23 травня 2017, вівторок

Що спільного між Сирією і Чечнею

коментувати
Чечня — модель війни в Сирії, Грозний — модель наступу на Алеппо

Знищення утримуваного антиасадівскими повстанцями сирійського Алеппо, зокрема, слабо контрольованої східної частини міста, витісняється з вечірніх новин повідомленнями про перипетії запеклих президентських перегонів у Сполучених Штатах. Деякі репортери і фотографи наважилися вирушити до Сирію в ці дні, однак їхні камери розташовані на безпечній дистанції, тому ми бачимо лише спалахи і дим від обстрілів і бомб.

Іноді до нас доходять зняті на смартфони відео з виснаженими людьми, які або тікають у сховища, або несуть у лікарню поранених людей, які кричать від болю, де їм не в змозі надати належної допомоги.

На Заході впевнені: по місту б'є сирійська армія Башара Асада при підтримці його союзників, росіян. За деякими застереженнями дипломатів, зокрема, ООН, стало відомо, що літаки асадитів і росіян знищили минулого тижня гуманітарний конвой. На засіданні Ради Безпеки західні держави напали на Росію з критикою. Представниця США Саманта Пауер зазначила, що «Росія, замість того, щоб дотримуватися миру, розпалює війну. Вони обстрілюють гуманітарні конвої, лікарні і рятувальників, які відчайдушно намагаються зберегти людям життя». Представник Великої Британії Метью Райкрофт пішов далі: Росія і Асад, на його думку, влаштували в Алеппо черговий виток пекла, Росія в партнерстві з сирійським режимом скоює воєнні злочини.

Алеппо – це реальна російська політика

Після того як слово дали представнику Сирії Райкрофт покинув залу. За ним пішли Пауер і представник Франції, Франсуа Делатр. Віталій Чуркін, представник Росії, відкинув звинувачення, висунуті Москві.

Чому Росія не стала по той бік історії, адже очевидно, що Асад буде визнаний жахливим тираном, а Росія – його зловісним союзником? Москва це розуміє, але прикриває свої справжні наміри крихітним фіговим листком заперечення. Володимир Путін крок за кроком відновлює силу і славу, яку, на його думку, мав Радянський Союз. СРСР був важливим гравцем на Близькому Сході. Єдине матеріальне свідчення його присутності в цьому регіоні, що збереглося донині, — це орендовані для базування російських військово-морських суден портові потужності в Тартусі, на північному узбережжі Сирії. Після евакуації радянських баз у єгипетських містах Олександрія і Мерса-Матрух в кінці 1970-х років Тартус залишається єдиною опорою Росії на Середземному морі. Думки щодо стратегічної важливості цієї бази розійшлися – вона занадто мала, щоб розмістити великі російські судна – проте порт залишається важливим пунктом технічної підтримки.

Політичні і стратегічні розрахунки Кремля ще більш важливі. Путін вважає, що західне втручання в інші країни – зазвичай представлене у вигляді гуманітарних місій – це прикриття для агресії і неоімперіалізму. У своєму знаковому виступі перед Генеральною Асамблеєю ООН минулого року він розкритикував Захід за відмову стати на бік Асада в сирійській громадянській війні і застосував ту ж логіку щодо західного втручання в Україні, де, за його словами, стався військовий переворот, що призвів за собою «громадянську війну».

Президент Росії вважає Сполучені Штати своїм незмінним і непримиренним противником з потужним військовим потенціалом, міцність якого потрібно перевіряти за кожної нагоди. Але є й інше, більш особисте і холоднокровне пояснення союзу Росії з Асадом, пов'язане з Чечнею.

Чечня з її населенням в один мільйон осіб була і залишається найбільш пригніченим і найбільш войовничим регіоном, як у царські, так і радянські часи. В кінці 1991 року після розпаду Радянського Союзу Чечня проголосила незалежність. Протидія Росії національному повстанню призвело до Першої чеченської війни (1994-96), після якої Чечня стала напівавтономною, напівзалежною державою. Коли в кінці 1999 року війна спалахнула знову, Путін був прем'єр-міністром і приймав більшість рішень замість хворого президента Бориса Єльцина.

Російська армія була краще підготовлена, точилися запеклі бої. Столиця Чечні, Грозний, лежала в руїнах. До 2000 року Москва покінчила з найбільш організованим опором, хоча партизанські дії тривали до 2007 року, коли Рамзан Кадиров, син колишнього президента Чечні, за рішучої підтримки Путіна, встановив диктатуру, часто корумповану і люту. Сепаратизм був придушений, Грозний відновлений, Чечня залишилася під владою Москви.

Чечня — модель війни в Сирії, Грозний — модель наступу на Алеппо. Розмови російського президента про перемир'я і мирні переговори у чомусь лицемірні, підтримувані виключно для дипломатичного прикриття, а не від щирого наміру. Для нього – як показала промова в Генасамблеї ООН – це боротьба терористів проти законної влади. Раз почалася така війна, єдиний вихід для влади – використовувати проти своїх ворогів безжальну силу.

Друга чеченська війна зробила з маловідомого на той момент Путіна героя, жорстка відповідь на атаки сепаратистів підвищили його рейтинг популярності.

Російський лідер увійшов в політику на хвилі народної популярності, забезпеченої війною і силою – успіх, який проторував шлях в Україну, Крим і Сирію. Це нещадність у гонитві за владою, від якої головний гравець виявився істотно обмежений у коштах. Алеппо – це реальна російська політика.

Переклад НВ

Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда на Reuters. Републікування повної версії тексту заборонено

Оригінал

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.