21 вересня 2017, четвер

Каддафі, Асад, Путін. З ким ще ми будемо домовлятися

коментувати
Вистоявши перед лицем зовнішнього ворога, Франція ризикує здатися на милість ворога внутрішнього, який мріє поставити її на коліна

У неділю найгірша сила у Франції виграла перший тур. Вона не повинна перемогти у другому.

Чи вдасться в наступну неділю Національному Фронту, огидній партії, яку очолює непотична кліка, повна колишніх засуджених, які ниють про старі добрі дні жорсткої політики, отримати контроль над цілими регіонами країни?

Чи здасть Франція у другому турі регіональних виборів частину своєї території спадкоємцям режиму Віші, тим, хто з ностальгією згадує про «французький Алжир» та ОАС (підпільна ультраправа націоналістична організація, 1954-1962 – НВ), ворогів республіканської демократії?

Чи погодиться Франція жити з цією чумою, день за днем вдихаючи її отруту?

Чи будемо ми з фаталізмом очікувати, як вульгарне невігластво зробить Францію посміховиськом і ганьбою Європи?

Чи змиримося ми з посмертною помстою Карла Марраса, Роберта Бразільяка і Маршала Петена, помстою угруповання, яка намагалася вбити Шарля де Голля, з партією, очолюваною людьми, які живлять ненависть до всього кращого, що є у Франції, які постійно намагаються зробити Францію слабкою, менш впливовою і славною?

Чи ми будемо байдуже спостерігати, як один, два, а, можливо, навіть три або чотири регіони Франції будуть управлятися чоловіками і жінками, які навіть зараз, коли їх країна виявилася втягнутою в конфлікт, коли вона просить своїх пілотів і бійців спецназу ризикувати своїми життями в інших країнах, здається, постійно приймають сторону ворога: вчора – Каддафі і руйнівників Малі, сьогодні – Башара Асада, а завтра, боже збав, Путіна і його провокацій?

Ні. Це означає надто багато ганьби, зла та хаосу.

Чи погодиться Франція жити з цією чумою, день за днем вдихаючи її отруту?

У нас ще є час цього тижня, якщо колективна свідомість здолає низькі схеми, щоб відстрочити підступаючий приплив.

Кілька тижнів тому, зіткнувшись з новою загрозою нашого спільного життя, Франція продемонструвала дух опору, який вразив весь світ.

Ці дві ситуації, звичайно, безпосередньо порівняти не можна.

Не можна зіставляти убивчий нігілізм джихадистів, які вбивають з такою ж легкістю, як фермер косить траву, з жалюгідними неуками, які, використовуючи республіканські інститути в протидію їх духу та історії, порушують наші традиції надання притулку, обмежують творчу свободу наших художників і намагаються відібрати права, за які французькі жінки так боролися свого часу.

Але ці два феномени все ж перегукуються один з одним.

В тій ситуації, в якій опинилася Франція, ми знаходимо свіжу, нову ненависть – а також стару ненависть; обидві вони, нехай на перший погляд і здаються повними протилежностями, відображають і підсилюють один одного, знецінюючи наш суспільний договір і налаштовуючи французьких громадян один проти одного.

І ось чому я так вважаю. Напади у січні та листопаді спровокували сплеск національної єдності, небаченого з наших кращих історичних моментів. Точно з такою ж єдністю і духом опору нам потрібно піти на вибори в неділю.

На ненависть, відображену опитуваннями, потрібно відповідати такою ж доблестю, як і на ненависть, виражену кулями і кров'ю.

Мільйони, сказавши «ні» тероризму і чорному прапору ІДІЛ, тепер повинні сказати «ні» тим, хто хоче спотворити дух наших законів і узурпувати прапор Франції заради власних інтересів – ми повинні сказати «ні» єдиній партії, лідери якої відмовилися 11 січня, через день після вбивств в Шарлі Ебдо, приєднатися до річки людяності, яка затопила вулиці наших міст, щоб відкинути варварство і висловити свою любов до Франції.

Це означає три речі.

Ті, хто любить Францію, хто вірить в толерантність та ідеали республіки, повинні масово прийти в неділю на виборчі дільниці. Їх повинно бути набагато більше, ніж тих, хто голосував у першому турі.

Прихильники демократичних лівих і правих у регіонах, які знаходяться в зоні ризику, повинні відкинути свої конфлікти і прийти на дільниці з однією-єдиною метою: не дозволити банді авантюристів, саботажників нашої системи управління та інституту громадянства, отримати контроль над місцевими радами.

І кандидати демократичних партій зобов'язані негайно зайнятися пошуком гідної відповіді на кризу – добровільного зняття кандидатур, об'єднання списків або спільного фронту. Все, що потрібно, щоб перекрити шлях тим, хто через два століття після Вольтера і 150 років після заснування республіки вважає, що їх час настав.

Ніякі відмовки не приймаються.

Ні одне пояснення, як би розумно воно не виглядало («злиття списків всіх заплутає», наприклад, або «Національний Фронт тільки виграє від придушення дебатів і політичних розбіжностей»), не є виправданням, оскільки зараз необхідно перешкодити клану Ле Пен взяти в заручники тимчасово дезорієнтовану Францію.

Відповідальність за передбаченеупоразку впаде на тих, чия недалекоглядність не дає їм поставити загальне благо перед особистими пристрастями та інтересами.

У кінці такого жахливого року Франція заслуговує більшого, ніж пораженство.

Буде дуже шкода, якщо, вистоявши перед лицем зовнішнього ворога, Франція здасться на милість ворога внутрішнього, який мріє, по-своєму, поставити її на коліна.

Переклад НВ

НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Бернара-Анрі Леві. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.