19 сiчня 2017, четвер

Що чекає на Росію без Путіна

коментувати
Найчастіше протести в РФ спалахують після декількох років економічної нестабільності

Рекордно низькі ціни на нафту, західні санкції, інфляція та демографічна криза. Коли почнеться нова російська революція? У наступному році, рівно через 100 років після першої - 1917-2017?

У ході першої революції робітники, селяни і солдати – в невеликих, але достатніх кількостях – повстали проти багатих аристократів з виблискуючих золотом петербурзьких палаців. Пострадянський правлячий клас, очолюваний Володимиром Путіним, перемістився в блискучі палаци московського Кремля і компенсував своє небагате походження шляхом перерозподілу величезних багатств держави. Дуже приваблива мета для незадоволеного населення, подумаєте ви.

Тим не менш, жодних ознак революції не спостерігається, навіть серйозних демонстрацій немає. У головної людини кремлівської системи, як і раніше захмарні рейтинги популярності - 80-90% підтримки населення. Такі показники у Путіна вже два роки, з того часу, як Росія анексувала український Крим.

В оповіданні Володимира Набокова «Зразок розмови» (1945) полковник Білої гвардії в еміграції і заклятий ворог комуністів, які забрали його батьківщину, розхвалює Йосипа Сталіна: «Великий русский народ проснулся, и моя страна — снова великая держава. Сегодня в каждом слове, долетающем из России, я чувствую мощь, чувствую величие старой матушки России!»

Керівник програми «Російська внутрішня політика та політичні інститути» Московського Центру Карнегі Андрій Колесніков пише, що теперішня російська влада прагне «сакралізувати несвободу» - за умовами нового соціального контракту, російський народ повинен відмовитися від своєї свободи в обмін на Крим і почуття національної гордості. Приплив гордості супроводжує відповідні настрої: зростання популярності Йосипа Сталіна і значне зниження популярності Сполучених Штатів та Європейського Союзу. Велика частина російського народу єдина з білим полковником-емігрантом в його захопленні проявами грубої сили.

Навіювання гордості на грунті відродження величі Росії - ключова і, можливо, єдина карта, що лежить на столі Кремля. Її потрібно буде грати знову і знову. У своїй нещодавній статті американський письменник Роберт Каплан пише, що «зовнішня політика Путіна повинна стати більш кмітливою та розважливою... чим більше хаосу він створить за межами Росії, тим вразливішою буде автократична стабільність, яку він забезпечує вдома». Незалежно від того, чи ненавидить російський президент Захід, для виживання йому необхідно діяти так, ніби насправді ненавидить.

Путін – камінь, навколо якого збудовано режим. Він незамінний

Тим не менш, існує одна проблема. Захоплення Криму компенсувало невдоволення складними економічними часами, що почалися ще до введення санкцій. Це змінило суть соціального контракту Володимира Путіна з народом. Раніше цей контракт вимагав, щоб люди підпорядковувалися державі і залишили її в розпорядженні лідерів, які завдяки цьому збагачуються. У відповідь на це влада забезпечувала постійне збільшення купівельної спроможності громадян. Як пише Колесніков, «державна ідеологія не пропонує фундаментальних концепцій на майбутнє; в її основі - колишня слава Росії. З цієї точки зору, вона, очевидно, буде мати лише обмежений термін служби». З ним згоден Каплан: «Путін не зможе захистити свій режим від наслідків економічного колапсу».

Минулого тижня один з найбільш видатних російських економістів спробував пояснити, чому відродження російського націоналізму/імперіалізму має тендітну природу (Каплан вважає, що «не можна виключати ймовірності перевороту, подібного до того, в результаті якого в 1964 році було повалено радянського лідера Микиту Хрущова»). Сьогодні Михайло Дмитрієв є професором Університету штату Флориди, однак під час першого президентського терміну Путіна він обіймав посаду першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Росії та був одним з тих лібералів, які вірили в можливість реформ на зорі правління нинішнього російського президента. Коли стало зрозуміло, що Путін скочується до авторитаризму, Дмитрієв покинув свою посаду.

Виголошуючи свою промову в рамках щорічної «Російської лекції» головного зовнішньополітичного аналітичного центру Лондона Chatham House, Дмитрієв говорив дуже обережно. Стан російської економіки не можна назвати абсолютною катастрофою. Центробанк впорався з падінням настільки, наскільки це було можливо. Рівень безробіття низький, близько 6% - набагато нижчий, ніж у багатьох західноєвропейських країнах. В умовах значного скорочення імпорту деякі товари було замінено російською продукцією. З падінням цін на нафту стала очевидна залежність Росії від них, і це стимулювало новий інтерес до диверсифікації економіки.

Тим не менш, країна залишається в стані рецесії. За прогнозами, падіння економіки в цьому році складе 1,5%. В кращому разі, країна повернеться до невеликого зростання через рік: 0,9% в 2017-м, 1,2% в 2018-м. Якщо пощастить, Росія повернеться до докризового рівня ВВП через 10 років. Рівень зайнятості залишається високим тільки тому, що роботодавці вважали за краще обрізати людям зарплати, ніж розпускати їх. Однак споживання впало дуже сильно.

Не дивно, що популярність політичного класу знизилася. Рівень підтримки Дмитра Медведєва, прем'єр-міністра РФ, істотно впав. Це ж можна сказати і про більшість губернаторів.

Але не про Володимира Путіна. Як і багато автократів, що були до нього, Путін перебуває поза політичними баталіями, хоча і керує ними. Він – камінь, навколо якого збудовано режим, незамінна людина. Якщо підтримка – навіть любов російського народу до нього здригнеться, для нинішньої структури влади все втрачено.

Тоді ми – інший світ – зіткнемося з невідомою територією: Росія більше не буде триматися навколо лідера, очевидного наступника Путіна на горизонті не видно, а ліберали залишаються невеликою групою, якій, до того ж, суспільство не довіряє.

За іронією долі, надія залишається на протест. Дмитрієв відзначає, що в Росії протести найчастіше спалахують після декількох років економічної нестабільності: хвиля протестів 2011-го прокотилася через три роки після різкого падіння через світову кризу 2008-го. Протестний рух може підняти в лідери людей з більш сильної та агресивної націоналістичної групи або ж тих, хто бачить у смерті путінізму можливість націлити велику і таку, що потребує відродження країну на нові відносини з Європою.

Саме під гаслом «європейської долі» Михайло Горбачов намагався відкрити Радянський Союз в кінці 1980-х років. У 1990-і цю ідею частково продовжив втілювати російський президент Борис Єльцин. У 2000-х Путін з нею пограв, а потім остаточно закинув.

Якщо на нього чекає провал, у цієї долі шанс на відродження. Тим, хто прагне до неї, знадобляться мужність, сила і підтримка. Якщо ж вони зазнають невдачі, ми опинимося навіть на більш небезпечному шляху, ніж зараз.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікування повної версії тексту заборонене.

Спочатку опубліковано на Reuters

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.