9 грудня 2016, п'ятниця

Цар, патріарх, президент і мафіозна Росія

коментувати
Путін оточив себе невеликою групою обраних. І чим більше часу проходить, тим впливовіше вони стають

У січні цього року британський суддя Роберт Оуен сказав, що Володимир Путін, президент Росії, «ймовірно», є вбивцею. Жертва - Олександр Литвиненко, колишній співробітник радянських, а пізніше і російських спецслужб, який втік до Великобританії, став позаштатним консультантом британської зовнішньої розвідки, а згодом був отруєний двома іншими екс-співробітниками російських спецслужб в лондонському готелі.

Перед Оуеном стояло завдання скласти звіт за результатами розслідування вбивства. Він оголосив свою досить пряму заяву про те, що Путін, ймовірно, був замовником вбивства, раніше, ніж очікувалося. Це принесло деяке полегшення вдові Литвиненка, Марині, яка, як і її чоловік, завжди вважала, що Путін мстився екс-співробітнику ФСБ.

За словами журналіста The Guardian Люка Гардінга, Марина закликала прем'єр-міністра Британії Девіда Кемерона вигнати з країни всіх російських шпигунів, а також накласти санкції і заборонити в'їзд кільком людям, замішаним у вбивстві. У списку був і президент Росії.

«Немислимо, щоб прем'єр нічого не зробив після вбивчих аргументів, представлених сером Робертом Оуеном, - коментує Хардінг. Однак «немислиме» виявилося цілком можливим.

Путін прагне представити Захід агресором, а себе - захисником правди

Через кілька тижнів на Світовому економічному форумі в Давосі Кемерон риторично запитав, чи повинна Британія підтримувати «якісь стосунки» з Росією для пошуку рішень у сирійській кризі, після чого сам же відповів: «Так, ми повинні. Але ми робимо це з відкритими очима і дуже холодним серцем».

Сьогодні до Росії охолола більшість сердець, починаючи від американського президента Барака Обами, наміри якого «перезавантажити» американсько-російські відносини ще під час першого терміну було відкинуто Кремлем, закінчуючи такими колись близькими союзниками, як турецький лідер Реджеп Таїп Ердоган, який був розлючений військовою підтримкою сирійського президента Башара аль-Асада з боку Москви. У РФ майже не залишилося союзників, які б не були залежні від неї. Навіть Куба – радянський і російський сателіт – тепер, здається, рухається в бік Сполучених Штатів.

У дипломатичних відомствах по всьому світу продовжують холоднокровно розмірковувати про те, яку стратегію обрати щодо Путіна: чекати, поки він піде або протистояти йому. Російський президент зіткнувся з непростими викликами: доходи продовжують знижуватися, рубль падає, зростає інфляція, все частіше спалахують протести і невеликі демонстрації. Але президента це, по суті, не зачіпає. Володимир Путін знову робить Росію великою («making Russia great again» за аналогією з основним гаслом кандидата в президенти США Дональда Трампа «make great America again» - НВ) – і цей спектакль щовечора в тій чи іншій формі показують у новинах.

У Путіна практично немає ідеології, але він відчайдушно чіпляється за ті крихти, які у нього є. Він думає, що Захід, підбурюваний Сполученими Штатами, хоче добратися до нього і послабити Росію. Він рішуче налаштований дати йому відсіч, і підкреслює, що Росія – це не просто країна, а окрема цивілізація. Гліб Павловський, колишній помічник президента, а тепер його критик, каже, що Путін прагне представити Захід агресором, а себе - захисником правди і світової справедливості.

Можливо, опозиція російському президенту і зростає, проте вона як і раніше слабка і більша її частина знаходиться у вигнанні (і не завжди в безпеці, як показав приклад Литвиненко). Раніше в цьому місяці на зустрічі в столиці Литви Вільнюсі, близько 400 членів опозиції, більшість з яких живуть за кордоном, обговорювали стан справ у Росії. Деякі з них, за розповідями однієї з учасниць зустрічі, російсько-американської журналістки Маші Гессен, вважають, що на даний момент Росія є «гібридною», причесаною диктатурою з невеликими вкрапленнями демократії. Інші, включно з Гессен, схильні вважати її «мафіозною державою», описаною угорським соціологом Балінтом Мадяром як керовану «сім'єю», на чолі якої стоїть «патріарх», який «розпоряджається посадами, багатствами, статусами і людьми».

Патріарх Путін створив навколо себе маленьку, тісну групу. Олексій Венедиктов, головний редактор, який все ще працює на ліберальній радіостанції «Ехо Москви», говорить, що в цю групу входять лише дві людини: Микола Патрушев, секретар Ради безпеки РФ, і Сергій Іванов, голова Адміністрації президента – обидва є колишніми співробітниками спецслужб. «Вони близькі йому психологічно і з точки зору освіти. Чим більше часу проходить, тим впливовішими вони стають». Настільки обмежений вплив говорить про те, що курс задано і він не зміниться.

У цій системі все залежить від царя-патріарха-президента. Під час виступу в Конгресі США директор Центру зі Сполучених Штатів і Європи при Брукінзькому інституті, а також один з провідних експертів з Росії останні два десятиліття Фіона Хілл сказала, що Путін і його команда «напружено працювали над тим, щоб посилити свою тактичну перевагу, зробивши російського президента і, відповідно, всю систему прийняття рішень в РФ, максимально засекреченою і непередбачуваною. Ніхто за межами тісного кола не повинен знати, що насправді відбувається».

Ця крайня секретність означає, що виведення військ з Сирії було несподіванкою для всіх. Зокрема, можна припустити, що це стало неприємним сюрпризом і для самого Асада. Сирійський президент говорив про грандіозні плани з відновлення контролю над усією країною, але для цього йому потрібна була російська вогнева міць. Можливо, це і підштовхнуло Путіна вийти з Сирії - щоб не втягуватися у війну, яку навряд чи можна виграти, і на яку доведеться витрачати ресурси, які і без того скорочуються.

Крім того, це рішення підвищить його статус і авторитет, що було однією з головних цілей. Головний пропагандист та найпопулярніший ведучий новин на російському телебаченні Дмитро Кисельов у лютому радісно заявив: «Америка, нарешті, схилилася в наш бік. Це, безумовно, перемога Росії». Його слова доводять, що перемога значною мірою визначається ступенем поваги з боку США.

Це, безумовно, перемога Росії. І досягнута вона була за допомогою знайомих вже тактичних здібностей Путіна, який грає на замішанні і розбіжності Заходу щодо того, як впоратися з сирійською кризою. Однак, залишається старе питання: як довго президент і економіка країни зможуть протриматися в умовах відсутності серйозних викликів? Наскільки сильним буде Путін, якщо серйозний виклик таки виникне? А якщо буде слабким, то хто прийде замість нього?

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікування повної версії тексту заборонене.

Спочатку опубліковано на Reuters

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.