19 листопада 2017, неділя

Звідки беруться популісти

коментувати
Спустившись декількома колами пекла, популізм може перетворитися в фашизм або нацизм

Чи можуть Дональд Трамп і європейські популісти зробити для нас щось хороше?

Вони роблять те ж саме, що і популісти у всі часи: грають на страху, особливо щодо тих, хто не підпадає під категорію «наші»; перебільшують соціальні проблеми; кажуть, що центристська і ліберальна влада корумповані і відірвані від реальності, що снобістські, космополітні еліти дбають виключно про свої інтереси і не поважають «народ».

Це їхній час. Але чи можуть вони, нехай і мимоволі, допомогти тим країнам, які мріють очолити?

Більшість наукових досліджень каже, що ні. Зокрема, нещодавнє дослідження Гарвардського університету – не найулюбленішого популістами інституту – стверджує, що перехід багатих країн (в тому числі США та європейських країн), який відбувся в 1970-х роках, від класової політики до «постматеріальних цінностей» викликав відторгнення, особливо серед білого, малоосвіченого населення старшого віку. Ці люди «відкидають нові прогресивні цінності, їх обурює зміщення звичних традиційних норм». І вони стають потенційно сприйнятливим до популістських закликів.

Проте слова «популізм» і «люди» (лат. populi) мають спільне походження

Вони бояться маргіналізації (багато з нею вже зіштовхнулися). У багатьох немає часу на те, щоб кардинально змінити своє життя. Ними рухає не просто економічна нерівність і культурна неприязнь - це просто вже не та Америка, Франція або Польща, в яких, на їхню думку, вони виросли. Внутрішні соціальні та культурні революції зробили їх, корінний народ, паріями. Тепер вже вони в меншості.

У минулому популізм обертався багатьма сумними наслідками. Наприклад, гнів Ку-клукс-клану не обмежився чорними американцями – під їхню руку потрапили євреї і католики. У середині 1920-х років Клан і його союзники допомогли провести через Конгрес жорсткі квоти на максимально допустиму кількість іммігрантів з країн Східної та Південної Європи – не більше кількох сотень чоловік на одну країну в рік. Квоти скасували тільки в 1965 році. Коли Трамп демонізує мексиканських іммігрантів, називаючи їх гвалтівниками і злочинцями, він користується тим же наративом. І це незважаючи на те, що авторитетне видання Washington Post довело: немає жодних даних, які б підтверджували, що мексиканці скоюють більше злочинів, ніж корінні американці.

Тим часом європейські популісти вважають небезпечними мусульман, оскільки терористичні акти в Європі зазвичай здійснюються в ім'я воєнізованих ісламістських груп. Поки центристські політики намагаються довести, що мусульмани в більшості своїй відчувають огиду до терактів, страх перед насильством зробив лідера Національного Фронту Марін Ле Пен одним з найпопулярніших політиків у Франції і підштовхнув соціалістичну владу запровадити безглузду заборону на «буркіні» - купальний костюм для мусульманок, який повністю покриває тіло, - який колишній президент Ніколя Саркозі раптом назвав «провокаційною».

Такі заяви навряд чи приведуть до поліпшення репутації. Але популізм – це крик певної частини спільноти (в деяких випадках і місцях, майже всієї спільноти), яка вважає себе ображеною. Об'єднавчий посил популізму – скарги на забрані іммігрантами робочі місця. Наплив дешевих продуктів, що послідував за підписанням торгових угод, ускладнює життя місцевим виробникам. Ліберальні космополітні еліти, які формують владу, вводять закони, які вимагають толерантно ставитися до сексуальних та етнічних меншин, адже вони не є частиною «нас».

Проте слова «популізм» і «люди» (лат. populi) мають спільне походження. Рух, який базується на популізмі, висловлює народний протест. Протести в демократіях необхідні. Головний посил кампанії Берні Сандерса, ключового супротивника Гілларі Клінтон в таборі демократів, ґрунтувався на відразі американців до економічної нерівності і жадібності корпорацій. І хоча в його пропозиціях було мало реалістичних фінансових політик, пристрасна кампанія демократа змусила багатьох усвідомити наявність проблеми. Клінтон довелося визнати, що глобалізаційні заходи, які вона відстоює, вдарили по багатьох американцях.

У минулому популісти робили те ж, що і Сандерс. І домагалися зміни політики. У 1890-х роках Народна партія закликала державу допомогти «простим людям» Сполучених Штатів. Партія проіснувала недовго, проте її протест проти експлуатації став частиною порядку денного як Демократичної, так і Республіканської партій. Кампанії Народної партії проти найму іноземної робочої сили, які, зазвичай, за підтримки профспілок (і часто з расистським підтекстом), призвели до підвищення зарплати і поліпшення умов роботи.

Якою буде спадщина Трампа? Ми запам'ятаємо лише реакцію на його висловлювання та поведінку або винесемо з цієї кампанії якісь уроки? Люди, які поблажливо ставляться до так званих «розмов у роздягальні» про сексуальні пригоди, можуть подумати: ніщо так не спонукає змінитися, як побачити власне потворне відображення у дзеркалі дій іншої людини. Образи Трампа на адресу батьків загиблого в Іраку капітана Хумаюн Хана мають спонукати тих, кого приваблювали антимусульманські заяви республіканця, переглянути свою точку зору.

І незважаючи на те, що його пропозиції щодо імміграції здебільшого складалися з образ, проблемою нелегального статусу іноземних працівників у Сполучених Штатах дійсно потрібно зайнятися. Його пропозиція щодо зниження або усунення податкових лазівок для надбагатих – якщо втягнута в ці махінації людина могла сказати це щиро - цілком резонне, особливо після оприлюднення Панамських документів.

Трамп і його соратники займають різні позиції на ідеологічній шкалі (від правих до лівих), що характерно для популістів. Вони порушують питання, які мають бути порушені, і висловлюють образи, які мають бути висловлені. Популістські партії і лідери, як висловлюється американський історик Річард Хофстедтер, схожі на бджіл: вмирають одразу після того, як вкусять когось. Але Трамп не помре. Особисто я ставлю на те, що він відкриє правий популістський телеканал.

Спустившись декількома колами пекла, популізм може перетворитися в фашизм або нацизм. Разом з тим, він може бути криком відчаю, фрустрації, проханням про допомогу, висловленою мовою відторгнення й агресії. Демократи можуть взяти гору над популістами, спираючись упор на явно виражену огидність. Зазвичай так і відбувається. Найімовірніше, в США так і буде. Ми в Європі повинні сподіватися, що у нас є політики, які також здатні впоратися з цим викликом.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда на Reuters. Републікування повної версії тексту заборонено

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.