11 грудня 2016, неділя

Популісти захопили світ

коментувати
Як факти і марнослів'я зійшлися в ліберально-консервативній пресі

У момент свого тріумфу в Айові кандидат у президенти США Тед Круз із задоволенням додав, що його обрали громадяни США, а не преса. Один з прихильників республіканця підкреслив сказане, піднявши перед камерами плакат, що закликає глядачів «не довіряти ліберальним медіа».

Більшість претендентів від Республіканської партії люблять робити випади в бік ЗМІ, але Круз активніше за інших. Під час третіх дебатів республіканців в кінці жовтня минулого року він взяв перерву, звинувачуючи модераторів і всю пресу в спробі влаштувати серед кандидатів «бої в клітці», провокуючи їх на обопільні звинувачення. Коли в грудні минулого року в The Washington Post опублікували карикатуру, яка вказує на те, що Круз використовує свою сім'ю як «політичний реквізит», республіканець відповів своєю картинкою: на карикатурі була зображена Хілларі Клінтон, кандидат у президенти від Демократичної партії, що прогулювалася з двома собачками, підписаними як «The Washington Post» і «New York Times».

Не дивно, що він був злий на обидва згаданих стовпи істеблішменту східного узбережжя. Ні Post, ні Times не шанують Круза. До того ж, минулого місяця Times назвали Круза й Дональда Трампа «в рівній мірі небажаними» кандидатами, вказуючи на непопулярність Круза в Сенаті (він є молодшим сенатором від Штату), і закінчили нарис словами: «Заради перемоги Круз скаже що завгодно. Найбільше лякає, що він почне втілювати це на практиці».

Політики-популісти діють на емоційному рівні

Може Круз виграти? ЗМІ,як і раніше, вважають, що старожили і спонсори Республіканської партії не виберуть ні Трампа, ні Круза, зробивши ставку на того, хто закінчив гонку праймеріз в Айові третім – сенатора від Флориди Марко Рубіо. «Зазвичай Республіканська партія висуває такого об'єднуючого кандидата як Марко Рубіо. Закони гравітації ще ніхто не відміняв. У нього великі шанси», - написав коментатор Девід Брукс наступного дня після праймеріз в Айові.

Ліберальним медіа, напевно, лестить той факт, що їх не злюбили консерватори – не тільки в США, але і по всьому світу. Бунтівні європейські популісти – Марін Ле Пен з французького Національного фронту, Герт Вілдер з нідерландської Партії свободи, Йіммі Окессон (Jimmie Åkesson) з Шведських демократів, Маттео Сальвіні з італійської Ліги Півночі та інші – всі вони люто налаштовані проти лібералів та лівих у журналістиці, тому друзів у ліберальних ЗМІ (та й у всій мейнстрімовий пресі) у них небагато. Проте, більшість європейських популістів знаходяться на вершині соцопитувань або біля неї. Тому ворожість з боку медіа для них - благо, а не прокляття.

Хорошим прикладом є губернатор Огайо Джон Кейсіч, що бере участь в праймеріз Республіканської партії. Кейсіча підтримують New York Times, хвалять як людину, яка «здатна на компроміс», однак подібні якості є протилежністю ідеального популіста. Популістський лідер сприймає тільки один підхід – той, який подобається народу (що б це не означало). А ще американські консерватори вважають, що будь-яка людина, «що вірить у здатність держави поліпшити життя людей», прагне до роздування державного сектора, корумпованого та неефективного.

В Європі державу шанують більше, ніж у США. І Марін Ле Пен, яка говорить про «диктатуру ринків», найчастіше своїми промовами більше нагадує американського демократа-соціаліста Берні Сандерса, а не Трампа або Круза.

В цілому вважається, що медіа повинні вірити в світські, раціональні цінності: стиль управління державою, при якому багаті оподатковуються більшими податками, ніж бідні, що забезпечує різні механізми соціального захисту; стримує надмірну владу корпорацій і прагне до компромісу між різними регіонами країни, навіть якщо між ними існує ворожнеча. З більшою частиною цих тверджень ліберально-консервативні медіа зазвичай можуть погодитися, хоча при цьому вони часто розходяться в думках щодо того, наскільки щедрими повинні бути поплічники і наскільки суворою держава має бути з корпораціями.

Широко розтиражований скандал між Трампом і ведучою телеканалу Fox News Мегін Келлі виник на ґрунті бажання журналіста проробити з Трампом те, що раніше вона проробляла з Рубіо і Крузом, а саме вказати на задокументовані раніше свідчення підтримки імміграції з його боку і різку зміну позиції, коли це стало непопулярним. Келлі, яку точно не назвеш людиною ліберальних поглядів, і яка працює явно не на ліберальному телеканалі, як і раніше використовує такий підхід до подачі новин, в якому обов'язково зафіксувати, записати і показати, що відбулося насправді, і що було сказано насправді.

Світський, раціональний підхід особливо увійшов в ужиток в Сполучених Штатах, які поряд з британцями – вважаються його основним винахідником. Прагматична школа філософії була американським досягненням, що дало журналістиці в перші декади минулого століття орієнтир, що вимагає поважати факти, які слугують інструментом освіти громадян. Як писав американський філософ-прагматик Джон Дьюї в роботі «Суспільство і його проблеми», факти є не тільки способом інформування громадськості, але і способом залучення її в суспільні справи.

Тим часом, політики-популісти діють на емоційному рівні. У випадку зі Сполученими Штатами мова йде про релігійний рівень. Коли дружина Круза Хейді десять років тому впала в депресію, вони разом з чоловіком боролися з допомогою молитви – подія з особистого життя, яке вони вирішили винести на публіку.

У словах Трампа, тим часом, часто мало сенсу, багато його пропозицій сміховинні. Однак при цьому він виливає суміш агресії (в бік еліт та медіа) і привабливої віри в те, що всі негаразди можна подолати рішучими і навіть брутальними заходами, а також показує виставу, відточену на його тривалому телешоу «Кандидат» (The Apprentice), в якій він подає себе як домінуючу, рішучу людину. Він опустив політику до статусу ТБ-шоу, і шанувальникам реаліті-шоу з числа прихильників Республіканської партії воно подобається.

В інтерв'ю ВВС колишній голова республіканців у штаті Айова Метт Строн визнав, що «політичного істеблішменту залишилося не так багато. Вони втратили контроль над дебатами, а фінансова та донорська спільнота вже не знає, за кого голосувати». Можливо, Строн перебільшив глибину розпаду традиційної республіканської еліти: вони все ще можуть бути досить сильними, щоб кандидатом від республіканців все-таки став Рубіо.

Тим не менш, навіть великі донори можуть перейти до популістів. Приміром, сім'я Кох, американські промисловці й меценати, які володіють найбільшим фінансовим впливом у правих, в минулому віддавали перевагу Крузу. Його нещодавня перемога на праймеріз в Айові може надихнути Кохів. За підтримки «народу» та мільярдів сім'ї Кох Круз може здобути перемогу, чого не скажеш про Кейсіча, якому The New York Times своєю прихильністю зробили «ведмежу послугу».

Переклад НВ

Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джона Ллойда. Републікування повної версії тексту заборонене.

Початково опубліковано на Reuters

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.