22 жовтня 2017, неділя

Пастка децентралізації. На яку хитрість пішла українська влада

коментувати
Як старі партійні еліти намагаються зберегти контроль над передачею повноважень на місця

Початок дискусії про децентралізацію України читайте тут

Шановні автори статті про проведення децентралізації в Україні Тимофій Мілованов, Роджер Майєрсон та Жерар Роланд справедливо наголошують на основній тезі – проведення децентралізації в Україні забезпечить виховання нових демократичних лідерів.

Теза є справедливою, оскільки сьогодні в Україні основною проблемою, яка унеможливлює проведення швидких та системних реформ, є відсутність кадрового забезпечення та відповідального лідерства.

Криза кадрового забезпечення яскраво проявилася після проведення парламентських виборів у жовтні 2014 року та формування нового складу уряду – демократична коаліція політичних партій, на яку було покладено відповідальність сформувати уряд, не змогла висунути зі своїх рядів ефективних управлінців, які б забезпечили реалізацію програм партій та виконання Коаліційної Угоди.

У цій ситуації альтернативною кузнею нових демократичних лідерів може стати саме місцеве самоврядування, наділене реальними повноваженням та фінансовими ресурсами, необхідними для досягнення ефективних результатів – тобто децентралізована система управління країною.

Окрім цього, проведення адміністративно-територіальної реформи та муніципальної консолідації дадуть можливість новим політичним лідерам, які показали свою ефективність на місцевому рівні, сформувати достатню електоральну базу для потрапляння на вищі щаблі влади.

Політичні партії отримали монопольне право на висування кандидатів у депутати

Проте автори статті випустили з уваги один важливий елемент – спосіб потрапляння нових людей до органів місцевого самоврядування.

У розвинутих демократіях єдиним інститутом, який забезпечує прихід нових людей до влади, є політичні партії. Проте чи існують в Україні політичні партії, які забезпечують управлінську ротацію і мають відкриті соціальні ліфти для нових людей? Відповідь очевидна: таких партій в Україні немає.

У зв'язку з цим нам необхідно згадати ухвалений новий закон «Про місцеві вибори». Відповідно до закону, єдиним суб'єктом висування на місцевих виборах у всіх містах України (за виключенням сіл) є політичні партії.

Тобто політичні партії отримали монопольне право на висування кандидатів у депутати. А система управління в містах полягає у тому, що всі управлінські посади будуть надаватися політичним партіям, представленим у місцевих радах – посади заступників міських голів, секретарів рад, керівників комунальних підприємств, організацій тощо.

Новим активним людям, представникам неурядових організацій, які довгий час займаються вирішенням місцевих проблем, щоб потрапити до місцевої влади потрібно домовлятися з політичними силами, натомість гарантувати лояльність до політичного керівніцтва.

До місцевих рад не зможуть потрапити також нові політичні сили, які були сформовані громадськими діячами та новими демократичними політиками, оскільки прохідний бар'єр, за наполяганням великих парламентських партій, був піднятий з 3% до 5%.

Таким чином, старі політичні еліти в один голос заявили: «ми передаємо повноваження та фінансові ресурси на місцевий рівень і проводимо децентралізацію, проте виключно під пильним контролем». Політична система продовжує залишатися законсервованою із запобіжником потрапляння свіжої крові.

Проте більш важливою частиною статті є опис ризиків поданого до Верховної Ради України законопроекту про зміну Конституції.

Автори статті виділяють чотири основні ризики, які існують у випадку ухвалення Законопроекту в цілому: порушення унітарності України, ризик зупинки роботи префекта у випадку політичного конфлікту, конфлікт префектів та територіальних органів виконавчої влади, а також ризик неефективності регіональних органів влади.

По-перше, щодо порушення унітарності та легітимізації закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей від 16 вересня 2014 року.

У законопроекті про внесення змін до Конституції немає прямого відсилання до будь-якого із законів. У цьому випадку може застосовуватися вже ухвалений закон, або може бути прийнято новий.

У будь-якому випадку, норми ухваленого закону можуть набути чинності виключно у випадку повернення окремих районів Донецької та Луганської областей у правове поле України, взяття контролю українськими органами за кордоном, проведення виборів за українським законодавством та відповідно до міжнародних стандартів.

Другим є ризик зупинки діяльності префекта у випадку політичного конфлікту між президентом та прем'єр-міністром.

Відповідно до пропонованих змін до Конституції, префект призначатиметься та звільнятиметься з посади президентом за поданням уряду. Подвійне підпорядкування відповідає сферам, які будуть у компетенції префектів. Зокрема, сфера президента – нагляд за дотриманням Конституції і законів та управління регіонами в умовах воєнного або надзвичайного стану, надзвичайної екологічної ситуації. Натомість сфера уряду – координація центральних органів виконавчої влади на території та забезпечення виконання урядових програм.

Відповідно до такого розподілу сфер, уряд та президент будуть втручатися у діяльність префектів, проте не будуть перетинатися один з одним.

Звичайно, справедливе питання може виникнути щодо призначення префектів у різних областях. Як показує практика призначення голів державних адміністрацій, у різних регіонах займають посади або представники президента, або прем'єра.

Проте щоб унеможливити політичну залежність префектів необхідно ухвалити окремий закон про префектів, де чітко визначити процедуру відбору кандидатур на заміщення посад префектів через прозорий конкурсний відбір. Ключовою позицією має бути, що префект є не політиком, а професійним державним службовцем.

Щодо четвертого пункту, то тут варто зазначити, що регулювання кола повноважень районів та областей лежить у площині регулювання окремих законів, зокрема закону про місцеве самоврядування в Україні та закону про місцеві органи виконавчої влади.

Щодо належного функціонування районних та обласних рад як комунікаційних платформ спільних інтересів територіальних громад, то це питання слід віднести до виборчого законодавства – а саме яким чином забезпечити пропорційне представництво всіх територіальних громад на рівні районної та обласної рад.

Підсумовуючи, варто підтвердити першочергову тезу, яка висувалася шанованими авторами статті – децентралізація відкриває соціальні ліфти для нових демократичних лідерів. Проте, на мій погляд, запропоновані зміни до Конституції у частині децентралізації є великим кроком вперед для проведення справжньої реформи місцевого самоврядування.

VoxUkraine спеціально для "Нового часу"

Продовження дискусії буде опубліковано в розділі «Думки». Слідкуйте за оновленнями

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Іван Лукеря   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Іван Лукеря
Іван Лукеря

Експерт Реанімаційного пакета реформ

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.