряві намалював мені жабу. До речі, потрапляти виделкою прямо в рот теж не завжди вдавалося. Щоб перевірити, чи закінчила страву, довелося скористатися пальцями. Соромно, але, як з'ясувалося, так робили багато людей. Інакше підеш, не поївши.

Основна страва являла собою тарілку з трьох секцій, де були викладені тушковані овочі та фрукти, оленина на фруктовій подушці і риба, залита овочевим густим соусом. Але в темряві це сприймалося як незрозумілі шматки м'яса і риби, залиті кислуватою незрозумілою рідиною.

Фішка цього ресторану ще й у тому, що до вас за стіл підсаджують інших відвідувачів, що додає дискомфорту, позаяк близькість з чужими людьми колосальна. Тепер приблизно розумію, що відчуває сліпа людина в публічному місці, і для мене це кошмар. Не впевнена, що до такого взагалі можна звикнути. Відчувається беззахисність і безпорадність, а тим часом темрява просто тисне на голову. Втративши можливість бачити, концентруєшся на звуках, а їх у переповненому ресторані багато. Люди їдять, обговорюють, дзвенять посудом, гублять виделки. Здається, ніби перебуваєш на банкеті примар. Думаю: «боже, ну чому я не бачу хоча б силуети?». Але фішка цього місця – абсолютний, непроникний, суцільний морок.

Швидко закінчивши з десертом (бісквіт з ягодами і підливою з використанням базиліка), я попросила гіда вивести мене назовні. Опинившись у лобі, де вже можна було розрізняти тіні, полегшено зітхнула.

Я читала, що в таких ресторанах загострюються смакові рецептори, і ви інакше сприймаєте страви, але на 100% підтвердити цього не можу. Їжа насправді на смак була незвичайною, але, як потім виявилося, на тарілці у мене крім іншого було м'ясо оленя, а в мого візаві – м'ясо крокодила. Ви щодня їсте м'ясо крокодила? Якщо ні, то, можливо, саме тому воно здається незвичайним? А якщо ви його їсте наосліп, то воно вам здасться ще і незвичайним шматком яловичини. Іншими словами, за півтори години перебування в темряві третє око в мене не відкрилося, хоча я цілком вірю, що у сліпих людей більше розвинені інші почуття (треба ж їм якось виживати і адаптуватися).

В гіді цього ресторану йдеться, що позбавлені світла очі не можуть обдурити, і всі забобони залишаються осторонь. Я ж можу сказати, що під час вечері власне візуальне сприйняття страви є невід'ємною складовою задоволення. Ось ви бачите хрустку скоринку на курці, посипану перцем і травами, або ніжний паштет з часточкою лимона і вже подумки уявляєте, як це буде танути або хрустіти у вашому роті.

Якщо ви цього не бачите, а їсте наосліп, ваша фантазія може видати вам щось не дуже приємне. Моя – наприклад, сприйняла гребінець чи то за слимака, чи то за жабу. Сприйняття дійсно змінюється, але зовсім не завжди в бік задоволення. Саме тому ягідна підлива здається кислою рідиною. Наостанок, коли мені показали картинки зі стравами, я була вражена тим, який гарний вигляд вони мають, і з яких смачних і приємних для мене продуктів складається меню. Тобто в моєму випадку забобони щодо страв якраз домальовував мій "сліпий" мозок.

Мій вердикт. Чи варто відвідати? Варто. Але, насамперед, щоб зрозуміти, як це – бути незрячим. Я йшла вулицею, як заново народившись, - раділа як дитина, що бачу машини та дерева. Після такого досвіду багато проблем, нехай це брак грошей або брижі на талії, здаються немислимою нісенітницею і якоюсь безглуздою дурістю порівняно з тим, скільки дрібниць стає непереборною перешкодою для сліпих людей. Тож не нарікайте на життя, не варто.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.