5 грудня 2016, понеділок

Чому корейці не їдять собак, роми не крадії, а українські дівчата - не повії

коментувати
Одна справа - пожартувати на кухні в приватній розмові, а інша - розповсюджувати в інтернеті стереотипи, які породжують hate speech в коментарях

Буквально на днях в Facebook з'явився пост у вигляді особистої розповіді-жарту. Автор - шанований і знаний викладач журналістики в УКУ. В дописі - історія про те, як до автора під час прогулянки із собакою підійшов кореєць та почав розпитувати про його таксу. Після чого автор дав пораду своїм дописувачам не відпускати собак на самовигул. Розповідь як розповідь, правда ж?

«Але чи має значення національність для подібних історій?» - запитала я автора в коментарях.  «Так, - відповів він, - бо собачатина є стравою корейської кухні».

Варто сказати, що кількість коментарів під постом перевалила за 100. Здебільшого - насмішкуватих щодо корейської національності та корейців. Чому так? Певно, через те, що всі ми схильні до стереотипів. Та чи всі стереотипи погані? Звичайно, ні. Не всі стереотипи погані, але існує багато небезпечних стереотипів. Зараз поясню, чому.

Стереотипи – це дуже спрощене та узагальнене переконання щодо когось або  чогось.  По суті, це наші уявлення про людей, які належать до якоїсь групи.

Чудові приклади стереотипів наводить Ірина Федорович в  посібнику «Що таке дискримінація – інструкція для споживачів». Стереотипи бувають:

- позитивними – наприклад, «усі грузини - гостинні господарі»;

- нейтральними – «німці заощадливі»;

- негативними – «усі араби залицяються до українських дівчат».

Самі по собі стереотипи не несуть загрози, вони набуті нами під час життя або склалися історично. Але деякі все ж-таки можуть заважати нам бути толерантними та пізнавати людей, які є відмінними від нас за якоюсь ознакою. Люди є різними за національністю, походженням, мовою, політичними поглядами, віком, статтю, інвалідністю, наявністю захворювання на ВІЛ, майновим станом чи сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю.

Ми не любимо, коли жартують про наше, українське, але дозволяємо собі бути “не фанатично політкоректними” з іншими

В той момент, коли наш стереотип щодо однієї із цих групи людей призводить до того, що ми починаємо гірше ставитися до людини, яка представляє цю групу, з’являється упередження.

Ще один добрий приклад з посібника. Уявіть, що в дитинстві вас ображав однокласник, у якого були блакитні очі, потім вам зрадив блакитноокий партнер, і ви зробили висновок, що всі блакитноокі – жорстокі і недолугі люди. Це узагальнене уявлення про блакитнооких є вашим стереотипом, що згодом призводить до звички уникати таких людей, або навіть більше - поводитися з ними неввічливо, не наймати їх на роботу тощо.

Таким чином, стереотип не є загрозливим, доки не трансформується в упередження, а потім в дискримінацію. Доки стереотип – це думка, а не дія (або бездіяльність), він не несе загрози.

Дискримінація – це поведінка, яка порушує права людини чи групи людей через упередження щодо певної їх ознаки.

Ланцюжок «стереотипи – упередження – дискримінація» в дописі викладача про собак та корейця виглядав ось так: “Корейці їдять собак – треба сторонитися корейців”. Далі автор прийшов додому та написав допис, який містить упередження. Такі упередження в подальшому можуть трансформуватися в дискримінацію. Наприклад, у викладача в університеті буде навчатися кореєць, і він упереджено буде ставитися до нього (свідомо чи підсвідомо). Або розповість цю історію на лекції, і студенти почнуть зневажливо ставитися до не громадян України.

Подібні стереотипи та дописи в соцмережах є особливо небезпечними, коли йдуть від opinion-makers. Яким, без сумніву, є викладач університету, сторінка в Facebook якого налічує близько 10 тис. читачів.

Одна справа - пожартувати на кухні в приватній розмові, а інша - розповсюджувати в інтернеті стереотипи, які породжують hate speech в коментарях.

Як відреагував на мої зауваження автор допису? Сказав, що йому прикро мене розчаровувати і запропонував видалитися з друзів, а також додав:  “Попри те, що я підтримую права людини, ЛГБТ і так далі, я не буду обмежувати себе рамками фанатичної політкоректності, особливо в гуморі”.

Я замислилась. Чи можна говорити, що ти підтримуєш права людини, але при цьому підтримувати їх вибірково? Вибіркове правосуддя? Чи хтось із нас хотів би стати жертвою вибірковості? Питання риторичні.

Ми не любимо, коли жартують про наше, українське, але при цьому дозволяємо собі бути “не фанатично політкоректними” з іншими.

Як щодо того, що корейці не їдять собак, роми - не крадії, а українські дівчата - не повії?

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Ліза Кузьменко   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.