3 грудня 2016, субота

На західному фронті зміни

коментувати
Медовий місяць України та Заходу закінчився. Провал у боротьбі з корупцією й уповільнені реформи зробили свою справу: наша країна втомила європейців

І головна проблема полягає в тому, що втома Європи від України накладається на внутрішні процеси Німеччині — безумовного лідера ЄС. Ангела Меркель залишилася сам на сам зі зростанням невдоволення санкціями проти Росії.

У червні друга людина в німецькій політиці Франк-Вальтер Штайнмаєр закликав до фактичного примирення з Москвою. Ця заява означає розкол в місцевій верхівці, що автоматично призведе до подальшої втрати Україною своїх позицій. Штайнмаєр виявився нездатним чинити опір реалій, коли його партія соціал-демократів стрімко втрачає підтримку на тлі посилення лівих і антимігрантської партії Альтернатива для Німеччини. Щоб надолужити згаяне, соціал-демократи змушені переходити на проросійську риторику своїх конкурентів. Крім того, на Штайнмаєра, як і раніше, впливає його колишній начальник, екс-канцлер Герхард Шредер, який працює на Газпром.

Вибори до Бундестагу відбудуться майже за рік. На роль передвиборної розмінної карти підійшла Україна, що змушує європейців все частіше задумуватися: чому вони мають жертвувати економічними інтересами і закриватися від Росії, коли Київ нездатний виправдати очікування? Чому платники податків якоїсь федеральної землі Баден-Вюртемберг мають підтримувати грошима безпорадну владу України, неготову здолати корупцію та зібрати належне зі своїх олігархів? Крім того, Берлін роздратований затягуванням виконання Україною Мінських угод. Шматовані внутрішніми проблемами, німецькі лідери хочуть закрити хоча б один фронт — український, тому вимагають втілити Мінськ в життя, щоб продемонструвати виборцю свою ефективність.

Україна може опинитися в новій реальності проросійського керівництва ключових країн Європи

Втома від України, що накотила на німців,— це надовго. І політичний фон не сприяє зміні настрою. За півроку Штайнмаєр, імовірно, змагатиметься за посаду президента Німеччини. І щоб заручитися підтримкою лівих проросійських сил, він лише посилить антиукраїнську риторику. Потім Німеччина рушить в напрямку виборчої кампанії до Бундестагу, і питання відносин у трикутнику Берлін—Москва—Київ стане ключовим для позиціонування партій і боротьби за виборця, на чому згодом ґрунтуватиметься нова конфігурація коаліції. Якщо соціал-демократи разом з лівими і зеленими створять коаліцію, це гарантовано розверне весь німецький політичний лайнер у бік Росії.

Крім Німеччини, наступного року відбудуться вибори президента у Франції. Також можлива зміна влади в Нідерландах. Сьогодні в цих країнах у владі проукраїнські сили, навіть якщо з Києва так здається не завжди. Якщо піде Франсуа Олланд, на тлі проросійської риторики Ніколя Саркозі та прямого фінансування росіянами Марін Ле Пен Україна може опинитися в новій реальності проросійського керівництва ключових країн Європи.

Звинувачувати в тому, що відбувається, слід лише своїх президента, парламент і уряд, які виявилися нездатними йти у відкритий бій проти корупції. Натомість Україна святкує річницю початку "деолігархізації" з небаченою аферою. В енергетиці Рінат Ахметов і "смотрящие" нинішньої влади отримають додатковий прибуток за рахунок абсурдного ціноутворення на вугілля: котирування в Роттердамі плюс вартість доставки в Україну. Хоча в реальності вугілля йде з окупованих територій Донбасу просто на теплові електростанції Східної України, без заїзду не те що в Роттердам, ба навіть в Одесу. Таким чином, близько $1 млрд ляжуть в кишеню Ахметова і схемників, що осадили під "кришею" депутата Ігоря Кононенка державне Центренерго.

Охолодження відносин із Заходом на тлі корупції стане точкою неповернення для нинішньої влади просто тому, що їй більше нема де брати гроші для виживання. Допомога Брюсселя і Вашингтона на антикорупційному фронті була б неоціненною, якщо б її пов'язали з покаранням злодіїв, а проти особливо нетямущих ввели прямі санкції.

Коли в 1990‑х Берлін після об'єднання Німеччини став центром тяжіння культури та музики, про нього говорили Poor but sexy — мовляв, ми хоч і бідні, але круті. Так само в українській політиці чесність неминуче повинна стати sexy. Такі закони історії: українським хапугам не пощастило жити за епохи соціальних мереж, інтернет-видань і тотальної прозорості. Вони приречені на поразку, це лише питання часу. І зміна поколінь відбудеться набагато швидше, ніж сьогодні здається любителям запустити руку в державну кишеню.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время від 24 червня 2016 року. Републікування повній версії заборонене

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.