4 грудня 2016, неділя

Вечеря в чорній дірі

коментувати
Ресторан, який варто відвідати, щоб зрозуміти, як живуть сліпі люди

Вчора я отримала унікальний досвід – перебуваючи в Лондоні, повечеряла в непроглядній темряві в одному з найнезвичайніших ресторанів світу Dans le noir. Я читала, що частина персоналу в цій мережі незрячі, проте наш гід і офіціант не були сліпими. Спочатку нам при світлі запропонували вибрати три сети меню: вегетаріанський, м'ясний або вибір шефа. А от чим саме вас нагодують, ви зможете дізнатися і подивитися на фото вже після закінчення трапези. «Я така схвильована!», - вигукнула одна з відвідувачок, вибираючи сет.

Раптом у лобі ресторану з'явилася й інша компанія – п'ять чорношкірих і дуже повних жінок в дорогих і яскравих нарядах. На одній був блискучий комбінезон (можливо, вона хотіла світитися в темряві?), друга тримала велику сумку Луї Віттон (і чому яскраво виражені бренди з емблемами так люблять темношкірі мешканки Лондона?). У будь-якому випадку, компанія привертала увагу. Я навіть на секунду пошкодувала, що вечеряти доведеться в темряві, адже розглядати відвідувачів лондонських ресторанів ледь не стало моїм хобі.

Отже, вибір зроблено, речі та телефони здані в шафку, і ми вже тримаємося за руку нашого гіда, який слугує і провідником у темряві, і офіціантом. Йти незручно, в залі чути голоси відвідувачів і стукіт тарілок з виделками. Постійно здається, ніби зараз на когось натрапиш. Інстинктивно бережеш голову – саме так проходиш крізь гілки дерев, нахилившись і намагаючись ухилитися. Різниця лише в тому, що гілки ці невидимі й існують лише у тебе в голові.

Нарешті посадили за столик. Обмацуєш руками предмети, а тим часом гід розповідає, де тарілка і прибори. Просиш води, сподіваючись, що гід наллє тобі, але він просить зробити це самостійно - і ти несподівано для себе наливаєш не тільки собі, але й своєму візаві.

Темрява на публіці не має нічого спільного з темрявою, яку ми бачимо і відчуваємо, лягаючи спати: та темрява приємна, релаксуюча. Але коли ви перебуваэте в людному чужому місці, та ще й збираєтеся поїсти, вам потрібні, життєво необхідні ваші очі! І ця темрява просто б'є в обличчя, застилаючи все. Відчуття моторошнуваті, навіть якщо ви усвідомлюєте, що варто лише захотіти, і експеримент тут же закінчиться.

Темрява просто б'є в обличчя, застилаючи все. Відчуття моторошнуваті, навіть якщо ви усвідомлюєте, що варто лише захотіти, і експеримент тут же закінчиться

Принесли холодні закуски. Беру виделку, намагаюся зрозуміти, що на тарілці. Виделкою відчуваю горби і пагорби. Натикаюся на щось тверде. Наколюю. Виявляється, овочі. Кілька разів підносила до рота порожню виделку – мені здавалося, що на ній була їжа. Врешті мені попалося щось слизько-мерзотне і я, вмить злякавшись, витягла це з рота і відклала. Потім виявилося, що це був морський гребінець, який я взагалі-то люблю, але мозок у темряві намалював мені жабу. До речі, потрапляти виделкою прямо в рот теж не завжди вдавалося. Щоб перевірити, чи закінчила страву, довелося скористатися пальцями. Соромно, але, як з'ясувалося, так робили багато людей. Інакше підеш, не поївши.

Основна страва являла собою тарілку з трьох секцій, де були викладені тушковані овочі та фрукти, оленина на фруктовій подушці і риба, залита овочевим густим соусом. Але в темряві це сприймалося як незрозумілі шматки м'яса і риби, залиті кислуватою незрозумілою рідиною.

Фішка цього ресторану ще й у тому, що до вас за стіл підсаджують інших відвідувачів, що додає дискомфорту, позаяк близькість з чужими людьми колосальна. Тепер приблизно розумію, що відчуває сліпа людина в публічному місці, і для мене це кошмар. Не впевнена, що до такого взагалі можна звикнути. Відчувається беззахисність і безпорадність, а тим часом темрява просто тисне на голову. Втративши можливість бачити, концентруєшся на звуках, а їх у переповненому ресторані багато. Люди їдять, обговорюють, дзвенять посудом, гублять виделки. Здається, ніби перебуваєш на банкеті примар. Думаю: «боже, ну чому я не бачу хоча б силуети?». Але фішка цього місця – абсолютний, непроникний, суцільний морок.

Швидко закінчивши з десертом (бісквіт з ягодами і підливою з використанням базиліка), я попросила гіда вивести мене назовні. Опинившись у лобі, де вже можна було розрізняти тіні, полегшено зітхнула.

Я читала, що в таких ресторанах загострюються смакові рецептори, і ви інакше сприймаєте страви, але на 100% підтвердити цього не можу. Їжа насправді на смак була незвичайною, але, як потім виявилося, на тарілці у мене крім іншого було м'ясо оленя, а в мого візаві – м'ясо крокодила. Ви щодня їсте м'ясо крокодила? Якщо ні, то, можливо, саме тому воно здається незвичайним? А якщо ви його їсте наосліп, то воно вам здасться ще і незвичайним шматком яловичини. Іншими словами, за півтори години перебування в темряві третє око в мене не відкрилося, хоча я цілком вірю, що у сліпих людей більше розвинені інші почуття (треба ж їм якось виживати і адаптуватися).

В гіді цього ресторану йдеться, що позбавлені світла очі не можуть обдурити, і всі забобони залишаються осторонь. Я ж можу сказати, що під час вечері власне візуальне сприйняття страви є невід'ємною складовою задоволення. Ось ви бачите хрустку скоринку на курці, посипану перцем і травами, або ніжний паштет з часточкою лимона і вже подумки уявляєте, як це буде танути або хрустіти у вашому роті.

Якщо ви цього не бачите, а їсте наосліп, ваша фантазія може видати вам щось не дуже приємне. Моя – наприклад, сприйняла гребінець чи то за слимака, чи то за жабу. Сприйняття дійсно змінюється, але зовсім не завжди в бік задоволення. Саме тому ягідна підлива здається кислою рідиною. Наостанок, коли мені показали картинки зі стравами, я була вражена тим, який гарний вигляд вони мають, і з яких смачних і приємних для мене продуктів складається меню. Тобто в моєму випадку забобони щодо страв якраз домальовував мій "сліпий" мозок.

Мій вердикт. Чи варто відвідати? Варто. Але, насамперед, щоб зрозуміти, як це – бути незрячим. Я йшла вулицею, як заново народившись, - раділа як дитина, що бачу машини та дерева. Після такого досвіду багато проблем, нехай це брак грошей або брижі на талії, здаються немислимою нісенітницею і якоюсь безглуздою дурістю порівняно з тим, скільки дрібниць стає непереборною перешкодою для сліпих людей. Тож не нарікайте на життя, не варто.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.